Маргарита Міллер-Вергі (; ім'я також Маргарета, прізвище також Міллер-Вергі; повне ім'я також Марг. МВ.; 1 січня 1865 — 31 грудня 1953) — румунська світська дама та письменниця, шкільна вчителька, журналістка, критикиня і перекладачка. Як культурна активістка на початку Першої світової війни була організаторкою літературного клубу германофільських тенденцій, а пізніше разом з Аделою Ксенополь брала участь у створенні феміністичних культурних майданчиків. Її головний внесок у румунську літературу включає переклади англійської літератури, історію жіночого письма в національному контексті, цикл повістей і впливовий детективний твір. Багато інших її робіт були описані як посередні та дидактичні.
Хоча через нещасний випадок вона повністю осліпла, протягом 1920-х і 30-х Міллер-Вергі залишалася активною як письменниця та феміністка. Вона допомогла створити благодійну мережу, заснувала деякі з перших жіночих асоціацій Румунії та була піонеркою румунського скаутингу. Близько 1940 року вона також була відома своєю роботою в радіодрамі.
Як світська левиця Міллер-Вергі була відома стосунками з видатними культурними діячами. Серед них були письменники Барбу Штефанеску Делавранча, Матею Карагіале та Лучія Деметріус, а також музикант Селла Делавранча.
Життєпис
Раннє життя Маргарита Міллер-Вергі, народжена в місті Ясси, мала частково польське походження. Marian Petcu, «Jurnaliste și publiciste uitate» , in the University of Bucharest Faculty of Journalism Revista Română de Jurnalism și Comunicare , Nr. 2–3/2006 Мати, Олена Вергі, належала до боярської аристократії Молдавського князівства; її батько, другий чоловік Олени, був нащадком графів Мілевських, але носив ім'я Георге Міллер. Окрім викладацької кар'єри, батько був політично активним, займаючи місце в сенаті Румунії. Сім'я була пов'язана з родиною авторів Йонел Теодоряну та Пасторела Теодореану, а Маргаріта також була схожа на членів аристократичної родини Ґіка, будучи тіткою світської левиці Ґриґоре «Ґріґрі» Ґіки.
Батько раптово помер у 1869 році. Мати відвезла сестер до Швейцарії, де молода Маргарита, якій помилково поставили діагноз «хвороба Пота», мала отримати спеціалізоване лікуванняCojuhari, p.47. Вони провели близько восьми років за кордоном, за цей час Маргарита, обдарована, але хвороблива дитина, засвоїла стандартну класичну культуру і навчилася розмовляти шістьма мовами.
Сім'я оселилася в Бухаресті в 1870-х, витративши на той час більшу частину свого спадку Міллера. Маргарита вступила на службу в Бухарест. Олена Вергі керувала школою для дівчат, яка відзначилася тим, що першою в Румунії провела іспити на отримання ступеня бакалавра для жінок (1874), а також тим, що найняла на роботу вчителями деяких румунських літературних знаменитостей. Маргарита навчалася в закладі своєї матері, але здобула ступінь бакалавра в середній школі Олени Доамни в 1877 році.
Приблизно в той час старша сестра Марґарити, Олена, стала дружиною судді Олександру Лупашку. Троє Міллер-Вергі фактично усиновили Штефенеску Делавранча, письменника-дебютанта неаристократичного походження, який згодом став героєм румунських неоромантичних кілGeorge Călinescu, Istoria literaturii române de la origini pînă în prezent, Editura Minerva, Bucharest, 1986, p.567. Підліткою Міллер-Вергі була особливо близька зі Штефанеску Делавранчем, з яким листувалася. Cătălin D. Constantin, " 'Să se știe că în Anul 1883 au fost lipsă iarna' ", in Observator Cultural, Nr. 308, February 2006 Деякий час він залицявся до неї, але зрештою зробив пропозицію Олені Лупаску; вони одружилися в лютому 1887 року.
Усі три жінки часто відвідували вищий світ літературних товариств, складаючи компанію В. А. Урекії, Августу Требоніу Лауріану та, як стверджують, Едмону де Гонкуру. У 1880-х Марґаріта познайомилася з Міхаєм Емінеску, пізніше визнаним національним поетом Румунії.
