Міккель Борх-Якобсен (нар. 1951) — американський літературознавець, дослідник психоаналізу та гіпнозу. Професор порівняльного літературознавства та французької мови в Університеті Вашингтона в Сіетлі і автор багатьох праць з історії та філософії психіатрії, психоаналізу та гіпнозу. Народився в сім'ї вихідців з Данії, почав навчання у Франції та емігрував до Сполучених Штатів у 1986 році. Його конструктивістський аналіз спільного продукування психічних «фактів» підкреслює точність історичних розповідей про психічні розлади.

Борх-Якобсен відомий своєю позицією в суперечках навколо психоаналізу, особливо у зв'язку з публікацією 2005 року «Чорної книги психоаналізу» (Le Livre noir de la psychanalyse), до якої він зробив великий внесок. У рецензії на книгу Борх-Якобсена Folies à plusieurs. De l'hystérie à la dépression («Божевілля багатьох. Від істерії до депресії») П'єр-Анрі Кастель називає його «одним із найбільш полемічно налаштованих мислителів щодо фройдистських воєн».

Біографія Борх-Якобсен вивчав філософію у Філіпа Лаку-Лабарта та Жана-Люка Нансі, двох філософів, близьких за думками та діалогами з Жаком Дерріда та Жаком Лаканом.

У 1981 році в Страсбурзькому університеті він подав докторську дисертацію на тему «Фройдистський суб'єкт»«People — Faculty — Borch-Jacobsen». University of Washington. Archived from the original on February 4, 2009. Retrieved 8 December 2009., згодом почав викладати на кафедрі психоаналізу Венсенського університету в Парижі, де Жак Лакан вперше заявив про себе

У 1986 році емігрував до США.

Критика психоаналізу

Гіпноз У 1983 році Борх-Якобсен взяв участь у зустрічі на тему гіпнозу в лікарні Фернана-Відаля, де приєднався до обговорення гіпнозу разом з такими дослідниками, як Леон Черток, Рене Жирар і Франсуа Рустанг. Наступного року разом з Еріком Мішо та Жан-Люком Нансі він опублікував книгу «Гіпноз». У цій книзі автори розглядають всю історію терапевтичного гіпнозу, коли психологічна чи соціологічна теорія потрапляє під підозру в небезпечних регресіях від інтелектуальних, етичних і політичних ідей.

21 січня 1985 року він представив доповідь на конференції під назвою «L'hypnose dans la psychanalyse» («Гіпноз у психоаналізі») перед Товариством психосоматичної медицини. Текст цієї статті був опублікований у співпраці з Чертоком у 1987 році з відповідями багатьох психоаналітиків, філософів і соціологів, таких як Жорж Лапассад, Октав Манноні та Франклін Раускі.

У цій статті Борх-Якобсен навів докази того, що психоаналітичний перенос є формою зміненого стану свідомості, який можна порівнянти з тими, які існували в роботі психотерапії, що передувала психоаналізу, від шаманізму до гіпнотизму за допомогою тваринного магнетізму школи Нансі. Він стверджував таке: «За визнанням самого Фройда, феномен переносу — це не що інше, як відродження в лоні [психоаналітичних] технік характерних стосунків („взаємозв'язку“) технік гіпнозу: залежність, підкорення або знову. .. виняткове поклоніння лікарю» (" "). Він підкреслив, що, таким чином, існує важливий ризик навіювання з боку психоаналітика, тим більше, коли сам психоаналітик не усвідомлює цих явищ.

