Блокада Німеччини або Блокада Європи — тривала морська блокада, яка проводилася союзниками під час і після Першої світової війни з 1914 по 1919 рікThe New Cambridge Modern History, Vol 12 (2nd ed), Cambridge University Press, 1968, p. 213. Метою блокади було обмежити морське постачання товарів до Центральних держав, до яких входили Німеччина, Австро-Угорщина та Османська імперія. Блокада вважається одним із ключових елементів остаточної перемоги союзників у Першій світовій війні. Обмежене постачання стратегічних матеріалів, таких як металеві руди та нафта, мало згубний вплив на військові зусилля Центральних держав, незважаючи на винахідливі спроби знайти інші джерела чи заміну.

Через низку подій союзники по Антанті оголосили продовольчі товари контрабандою. Саме продовольчий аспект блокади до сьогодні залишається найбільш суперечливим. У грудні 1918 року Німецька рада громадської охорони здоров'я стверджувала, що 763 000 німецьких мирних жителів уже померли від голоду та хвороб, спричинених блокадоюC. Paul Vincent, The Politics of Hunger: the Allied Blockade of Germany, 1915–1919. Athens, Ohio: Ohio University Press, 1985. ISBN 978-0-8214-0831-5 p. 145«Schädigung der deutschen Volkskraft durch die feindliche Blockade» [Шкода німецькій національній силі ворожою блокадою]. Меморандум Reichsgesundheitsamt [ Рада охорони здоров'я Імперії], 27 грудня 1918 р. Берлін: Reichsdruckerei. У звіті на сторінці 17 зазначено, що цифри за другу половину 1918 року були оцінені на основі першої половини 1918 року.. Академічне дослідження, проведене в 1928 році, встановило кількість смертей у 424 000Grebler, Leo (1940). The Cost of the World War to Germany and Austria–Hungary. Yale University Press. 1940 Page 78. Аналогічні або менші цифри надали пізніші дослідники, які однак, зауважили на ускладнення з розрізненням смертей від епідемії іспанки та безпосередньо недоїдання та голодуHoward, N. P. (April 1993). The Social and Political Consequences of the Allied Food Blockade of Germany, 1918-19 (PDF). German History. 11 (2): 166. doi:10.1093/gh/11.2.161. Під час продовження блокади після перемир'я в 1919 році загинуло не менше 100 000 людейThe Blockade of Germany after the Armistice 1918–1919 Bane, S. L. 1942 Stanford University Press page 791. Однак було зазначено, що під час війни в Сполучених Штатах була навіть трохи більша надмірна смертність серед цивільного населення. Велика Британія, країна, яка набагато менше постраждала від нестачі їжі (хоча це також можна пояснити епідемією грипу та хворобами такі як бронхіт і туберкульоз, які не були строго пов’язані з харчуванням)Kramer, Alan (2014). "18: Blockade and Economic Warfare". In Winter, Jay (ed.). The Cambridge History of the First World War. Vol. 3. doi:10.1017/CHO9780511675676. ISBN 9780511675676..

І Німеччина, і Сполучене Королівство значною мірою покладалися на імпорт, щоб прогодувати своє населення та забезпечити свою військову промисловість. Імпорт продовольства та військової техніки для європейських воюючих держав надходив переважно з Америки. Їх потрібно було переправляти через Атлантичний океан, що змусило Британію та Німеччину прагнути блокувати одна одну. Британський Королівський флот був чисельно переважаючим і міг діяти по всій Британській імперії, тоді як німецький надводний флот Кайзерліхе був в основному обмежений Німецькою затокою, використовуючи свої торговельні рейдери та підводні човни в інших місцях. Німеччина спочатку могла використовувати нейтральні країни як канал для глобальної торгівлі, але зрештою британський тиск, американська участь і німецькі помилки призвели до повної економічної ізоляції.