Вона почала власну письменницьку кар'єру в 1883 році, коли одну з її новел опублікувала щоденна газета Națiunea під підписом MarmillCojuhari, p.49. У 1892 році вона спробувала сили в перекладі французькою деяких творів Емінеску, будучи, можливо, першою людиною, яка опублікувала такі переклади віршів.Bernard Camboulives, La Roumanie littéraire, Éditions Le Manuscrit, Paris, 2005, p.93. У її перекладі вийшов том «Quelques poésies de Michaïl Eminesco» («Деякі з віршів Міхая Емінеску»). її перша книга була опублікована в Женеві 1901 року. З передмовою поета Александру Влахуце співробітники журналу Familia оцінили його як «видатний». «Salon. Literatură», in Familia, Nr. 39/1901, p.465 (digitized by the Babeș-Bolyai University Transsylvanica Online Library)
Студентка та викладачка університету Олени Доамни
Міллер-Вергі продовжила навчання в Женевському університеті, де вивчала літературу та здобула науковий ступінь доктора філософії (1894—1895). «Miller-Verghy, Mărgărita» , biographical note in Cronologia della letteratura rumena moderna (1780—1914) database , at the University of Florence's Department of Neo-Latin Languages and Literatures; retrieved April 30, 2009 Після другого повернення зі Швейцарії Міллер-Вергі стала вчителькою у школах для дівчат у Бухаресті та була директоркою школи Олени Доамни. У 1900 році вона опублікувала власний посібник для вивчення французької мови, pentru usul claselor superióre de liceie și externate («для використання в середніх школах і екстернатних школах»), а в 1903 році був переклад французькою мовою "Мальовничої Румунії " Влахуце. Як Ariel, вона вела постійну колонку в бухарестській газеті La Patrie, а також писала статті до літературного огляду Sămănătorul, для якого вона використовувала підпис Dionis («Діоніс»). Крім того, Міллер-Вергі стала віце-президенткою клубу Maison d'Art, філантропічного товариства, яке очолює принцеса Єлизавета Румунська.
Допомагаючи в організації відділу професійної освіти в школи Олени Доамни та виставляючи його роботи в Румунському Атенеумі (1907), вона видала брошуру на тему мистецтва та ремесел (1908). Вивчаючи цей інтерес, вона запатентувала свій власний навчальний посібник для дівчат про ткацький верстат, який вона назвала Statu-PalmăCojuhari, p.61.
Міллер-Вергі все ще цікавилася перекладами Емінеску, працюючи з Аделою Ксенополь над п'єсою, яка містила вірші Емінеску (1909). Потім був переклад «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра, використаний Національним театром Бухареста. Національний театр також запросив її для перекладу «Макбета» та «Як вам це подобається», а потім «Клякса в „Скатчеоні“» Роберта Браунінга.
Як мистецтвознавиця і дослідниця традиційних технологій, Міллер-Вергі досліджувала походження ткацьких візерунків і символів, роблячи обґрунтовані припущення про їхнє дохристиянське походження. Вона обговорювала свастику як символ позитивного і негативного змісту. Вона припустила, що фракійські предки румунів створили Троянську та Етруську цивілізації. Результатом такої роботи стали альбоми Izvoade strămoșești («Стародавні джерела») і Motifs anciens de décorations roumaines («Стародавні румунські візерунки та прикраси»), обидва в 1911 році. Того ж року вона представляла Румунію на першому Всесвітньому конгресі з педології.
Міллер-Вергі також написала цикл коротких прозових творів, які вона підписала псевдонімами Marg. M-V. , Mama Lola та Ion Pravilă. Вони включали мемуари та внесок у дитячу літературу, відзначаючись як своєю вишуканістю, так і сентиментальністю. Її надихнув і включив текст Дж. Бруно. Літературний критик Б'янка Бурца-Чернат називає стиль таких книжок «романтично-моралізаторською прозою для жіночих шкіл». Bianca Burța-Cernat, «Știați că…» , in Revista 22, Nr. 969, October 2008 Інші зараховують її до числа перших жінок-представниць сучасної літератури в Румунії. Сучасники добре сприйняли творчість її дітей: у 1912 році її книжка для підлітків Copiii lui Răzvan («Діти Резвана») була відзначена премією Румунської академії Аліни Штирбей.
