Феміністична географія — субдисципліна економічної та соціальної географії, що застосовує теорії, методи та критику фемінізму до вивчення людського середовища, суспільства та географічного простору. Феміністична географія виникла в 1970-х, коли учасниці жіночого руху закликали наукові кола включити жінок як виробниць, так і як суб'єктів наукової роботи. Феміністичні географки прагнуть включити у вивчення географії позиції раси, класу, здібностей та сексуальності. Ця дисципліна стала мішенню для фальсифікацій, пов'язаних з дослідженнями скарг.
Географія жінок Географія жінок досліджує вплив географії на гендерну нерівність і теоретично на неї впливають географія добробуту та ліберальний фемінізм. Географки-феміністки наголошують на різноманітних гендерних обмеженнях, які встановлюють відстань і просторове розділення (наприклад, просторові міркування можуть відігравати певну роль у обмеженні жінок у певних місцях чи соціальних сферах). У своїй книзі «Companion to Feminist Geography» («Супутник феміністичної географії») Сігер і Джонсон стверджують, що гендер — це лише обмежений підхід до розуміння пригнічення жінок протягом десятиліть колоніальної історії. Таким чином, розуміння географії жінок вимагає критичного підходу до питань вимірів віку, класу, етнічного походження, орієнтації та інших соціально-економічних факторівSeager, J., & Nelson, L. (Eds.). (2004). Companion to Feminist Geography. Williston, VT, USA: Blackwell Publishing.. Однак, раннє заперечення проти концепції географії жінок стверджувало, що гендерні ролі в основному пояснюються через гендерну нерівність. Однак Форд і Грегсон стверджують, що ідея гендерних ролей випливає зі статичної соціальної теорії, яка звужує фокус до жінок і зображує жінок як жертв, що дає вузьке прочитання дистанції. Натомість вони стверджують, що концепція географії жінок здатна показати, як просторові обмеження та відокремлення входять у конструювання позицій жінок. У 2004 році теоретик Едвард Саїд критикував ідею географічних просторів у такому контексті, де дії щодо гендерних практик репрезентації фабрикуються через домінуючі ідеологічні переконання. У відповідь феміністичні географки стверджують, що викривлені уявлення про гендерні ролі та феміністичні рухи, які сприймаються як належне, показують, що виклики колоніального сьогодення полягають в обмежених просторових можливостях жінок. Тому феміністична географія будується на принципі, що гендер має застосовуватися і розвиватися з точки зору простору.
Соціалістична феміністична географія Соціалістична феміністична географія, теоретично під впливом марксизму та соціалістичного фемінізму, прагне пояснити нерівність, зв'язок між капіталізмом і патріархатом, а також взаємозалежність географії, гендерних відносин та економічного розвитку за капіталізму. Соціалістична феміністична географія розглядає питання зменшення гендерної нерівності, спричиненої патріархатом і капіталізмом, і зосереджується переважно на просторовому поділі, гендерному місці та місцевості. Невизначеність щодо належної артикуляції гендерного та класового аналізу підживлює ключові теоретичні дебати в межах соціалістичної феміністичної географії. Наприклад, при аналізі одружених іммігранток з материкового Китаю, які проживають у Нью-Йорку, жінки залишаються основним об'єктом аналізу, а гендер — основним соціальним відношенням. Однак соціалістичні феміністичні географи також визнають, що багато інших факторів, таких як клас, впливають на досвід та обставини життя жінок після міграції.
Соціалістичні феміністичні географки спершу працювали переважно в міському масштабі: Англо-американські феміністичні географки зосереджувалися на соціальному та просторовому відокремленні заміських будинків від оплачуваної роботи. Це вважалося життєво важливим для повсякденного розвитку та підтримки традиційних гендерних відносин у капіталістичних суспільствах.
Соціалістичні географки-феміністки також аналізують способи, якими вплив географічних відмінностей на гендерні відносини не тільки відображає, але й частково визначає місцеві економічні зміни. Концепція «цитатності» Джудіт Батлер досліджує відсутність агентури, що оточує сприяння присутності жінок у географічній дисципліні. Згодом географки-феміністки дійшли висновку, що кожного разу, коли вживаються перформативні заходи для зменшення прав жінок у географічному просторі, навколишні конвенції адаптуються, щоб зробити це нормоюMcKenzie, J. (2001). Perform or Else : From Discipline to Performance. London, GBR: Routledge.. Наприклад, книга Сьюзен Гансон і Джеральдін Пратт «Гендер, робота та простір» показує, як географічні елементи, такі як конфігурація робочих місць, розподіл ресурсів і дизайн міського та сільського середовища, сприяють формуванню та посилення гендерної нерівності у сфері праці.
Феміністичні географії відмінностей Феміністичні географії відмінностей — це підхід до феміністичної географії, який зосереджується на побудові гендерної ідентичності та відмінностей між жінками. У ній досліджуються гендер і структура природи через культурні, постструктурні, постколоніальні та психоаналітичні теорії, а також твори кольорових жінок, лесбійок, геїв і жінок із країн третього світу. У цьому підході географки-феміністки наголошують на вивченні мікрогеографій тіла, мобільних ідентичностей, відстані, відокремленості та місця, уявних географій, колоніалізму та постколоніалізму, середовища чи природи.