Передумови Перед Першою світовою війною в Вайтголлі в 1905–1906 роках відбулася серія конференцій щодо військового співробітництва з Францією в разі війни з Німеччиною. Директор військово -морської розвідки Чарльз Оттлі стверджував, що двома функціями Королівського флоту в такій війні буде захоплення німецьких комерційних суден і блокада німецьких портів. Блокада вважалася корисною з двох причин: вона могла змусити ворожий флот до бою, і вона могла діяти як економічна зброя для знищення німецької торгівлі. Проте лише в 1908 році блокада Німеччини офіційно з’явилася у військових планах військово-морського флоту, і навіть тоді деякі офіційні особи сперечалися щодо того, наскільки це можливо. Плани залишалися в стані постійних змін і переглядів до 1914 року, коли флот не визначився, як найкраще провести таку блокаду. Традиційна «близька блокада» передбачала розміщення військових кораблів безпосередньо біля портів противника. До 1912 року вдосконалення військово-морської техніки, особливо торпедних катерів, мін, берегової артилерії та підводних човнів, викликало побоювання, що блокуючі кораблі будуть вразливими. Тому до липня 1914 року британці вирішили, що в разі війни з Німеччиною найкращою стратегією буде «дистанційна блокада», що контролює вхід до Атлантичного океану через Північне мореCox, Mary Elizabeth (2019). "The First World War and the Blockade of Germany, 1914–1919". Hunger in War and Peace: Women and Children in Germany, 1914-1924. Oxford University Press. ISBN 978-0198820116..

Між тим, Німеччина не створювала конкретних планів щодо управління своїми воєнними поставками продовольства, оскільки в мирний час вона виробляла близько 80% свого загального споживання. Німці також розраховували реквізувати постачання з окупованих територій, крім того, сухопутний імпорт із Нідерландів, Скандинавії та Румунії не постраждав від будь-якої морської блокади. Ключовим компонентом німецького військового мислення було усвідомлення того, що, незважаючи на постачання продовольства, перспектива Німеччини виграти тривалу війну з відносно слабкими союзниками проти Сполученого Королівства, Франції та Росії в будь-якому випадку була сумнівною. «План Шліффена» був продуктом такого мислення і залишив у Генеральному штабі впевненість у тому, що війна закінчиться (принаймні на заході) задовго до того, як брак продовольства міг би стати проблемою. Однак, як тільки стало ясно, що план Шліффена провалився і що Німеччині доведеться вести тривалу війну на два фронти, такі фактори, як призов сільськогосподарських робітників, реквізит коней, погана погода та відволікання азоту з виробництва добрив у військову вибухівку, разом спричинили падіння сільськогосподарського виробництваHolborn, Hajo (1982). A History of Modern Germany, Volume 3: 1840-1945. Princeton University Press. pp. 459–460. ISBN 978-0691008868..

Ключовим фактором стала Лондонська декларація 1909 року, яка намагалася встановити загальновизнані норми міжнародного права. Хоча він був підписаний, він ніколи не був офіційно ратифікований жодною країною (Сенат США дав згоду не вчасно до початку війни). Британці, зокрема, не повністю прийняли Декларацію, але й не знехтували нею повністю. Крім визначення певних правил поводження з нейтральними кораблями, декларація визначила три категорії нейтральних вантажів під час війни:

Абсолютна контрабанда, яка є явно військовим вантажем, який можна конфіскувати без попередження. Умовна контрабанда – це товари подвійного призначення, в тому числі продукти харчування. Вони можуть бути захоплені, якщо «докажуть, що вони призначені для використання збройними силами або урядовим департаментом ворожої держави». Товари, які не слід оголошувати контрабандою, наприклад, медичне приладдя, а також певна цивільна сировина та товари.

