Повінь тисячоліття у Вроцлаві — катастрофічне затоплення значної частини Вроцлава під час повені тисячоліття, що трапилася у липні 1997 року в Центральній Європі. Тоді у Нижній Сілезії вийшли з русел Одра та її притоки: Бубр, Бистшиця, Качава, Квіса, Мала-Панев, Ниса-Клодзька, Ниса-Лужицька, Ольза, Олава, Шленза та Відава. Паводкові води річки Одри дісталися міста 12 липня 1997 року, а остаточно відступили аж 6 серпня. У Вроцлаві повінь тисячоліття була особливо сильною, тому що дві хвилі повені наклалися одна на одну: з Одри та Відави. До того ж, за декілька днів до події жителі села Лани під Вроцлавом не допустили його затоплення, що значно зменшило б завдані місту збитки. Через специфіку протікання річки містом повінь сталася окремо як у центрі, так і на півночі Вроцлава. 40% території міста опинилося під водою .

Загальний контекст повені Повінь, яка охопила південну та західну Польщу, Чехію, східну Німеччину (Лужицю), північно-західну Словаччину та східну Австрію в липні 1997 року, призвела до загибелі у Чехії, Німеччині та Польщі 114 людей і матеріальних збитків у розмірі майже 4,5 мільярди доларів США. Через масштабність явища і завданих збитків його називають повінню тисячоліття. У Польщі загинуло 56 людей, а збитки оцінили приблизно в 3,5 мільярди доларів .

Стан протипаводкового захисту Попередні повені в Нижній Сілезії траплялися неодноразово. Лише на початку 20 ст. у Вроцлаві відбулися дві: 1903 і 1905 років. Тому в той час була побудована сучасна система безпеки — до 1920 року було створено Вроцлавський водяний вузол, що включає протипаводкові канали, 93 км набережних, 11 гребель і 10 судноплавних шлюзів, здатних пропускати воду з потоком 2200–2400 м³/с (626 см). Ця система добре працювала під час повеней 1975 і 1985 років, але вона не враховувала ефект накопичення від кількох річок, тобто потік води на рівні 3600 м³/с.

Початок Прибуття води нижче польсько-чеського кордону розпочалося 5 липня 1997 року, а потім у Ратибор-Мієдонія між другою і четвертою годиною ранку досягла найвищого рівня 1045 см (на 207 см вище абсолютного максимуму, який спостерігався досі — в 1985 р.). Найбільші втрати у басейні верхів'я Одра зафіксовано у Водзіславському, Ратиборському та Опольському повітах. Лише за два дні до повені місцеве видання Газета Виборча повідомило: Ризику повені у Вроцлаві немає, але (…) окремі підвали можуть бути затоплені. Найвища хвиля паводку почала досягати Вроцлава 12 липня, у суботу, опівдні. Факт, що мешканці міста вже знали з преси, радіо та телебачення, якої шкоди Одер завдав Ратибору та Ополе, і що для більшості з них це був вихідний день, суттєво вплинув на їхню мобілізацію та здатність до самоорганізації проти загроз, що наближалися. Ще у четвер (10 липня) мер міста Богдан Здроєвський, стурбований ситуацією в Ополі, звернувся до мешканців Вроцлава з проханням зробити запас питної води, а також до директорів найбільших закладів міста — здійснити відповідні підготовчі дії на випадок повені.

Протест у Ланах У четвер і п'ятницю (10 і 11 липня відповідно) розглядалася можливість знизити висоту паводкової хвилі, що наближається до Вроцлава, руйнуванням насипів у Єшковицях і Ланах. Проте спротив великої групи мешканців цих сіл та Кам'янця-Вроцлавського, особливо в Ланах, унеможливив перенаправлення води на місцеві поля та житлові будинки. Хоча підготовчі роботи та збір вибухівки саперами вже тривали, а набережні були оточені поліцейськими, люди за сповіщенням одного з жителів у ніч на 11 липня вийшли боронити село від підтоплення. Під час закладання вибухівки відбулися сутички між саперами та мешканцями Лан. Вранці заступник воєводи скасував операцію саперів, а населенню повідомили, що «сталася помилка». Воєвода приїхав у село близько 18:00, але й йому не вдалося переконати мешканців. Ян Альбрехцінський, заступник начальника поліції Вроцлава, відмовився від застосування сили. Міністр внутрішніх справ та адміністрації Лешек Міллер, який того дня перебував у Вроцлаві, вимагав звільнити заступника коменданта. Наступне рішення про підрив було прийнято о четвертій ранку. Операцію проводили з гелікоптерів, але заряди виявилися занадто малі, щоб прорвати насипи. Наступного дня прем'єр-міністр Влодзімеж Цімошевич, який перебував у Вроцлаві, підписав бланки боргових розписок, які мали на меті компенсувати збитки, завданні внаслідок знищення села. Воєвода та маршалок місцевих зборів Леон Керес поїхали до Лан з векселями. Але і їм не вдалося переконати мешканців .