З кінця 1980-х років багато феміністичних географок перейшли до трьох нових напрямків досліджень: категорії гендеру між чоловіками та жінками, формування гендерних відносин та ідентичностей, а також відмінності між релятивізмом та ситуативним знанням.
По-перше, феміністичні географки оскаржили і розширили категорії гендеру між чоловіками і жінками. Завдяки цьому вони також почали досліджувати відмінності в конструюванні гендерних відносин залежно від раси, етнічної приналежності, віку, релігії, сексуальності та національності, приділяючи особливу увагу жінкам, які позиціонуються вздовж численних осей відмінностей.
По-друге, щоб краще зрозуміти, як формуються і сприймаються гендерні відносини та ідентичності, феміністичні географи залучають ширший спектр соціальної теорії та культури. Спираючись на цю теоретичну платформу, феміністичні географки мають більше можливостей обговорювати і дискутувати про вплив постструктуралістських і психоаналітичних теорій на множинні ідентичності.
Нарешті, різниця між релятивізмом і ситуаційним знанням є ключовою темою для обговорення. Завдяки цим дискусіям географки-феміністки знайшли способи поєднати часткові перспективи з відданістю політичним діям і суспільним змінам.
Критична географія людини Критична гуманітарна географія визначається як «різноманітний і швидко мінливий набір ідей і практик в межах гуманітарної географії, пов'язаних спільною прихильністю до емансипативної політики в межах і поза межами дисципліни, до сприяння прогресивним соціальним змінам, а також до розвитку широкого спектра критичних теорій та їх застосування в географічних дослідженнях і політичній практиці».
Критична географія людини виникла з поля англофонічної географії в середині 1990-х років і представляє широкий альянс прогресивних підходів до дисципліни. Критичні географи та географки людини зосереджуються на ключових публікаціях, які відзначають різні епохи критичної географії людини, спираючись на анархізм, антиколоніалізм, критичну расову теорію, екологізм, фемінізм, марксизм, нерепрезентативну теорію, постмарксизм, постколоніалізм, постструктуралізм, психоаналіз., квір — теорія, ситуаційізм і соціалізм.
Критична людська географія розуміється як множинна, динамічна та суперечлива.
Замість окремої піддисципліни географії, феміністична географія часто вважається частиною ширшого, постмодерністського, критичного теоретичного підходу, який спирається на теорії Мішеля Фуко, Жака Дерріда та Джудіт Батлер, а також багатьох постколоніальних теоретиків. Географи-феміністки часто зосереджуються на життєвому досвіді окремих осіб і груп у географії їхніх власних місцевостей, а не на теоретичному розвитку без емпіричної роботи.
Багато географів-феміністів вивчають ті самі теми, що й інші географи, але зосереджуються саме на гендерному розподілі. Це переросло у занепокоєння ширшими питаннями гендеру, сім'ї, сексуальності, раси та класу. Приклади сфер, на яких зосереджується увага, включають
географічні відмінності в гендерних відносинах і гендерній рівності, географію жінок (наприклад, просторові обмеження та географія добробуту), конструювання гендерної ідентичності через використання та характер просторів і місць, географію сексуальності (квір-теорію), географії інвалідності, географію дітей.
Феміністичні географки також перебувають під сильним впливом сучасних глобалізаційних та неоліберальних дискурсів, які проявляються на транснаціональному та транслокальному рівнях, і реагують на них.
Феміністська географія також критикує економічну та соціальну географію та інші академічні дисципліни, стверджуючи, що академічні структури традиційно характеризуються патріархальною перспективою і що сучасні дослідження, які не протистоять природі попередньої роботи, посилюють маскулінну упередженість академічних досліджень.Moss, Pamela, 2007 Feminisms in Geography: Rethinking Space, Place, and Knowledges Rowman & Littlefield Publishers Праця британської географки Джилліан Роуз «Фемінізм і географія» є однією з таких стійких критик, які стверджують, що підхід до людської географії у Великій Британії є історично маскуліністським. Ця географічна маскулінізація включає традиції опису ландшафтів як жіночих просторів — а отже, підпорядкованих географам-чоловікам — і подальші припущення про розділення між розумом і тілом. Джонстон і Сайдевей описують такий поділ як «картезіанський дуалізм» і далі пояснюють його вплив на географію:«Картезіанський дуалізм підкреслює наше мислення у безліч способів, не в останню чергу у розходженні соціальних наук від природничих, а також у географії, яка ґрунтується на відокремленні людей від їхнього середовища. Таким чином, хоча географія незвичайна тим, що охоплює природничі та соціальні науки і зосереджується на взаємозв'язках між людьми та їхнім середовищем, все ще вважається, що ці дві науки відрізняються одна від одної і впливають одна на іншу. Географія, як і всі соціальні науки, побудована на певній концепції розуму і тіла, яка розглядає їх як окремі, відокремлені і діючі одне на одного (Johnston, 1989, цит. за: Longhurst, 1997, с. 492). Таким чином, феміністичні роботи також намагалися трансформувати підходи до вивчення ландшафту, пов'язуючи його з тим, як його представляють („оцінюють“, так би мовити), аналогічно до гетеросексуального чоловічого погляду, спрямованого на жіноче тіло (Nash 1996). Обидві ці (та інші) проблеми — щодо тіла як об'єкта суперечок і декартівського розрізнення між розумом і тілом — були поставлені під сумнів у постмодерністській і постструктуралістській феміністичній географії».