Данієль Бенсаїд ― французький філософ, марксистський теоретик, громадський і політичний діяч. Один з лідерів та Нової антикапіталістичної партії, учасник . Провідна фігура студентського повстання 1968 року.

Життєпис

Бенсаїд народився в Тулузі, Франція, у сім’ї батька-сефарда, єврея з Алжиру. Разом з матір'ю Бенсаїда, він переїхав до вішівської Тулузи з Орана. У відповідь на різанину алжирців у Парижі 8 лютого 1962 року, Бенсаїд приєднався до . Невдоволений партійною ортодоксією, він швидко став частиною лівої опозиції всередині союзу й належав до числа дисидентів, яких виключили з партії у 1966 році.

У 1966 році Бенсаїд почав навчання у Вищій нормальній школі гуманітарних наук, де став одним із засновників організації «Революційної комуністичної молоді» (), яка згодом перетворилася на . Разом із Данієлем Кон-Бендітом він заснував , який брав активну участь у травневих протестах 1968 року у Франції. Бенсаїд став провідним теоретиком Революційної комуністичної ліги й Об’єднаного секретаріату Четвертого інтернаціоналу, професором філософії в Університеті Париж-VIII, а також стипендіатом Міжнародного інституту досліджень та освіти. Бенсаїд був відомий своїми дослідженнями творчості Вальтера Беньяміна і Карла Маркса, а також сучасним аналізом французького постмодернізму.

Бенсаїд і течія троцькізму, представлена ​​Об’єднаним Секретаріатом Четвертого Інтернаціоналу, зазнавали нападок з боку більш ортодоксальних троцькістів через висунуту стратегію, щодо входження в «нові соціальні рухи»; зокрема, за сприйняття реформи та революції як фальшивої дихотомії та пропозицію створення «широких партій», а не формування партій традиційного ленінського типу. В одному з таких критичних коментарів Люк Купер критикував Бенсаїда за твердження про те, що за певних конкретних обставин є можливим входження до капіталістичного уряду та спроба використання існуючої державт як інструмента революційної трансформації. Бенсаїд також обговорював революційну стратегію з іншими членами Четвертого Інтернаціоналу та міжнародним секретарем Британської соціалістичної робітничої партії Алексом Каллінікосом.

Помер від раку 12 січня 2010 року у віці 63 років. Захворювання було спричинене побічними ефектами препаратів для лікування СНІДу, з яким він жив протягом останніх 16 років. Після смерті Бенсаїда, пакистано-британський публіцист Тарік Алі назвав його «провідним марксистським інтелектуалом Франції».

Бібліографія спільно з Генрі Вебером: Mai 1968: Une répétition générale (François Maspero, 1968, online edition) La revolution et le pouvoir (Penser, 1976, ) "In Memory of a Rebel". Telos 44, Summer 1980 (). Walter Benjamin: sentinelle messianique (Plon, 1990, ) La discordance des temps: essais sur les crises, les classes, l'histoire (Editions de la Passion, 1995, ) Marx l'intempestif: Grandeurs et misères d'une aventure critique (Fayard, 1995, ); English translation: A Marx for Our Times: Adventures and Misadventures of a Critique (Verso, 2002, ) Le pari mélancolique (Fayard, 1997, ) Qui est le juge? (Fayard, 1999, ) Contes et légendes de la guerre éthique (Textuel, 1999, ) Eloge de la résistance à l'air du temps (Textuel, 1999, ) Le sourire du spectre (Michalon, 2000, ) Les irréductibles (Textuel, 2001, ) Une lente impatience (Stock, 2004, ) - his autobiography; English translation: An Impatient Life: A Memoir (Verso, 2014, ) Fragments mécréants. Mythes identitaires et république imaginaire (2005, ) Marx, mode d'emploi (2009, )

Примітки