Тоді Борх-Якобсен знову підтвердив, що Зигмунд Фройд, почавши використовувати сугестивну гіпнотичну психотерапію Іполита Бернгайма в 1887 році, замінив її катартичним методом у 1899 році, більше не використовуючи гіпноз як засіб прямого навіювання, а для того, щоб викликати пригнічені почуття пацієнтів, пов'язані з травмами. Після практики використання вільних асоціацій у 1892 році Фройд повністю відмовився від гіпнозу наприкінці 1896 року. Черток пояснює це таким чином: «Відомо, що Фройд, виступаючи проти гіпнозу, заснував наукову психотерапію, якій судилося, як такій, стати психотерапією par excellence. Таким чином, інтерпретація та усвідомлення стали опорою лікування. Афективність у новому методі, безумовно, не можна скидати з рахунків, але в ньому можна виявити, що воно направляється на перенос, і завдяки цьому стає контрольованим і ставиться на службу знанням амбіції засновника психоаналізу [Фрейда], на рубежі століть який ще був дуже наповнений духом позитивізму» (" "). Борх-Якобсен поставив під сумнів саме цю позицію Фройда про те, що свідомість «домінує».

Бертран Меєст дорікнув Борх-Якобсену за прийняття без подальших обговорень застарілого погляду на гіпнотерапію, успадкованого від позитивістської інституційної медицини XIX століття. Крім того, він стверджує, що гіпноз слідує за станом абсолютної пасивності і, отже, завдає шкоди самопочуттю. На його думку, гіпноз викликається у людини, у якої вся свідомість відключена, істоти, повністю зануреної у внутрішнє «я», фактично маріонетки, яка мислить і живе, підкоряючись діям іншого. Він стає на бік Пюйсеґюра та Дельоза, стверджуючи, що усвідомлені, магнетичні явища, як припускається, встановлюють свого роду синергію між вищими функціями інтелекту та безпосередністю інстинкту.

Випадок Анни О. У 1996 році Борх-Якобсен завершив трактат про справу Берти Паппенгейм «Анна О.» з підзаголовком («100-річна містифікація»), в якій, за словами Клода Меєра, " « („поклав край одному з основоположних міфів психоаналізу“). Подібну думку відстоює Елізабет Лоенц, яка написала книгу про Паппенгейм, а також Пауль Роазен, який вважає цю працю важливим етапом університетського та історіографічного дослідження психоаналізу, а також ложкою дьогтю „захисників“ статус-кво».

Публікації

(«The Freudian Subject»), Flammarion, 1982 (revised in 1992). (with Éric Michaud and Jean-Luc Nancy), Éditions Galilée, 1984. («Hypnosis and psychoanalysis») (with Léon Chertok), Dunod, 1987. , («Lacan, the absolute master»), Stanford University Press, 1991. («The Emotional Tie»), Aubier Montaigne, 1992. («Memoirs of Anna O.: A 100-year old mystery»), 1996. («Many madnesses: from hysteria to depression»), Les Empêcheurs de penser en rond, 2002. («Constructivism and psychoanalysis») (with Bernard Granger, debates with Georges Fischman), Le Cavalier Bleu, 2005. («The Black Book of Psychoanalysis») (with Jean Cottraux, Jacques Van Rillaer, Didier Pleux) (Catherine Meyer, ed.), Les Arènes, 2005. («Freud's dossier. An inquiry on the history of psychoanalysis») (co-authored with Sonu Shamdasani), Les Empêcheurs de penser en rond, 2006. Making Minds and Madness: From Hysteria to Depression, Cambridge University Press, 2009. , Éditions Sciences Humaines, 2011. The Freud Files: An Inquiry into the History of Psychoanalysis (co-authored with Sonu Shamdasani). Cambridge University Press, 2012. Freud's Patients: A Book of Lives, Reaktion Books, 2021. Expanded edition of , translated into English by Andrew Brown.

Нагороди

1987 рік – Премія психе (присуджується Французькою асоціацією психіатричних досліджень) 1994 рік – Почесний лектор Саломона Каца з гуманітарних наук, Вашингтонський університет 1997 рік – Премія Gradiva за найкращу загальну книгу (присуджується Національною асоціацією сприяння розвитку психоаналізу).

Примітки

Посилання

(«Користувачі терапії та виробники хвороб»), Міккель Борх-Якобсен Нульова теорія, Міккель Борх-Якобсен Міжнародна мережа критиків Фройда