Ситуація в Ланах стала предметом заяв політиків, етиків, гідрологів і навіть Вищої контрольної палати. Журналіст Газети Виборчої так прокоментував ставлення мешканців Лан:

Того ж дня мер Вроцлава Богдан Здроєвський видав наказ про евакуацію мешканців житлових масивів, що межують із Вроцлавом з півночі та сходу. Однак більшість мешканців відмовились і залишилися вдома.

Підготовка в місті

9 липня о 8:00 Богдан Здроєвський оголосив надзвичайну ситуацію, зумовлену повінню, а через два дні звернувся до мешканців з проханням підготуватися: зібрати питну воду, свічки та газові балони. У місті виникла паніка, деякі жителі звинуватили президента у змові з заводами з розливу мінеральної води. 11 липня у місті розпочалося будівництво протипаводкових укріплень. Акція координувалася протипаводковим комітетом, робота проходила позмінно. За оцінками мерії, у Вроцлаві було розміщено від 300 тис. до 480 тис. мішків з піском. Частина з них була навіть були доставлена повітрям, зокрема — аж із Гданська . Їх заповнювали не тільки піском, привезеним для цієї мети з кар'єрів, але й була загальна згода використовувати пісок, зібраний для ремонту вулиць у різних частинах міста (наприклад, для цього було викопано велику ділянку готової підсипки на вул. Ген. Юзефа Галлера); Більшість дитячих пісочниць у Вроцлаві також спорожніли. Брали також ґрунт з газонів. У найбільш загрожених частинах міста мішки вкладали, в основному (особливо в перші години небезпеки) волонтерами, які збиралися спонтанно і обирали місця, ґрунтуючись на своїх власних знаннях топографії найближчої території, часто також у відповідь на повідомлення, що транслювалися по радіо і телебаченню. Пізніше в ці місця також вирушили організовані групи військових і пожежників з усієї країни.

У п'ятницю, 11 липня, сталося розмивання протипаводкового насипу у Сієхницях, що зумовило досягнення паводковою хвилею Вроцлава. 12 липня близько 6:00 мешканців садиби поліція сповістила про небезпеку, закликавши через мегафон до негайної евакуації через паводкову хвилю, що насувається з північного сходу (басейну річки Олава). Проте переважна більшість мешканців залишилися вдома та готувалися протистояти паводковій хвилі. Для цього було використано кожне доступне джерело піску — наприклад, усі прилеглі пісочниці були повністю спустошені. З самого ранку власники автомобілів намагалися забрати свої автомобілі та припаркувати їх в інших частинах міста, дехто відчайдушно шукав якісь пагорби на околицях, щоб захистити свій транспорт від знищення. Близько 13:00 вода почала надходити по вул. Опольській та увійшов до житлового масиву, досягнувши рівня 180 см. протягом години. Були затоплені серед інших, вулиці Катовицька, Хожовська, Битомська, Тарногурська, Глубчицька. Наступні кілька днів їжу та воду доставляли військові вертольоти Мі-17, екіпажі яких скидали їх на дахи будівель або спускали на тросах.