Протягом свого життя Міллер-Вергі працювала в різноманітних газетах і журналах, особливо у Viața Românească, Dreptatea, Flacăra та франкомовному La Roumanie. Вона також мала сильний соціальний профіль, будучи членом керівних комітетів кількох асоціацій і авторкою багатьох підручників. У 1912 році Flacăra опублікував її переклад Елізабет Баррет Браунінг. Simona Vasilache, «Contribuții» , in România Literară, Nr. 27/2008 Разом з Ізабелою Садовяну-Еван, Букурою Думбраве та іншими письменницями Міллер-Вергі також була членом-засновником Асоціації Româncele Cercetașe, ранньої гілки румунського скаутингу (створеної в 1915 році, предка Asociația Ghidelor și Ghizilor din România).
Перша світова війна і після неї
До 1914 року Міллер-Вергі стала офіційною перекладачкою англомовної румунської кронпринцеси (з 1916 року королеви-консорта) Марії Единбурзької. Цей літературний дует дебютував казкою Visătorul de vise («Мрійник снів»), відредагованою газетою Flacăra, а потім Ilderim, Poveste în umbră și lumină («Ilderim: Казка про світло й тінь»). Через рік Міллер-Вергі також написала румунську версію оповідання Марії «Чотири пори з життя людини» (Patru anotimpuri din viața unui om), видання, проілюстроване художником Ніколае Грантом. Simona Vasilache, «Poveste pentru Cella» , in România Literară, Nr. 32/2006 Королева Марія зацікавилася іншими роботами Міллер-Вергі та з ентузіазмом сприйняла її переклад «Садівника» Рабіндраната Тагора. 1915 року вона також опублікувала румунську версію «Сонетів Браунінга» з португальської.
У 1914—1916 роках, у період між початком Першої світової війни та приєднанням Румунського королівства до держав Антанти, Міллер-Вергі була активісткою культурного кола в Бухаресті, відомого своєю германофільською прихильністю та підтримкою Центральних держав. Цей клуб часто відвідували піаністка Селла Делавранча (донька Барбу Делавранча) і поет Матею Карагіале Paul Cernat, "De la Barbu Cioculescu citire", in Observator Cultural, Nr. 319, May 2006. Саме тут Карагіале зустрів Маріку Сіон, з якою одружився 1932 року. Міллер-Вергі надала протекцію збіднілому Карагіале і, за словами Ґріґрі Ґіци, допомогла йому зберігати свої речі у стайні, що належала їй. Ґіца також описує здивування своєї тітки, коли вона дізналася, що Матей Карагіале використовує цю будівлю для проживання своєї злиденної матері. За інтерпретацією одного з критиків, Міллер-Вергі надихнула Карагіале на створення персонажа Ареті у прозовому творі Sub pecetea tainei («Під печаткою таємниці», 1930).
У 1916 році Румунія офіційно увійшла до Антанти і після нетривалих успіхів була захоплена Центральними державами. Під час битви за Бухарест школа Олени Доамни стала переповненим військовим шпиталем, а Міллер-Вергі — зареєстрованою медсестрою Румунського Червоного Хреста. Під час окупації Бухареста в червні 1918 року вона разом з Марукою Кантакузіно допомогла заснувати благодійне товариство для дітей-сиріт війни. Фінансований благодійними магазинами, воно продовжувало допомагати дітям, які цього потребували, навіть після поразки Центральних держав і повернення до Бухареста румунської армії.
Маргарита Міллер-Вергі продовжувала культурну діяльність у міжвоєнний період. Її внески включають туристичний путівник La Roumanie en images («Румунія в картинках», Париж, 1919), який був проданий французькій та міжнародній аудиторії з надією покращити обізнаність про Велику Румунію. D. I. Cucu, «Cărți și reviste. Le Monde nouveau», in Gândirea, Nr. 9/1921, p.174 (digitized by the Babeș-Bolyai University Transsylvanica Online Library) Тоді ж Міллер-Вергі завершила роман, названий на честь Теано, персонажа грецької міфології, і п'єсу Pentru tine («Для тебе»), опубліковану відповідно під іменами Діоніс таIlie Cambrea. Французьке видання Theano, опубліковане Éditions Grasset, було надіслано автором Джону Голсуорсі, англійському романістові та драматургу. В обмін на це вона просила дозволу перекласти його «Братство». Голсуорсі написав подяку Міллер-Вергі, але повідомив її, що потрібно вирішити питання авторських прав.