Філософські радикали — це філософсько налаштована група англійських політичних радикалів у дев’ятнадцятому столітті, натхненна Джеремі Бентамом (1748–1832) і Джеймсом Міллем (1773–1836). Серед осіб цієї групи були Френсіс Плейс (1771–1854), Джордж Грот (1794–1871), Джозеф Паркс (1796–1865), Джон Артур Робак (1802–1879), Чарльз Буллер (1806–1848), Джон Стюарт Мілл ( 1806–1873), Едвард Джон Трелоні (1792–1881) і Вільям Моулсворт (1810–1855).

Деякі з них стали членами парламенту від Радикальної партії, а група в цілому намагалася використовувати «Вестмінстер Ревю» для впливу на громадську думку. Вони відкидали будь-який філософський чи правовий натуралізм і просували утилітарну філософію Джеремі Бентама. Утилітаризм як моральна філософія стверджує, що максимізація щастя має бути моральним стандартом, яким слід вимірювати наші дії. Таким чином, він протистоїть раціоналістичній етиці Іммануїла Канта, а також переконанням ідеалізму, серед іншого.

Підґрунтя Народившись у першій половині XVIII століття, Бентам став провідником ідей Просвітництва в Британії ХІХ ст..D Daiches, ed., Companion to Literature 1 (1969) pp. 44–45 Учень Гельвеція,E Halévy, The Liberal Awakening (London 1961) p. 31 який вважав, що все суспільство базується на потребах і бажаннях окремої людини,G Berereton, A Short History of French Literature (Penguin 1954) p. 99 Бентам починав з віри в реформи через освічену деспотію, а потім став філософським радикалом і прихильником загального виборчого права.D Daiches, ed., Companion to Literature 1 (1969) p. 45

Вершина діяльності Філософські радикали як група набули популярності у 1820-х роках. Коли радикалізм відродився після поразки «Шістьох актів», це був (за словами Елі Галеві) «радикалізм — респектабельний, середнього класу, прозаїчний і розважливий — Бентама та його послідовників».E Halévy, The Liberal Awakening (London 1961) p. 189 Центральним елементом їхніх політичних цілей було зменшення аристократичної влади, привілеїв та зловживань. У своїй статті в першому номері «Вестмінстер Ревю» Джеймс Мілл розкритикував аристократичну природу британської Конституції, Палату громад, яка здебільшого призначається сотнею керівників районів, культуру поміщиків, що підтримується законом і церквою.J S Mill, Autobiography (Penguin 1989) pp. 85–866 Його син — Джон Стюарт Мілл — багато в чому відійшов від його поглядів, але ніколи не переставав (за його власними словами) вважати «переважання аристократичних класів, знатних і багатих, в англійській Конституції злом, якого варто позбутися в будь-якій боротьбі».J S Mill, Autobiography (Penguin 1989) p. 136

Деякі з їхніх приписів — загальне виборче право і виборчі бюлетені — через століття стали б само собою зрозумілими реаліями британського життя; інші — скасування монархії і Палати лордів, ліквідація Англіканської церквиE Halévy, The Triumph of Reform (London 1961) pp. 64–69 — все ще не матеріалізувалися.

Поряд з політичним радикалізмом, група поділяла ліберальний погляд на політичну економію під впливом Девіда Рікардо,E Halévy, The Liberal Awakening (London 1961) p. 193 і віддавала перевагу laissez faire;G M Trevelyan, British History in the Nineteenth Century (London 1922) p. 183 в той час як кодифікація і централізація також були складовими елементами (не завжди сумісними з laissez faire) бентамістського віровчення.

Подальший розвиток До другої половини XIX століття значна частина програми філософських радикалів була реалізована, багато чого стало розглядатися як неадекватне — аристократичні привілеї більше не виглядали центральною соціальною проблемою.J. Harvey, John Henry Muirhead (2013) Ставлячи за мету «звільнити філософський радикалізм від докорів сектантського бентамізму»,J S Mill, Autobiography (Penguin 1989) p. 164 Джон Стюарт Мілл ввів нові теми — небезпеки надмірної централізації, тиранії більшості — які заклали ширші підвалини британського лібералізму,.J Robson, Introduction, J S Mill, Autobiography (Penguin 1989) p. 11 а новий лібералізм стане наступником формуючої ролі філософських радикалів.J. Harvey, John Henry Muirhead (2013)

Критика

Сер Вальтер Скотт у 1819 році писав, що «радикал — це слово з дуже поганим запахом... набір чорносотенців».Quoted in J. C. D. Clark, Our Shadowed Present (London 2003) p. 113 J. К. Д. Кларк підкреслює, що власне термін «філософський радикал» був введений лише в 1837 році молодшим Міллем (і для його власних специфічних цілей); а також відзначає різноманітність, політичну і теоретичну, тих, хто був ідентифікований під цією широкою парасолькою.J C D Clark, Our Shadowed Present (London 2003) p. 125

Див. також

Товариство Фабіана Енциклопедисти Томас Хілл Грін Вольтер

Посилання

Джерела

Steven Krees (May 1, 2027). Lecture 20: The French Revolution and the Socialist Tradition: English Democratic Socialists The Stanford Encyclopedia of Philosophy – John Stuart Mill

Подальше читання

Elie Halevy (1928) The Philosophic Radicals (MacMillan) Joseph Hamburger (1965) Intellectuals in Politics: John Stuart Mill and the Philosophical Radicals (Yale University Press)

William Thomas (1979) The Philosophical Radicals: Nine Studies in Theory and Practice (Oxford)