Основна хвиля

У суботу, 12 липня, вода потрапила в центр міста, ймовірно, через Żabia Grobla та вул. Траугутта, де були розмиті захисні вали. Потім через вул. Костюшка та вул. Паризької Комуни досягла міського рову, поширившись на навколишні житлові масиви, а вночі досягла на півдні вул. Пілсудського та Головного залізничного вокзалу, а на заході дісталася вул. Легницької та житлового масиву Щепин. Унаслідок цього північна частина міста була повністю відрізана від південної. Лише після обіду в понеділок, 14 липня, мешканцям вдалося зупинити воду на Żabia Grobla. Житлові масиви Zalesie та Zacisze, розташовані між паводковим руслом і старим руслом річки Одра, також постраждали, тоді як Sępolno та Biskupin були захищені від затоплення. Також вдалося врятувати Вроцлавський зоопарк (загинула лише одна зебра, яку налякав рев гелікоптерів). Але повінь зачепила Японський сад, який щойно відремонтували перед Євхаристійним конгресом. Вода проникла в житлові масиви, побудовані в зонах затоплення: Kowale, Maślice, Księże Małe, Księże Wielkie, Rakowiec, житловий масив , Pracze Odrzańskie .

Особливо постраждав маєток Kozanów, де перетиналися хвилі Одри та Шленци. Вода в цьому місці доходила навіть до першого поверху. Цей житловий масив був побудований на польдерах, і через зволікання з рішенням про руйнування протипаводкових насипів і підтоплення рекреаційних ділянок ситуація там в якийсь момент стала критичною. Так само вода в Раковцю (так званий Бермудський трикутник) досягла першого поверху, а збудовані ще до Другої світової війни кам'яниці, часто з дерев'яними стелями, постраждали настільки, що багато з них довелося знести (кілька з них впали самостійно; ніхто не постраждав). Довго трималася вода у Щепині, що зумовлено специфічним рельєфом місцевості. Найдовше повінь тривала в Kozanowie та Księżu Małym, де протягом кількох днів після проходження хвилі доступ до будівель був можливий лише на понтоні чи байдарці.

16 липня вода почала відходити з середмістя. Поступово відновилося автобусне сполучення. У п'ятницю, 18 липня, рівень води на точці вимірювання в Trestnie впав більш ніж на 1,5 метри; почала убувати вода й з Поповиць. Але того ж дня очікувалася друга хвиля повені; президент розпорядився негайно евакуювати жителів північно-західних районів міста, в т. ч. Лісники та Pracze Odrzańskie. Ситуацію погіршив сильний дощ, який йшов у ці дні. Лише приблизно 22 липня починається висихання територій поблизу Сехниці. Доведені до відчаю мешканці цього міста перекрили дорогу на Вроцлав. 23 липня знову вийшла з берегів Шленца і затопила Kozanów і Мухобор. Друга хвиля повені досягла Вроцлава 25 липня о 18:30, знову сталося затоплення Сехниці.

Рятувальна операція Протипаводкову акцію проводили сформовані на той час Воєводський комітет з питань повеней, Окружний комітет з питань повеней і міський комітет з повеней, створений спеціальним розпорядженням мера. У ніч з 12 на 13 липня на Тумському острові була проведена масштабна операція з порятунку найцінніших пам'яток. Крім волонтерів, було також залучено й пожежні бригади для контролю над припливом великогабаритних предметів: дерев, контейнерів і навіть кіоску, які могли в будь-який момент влучити у вразливі місця, наприклад, проліт мосту. Врятовано й інші важливі об'єкти, зокрема: головний вокзал, бібліотека Оссолінських і колекції Національного музею. Люди працювали навіть з ризиком для здоров'я і життя. Як згадує Богдан Здроєвський

Орієнтовно у рятувальних роботах брало участь близько 5 тисяч осіб, усього ж протягом повені близько 20 тис. осіб надавали різноманітну допомогу.

Для захисту південних районів міста від затоплення необхідно було створити загородження на лінії залізничного віадуку, що йде від Brochowa, через Головний залізничний вокзал і далі в бік Фабричного району. У результаті вода була змушена текти вузькою смугою через місто, щоб з'єднатися з початковим потоком поблизу Козанова. Цей план був успішним, тож південні райони не були затоплені.

Рятувальна операція зіштовхувалася і з бюрократичними перешкодами. Мер міста намагався негайно вакцинувати жителів від черевного тифу та правцю, але згоди не отримав. Бракувало співпраці між центральними інституціями і виникали проблеми з розподілом повноважень: гідротехнічні споруди були у сфері відповідальності державних служб. Відповідних фінансових рішень також бракувало. Одним із дивних звинувачень було застереження Вищої контрольної палати про те, що мер Здроєвський не підписав список присутніх під час повені.