Англійці «змінили» та «доповнили» Декларацію під час своїх дій у війні. Блокада Велика Британія, яка мала величезну морську силу, встановило морську блокаду Німеччини відразу після початку війни в серпні 1914 року. Вона була посилена кількома кроками. 20 серпня 1914 року - Морський орден у Раді оголосив, що умовна контрабанда буде розглядатися як абсолютна контрабанда. 21 вересня 1914 року - Прокламація про контрабанду перенесла багато товарів зі списку «не оголошувати контрабандою» до списку умовної контрабанди. 29 жовтня 1914 року через протести американців новий морський наказ у Раді скасував наказ від 20 серпня, але поклав на власників товарів обов’язок довести, що вантажі не були призначені для військових цілей. 2 листопада 1914 року, звинувативши Німеччину в незаконному встановленні морських мін, Велика Британія оголосила Північне море «військовою зоною». Це означало, що для того, щоб «комерція всіх країн могла безпечно дістатися до місця призначення», було рекомендовано рух через територію за спеціальними смугами (щоб уникнути німецьких мін і британських мін, нібито встановлених для захисту від німецьких військових кораблів), змушуючи їх підкорятися британській інспекціїSandesh Sivakumaran (2016). "Exclusion Zones in the Law of Armed Conflict at Sea: Evolution in Law and Practice". International Law Studies. 92: 158–164.. 11 березня 1915 року в Морському наказі у Раді було оголошено, що британці «арештовуватимуть усі кораблі, що перевозять вантажі ймовірного призначення, власності чи походження ворога». Це було помстою за оголошення німецької «зони війни» у лютому 1915 рокуНа відміну від британської листопадової декларації, це була псевдо-необмежена підводна війна, де кораблі могли бути затоплені без попередження.

Останньому з цих заходів передував випадок SS Wilhelmina (1888), вантажного судна під прапором США, яке перевозило американські продукти харчування до Гамбурга. Власники вантажу видали гарантію, що їжа не буде використана німецькими військами, що було прийнято британцями. Однак, коли корабель був у дорозі, 26 січня 1915 року Бундесрат оголосив, що німецький уряд конфіскує все зерно в Німеччині. Британці інтерпретували цей указ як передачу продовольства під контроль німецької армії. Таким чином, Вільгельміна була затримана у Фалмуті, Корнуолл з 9 лютого, в той час як британці, німці та американці обговорювали, як указ вплинув на початкову гарантію. Наказ від 11 березня в Раді витіснив призове судове провадження, яке спочатку було заплановано на 31 березня, і врешті-решт це питання було вирішено в липні 1916 року лордом Мерсі, який наказав британському уряду викупити вантаж і відшкодувати збитки власникам суден. Претензії американців щодо нейтральних торговельних прав були відхилені

Згодом стало зрозуміло, що британські заходи практично перешкоджали морській нейтральній торгівлі з Центральними державами, включно з продовольчими товарами. Хоча британці уникали використання слова «блокада» у наведених вище заявах, їхні дії являли собою ефективну «віддалену блокаду», що прямо суперечило більшій частині Лондонської декларації. Британці захищали свої дії, вказуючи на те, що вони ніколи не ратифікували угоду. Стверджували, що вони були помстою за дії Німеччини, припускаючи, що Декларація не передбачала військового використання деяких товарів (таких як гума). Крім того, вони посилались на німецький юридичний аргумент, що прибережні міста можуть розглядатися як укріплення та піддаватися бомбардуванню. Незважаючи на протести, більшість нейтральних торговельних суден погодилися пришвартуватися в британських портах, щоб їх перевірили, а потім супроводили, за винятком будь-якого «нелегального» вантажу, призначеного до Німеччини, через британські мінні поля до місця призначення.

У березні 1916 року за пропозицією Роберта Піта Скіннера, генерального консула США в Лондоні, процедура перевірки була значно спрощена для нейтрального судноплавства. Сертифікований маніфест можна було надіслати заздалегідь телеграмою до місцевого британського посольства, яке, за згодою, могло б видати документ, відомий як «navicert», який пересилався до Адміралтейства і дозволяв вантажу пройти через блокаду без необхідності перевірки.