Ірина Іванівна Фединець, у шлюбі Король (нар. 13 травня 1938, с. Тухолька — 11 вересня 2018 р., м. Моршин) — діячка української культури, педагог, фольклористка, етнографка, хормейстерка, сценаристка, режисерка-постановниця, авторка біля сотні музично-театральних постановок, засновниця і керівниця Зразкового театру української пісні «Джерельце».
Життєпис Ірина Фединець народилася в родині сільської інтелігенції. Її батько, Іван Фединець, був скрипалем з роду народних музикантів, що передавали свій фах з покоління в покоління, мати Єва Фединець (з роду Хомишинців), — співачкою. Українська пісня звучала в їхньому домі.
Рідна тітка Марія Хомишинець була активною учасницею сільського товариства «Просвіта», організованого тухольським князем (війтом) і родичем Фединців Федором Барною у 1895 році, котрий віддав під хату-читальню своє обійстя. Марія була доброю співачкою з теплим високим голосом, знала напам'ять увесь «Кобзар» Шевченка, прекрасно декламувала (саме ці інтонації згодом Ірина Король вкладала в уста своїх вихованців). Марія Хомишинець, як і Василь Хомишинець (брат матері Єви Хомишинець, в шлюбі Фединець), була заарештована за «націоналістичну» діяльність більшовиками. Після катувань при перевезенні її на чергові допити до м. Сколе спробувала втекти і вистрибнула на ходу з потягу на мосту над річкою Опір. Марія при падінні пробила лід і не змогла виплисти.
Вуйко Ірини, брат матері, був вояком УПА. Загинув у 18 років, але його боротьба за Україну продовжилася в серці і справах Ірини, котра п'ятирічною пережила з батьками більшовицькі облави та обшуки, стала свідкою допитів-катувань свого батька, матері та дідуся. Цей досвід згодом виллється у її театральній постановці «Марширують вже повстанці».
Батько Ірини Іван Фединець був освіченою людиною, розуміючи, що для подальшого розвитку музично обдарованої дочки потрібно подбати про її всесторонню освіту, тому запросив навчати її учителів-музикантів, одна з котрих мала в чисельній родині Фединців повний пансіон і добре підготувала дівчину до вступу в музичний заклад. Варто зазначити, що це було в ті часи, коли усіх селян примусово загнали в колгоспи, батьки Ірини тяжко працювали за «трудодні», позбавлені усіх колишніх статків. Тому забезпечити це навчання було розкішшю, що викликало нерозуміння і часто осуд односельців. З іншого боку, немалу роль відіграла і людяність вчителів, котрі часто давали уроки за сільськогосподарські продукти.
У 1956 році Ірина завершила навчання у Тухольській середній загальноосвітній школі. Цього ж літа дирекція навчального закладу довіряє їй ведення справ та бухгалтерії ремонту школи.
З 1957 по 1961 роки Ірина Король навчалася в Дрогобицькому державному музичному училищі за спеціальністю хорове диригування, основним інструментом залишався акордеон. Вчителями студентки були Гітлін, А. Шраєр, Р. Блажкевич, співу навчалася у знаменитої української співачки Одарки Бандрівської
З другого курсу училища почала диригувати великими хорами, включаючи хор «Змішторг», військову частину та Львівську обласну організацію УТОС у місті Дрогобичі.
За сумлінну і віддану працю та навчання Ірину Фединець відзначила місцева влада Дрогобича і світлина єдиної студентки серед шанованих людей міста впродовж двох років з 1959 знаходилася на дрогобицькій дошці пошани.
Починаючи з 1961 року, викладала музику в середній школі села Лисовичі, Львівської області. Саме тоді виникла мрія вивчити з учнями оперу М. Лисенка «Коза Дереза».
Від 1962 до 1971 року працювала в Моршинській восьмирічній школі як вчителька музики. Тут і була здійснена постановка «Кози Дерези», яка стала першою дитячою оперою в Україні з часів радянської держави і була відзнята республіканським телебаченням. Це стало початком успішної творчої діяльності майбутнього театру української пісні «Джерельце», роком заснування якого вважається 1973-ій. Ось що пише про це Зіновій Демцюх: «73-й рік минулого століття був доволі неспокійним. Це був час дисидентських рухів, переслідувань і репресій. Того року потрібно було мати велику відвагу і високу громадянську позицію, щоб організувати дитячий творчий колектив з такою назвою, адже все новостворене тоді строго контролювалося і перевірялося.»
Викладаючи гру на акордеоні, Ірина Король зі своїх учнів організовує ансамбль акордеоністів численністю в 40 осіб.
З 1970 року і до смерті у 2018 році Ірина Король працювала у спочатку моршинській музичній, а згодом розширеній школі мистецтв на посаді завідуючої теоретичним відділом, викладачкою музично-теоретичних дисциплін, вела хор-клас, а в позаурочний, не облікований і відповідно не оплачуваний час працювала зі своїм колективом.
Справа «Джерельця» була абсолютною доброчинністю Ірини Король, допоки новообраний директор моршинської школи мистецтв Заслужений артист України Ростислав Фединець не взяв це під свій контроль і вивів колектив на новий організаційний рівень. Відтоді, окрім адміністративного навантаження він вів організаторську роботу колективу, очолив оркестрову групу, сприяв виїздам театру на гастролі та фестивалі за кордон.
1991 року Ірина Король запрошена дирекцією Навчально-виховного комплексу «Школа І ступеня — гімназія імені Митрополита Андрея Шептицького у м. Стрию» на посаду викладачки театрознавства.
1991—1994 р., працюючи в гімназії, створила театральний гурток, з котрим здійснила десятки постановок.
З 1994 року до Ірини Король за рецензіями та науковими консультаціями звертаються здобувачі наукових звань українських та іноземних ВНЗ.
Ірина Король в найкращих музичних традиціях виховала трьох дітей: Руслана, Оксану та Світозара, які всі вступили і блискуче закінчили Дрогобицьке музучилище — Руслан Король по класу флейти у викладача Соляра Ярослава Лук'яновича (потім ЛВМІ ім. М. Лисенка у проф. Ю Смірнова, Оксана Король — по класу скрипки у Турканика Іринея Леонідовича (потім навчання у ДДПУ ім. І.Франка, перевід у ЛНМА ім. М.Лисенка на теоретико-композиторський факультет, який закінчила з відзнакою, захистила кандидатську дисертацію (наук.кер. Любомира Яросевич), згодом здобула вчене звання доцента. На даний час — доцент ЛНУ ім. І.Франка, Жешівської Академії Музики, Міжнародної психологічної асоціації пооективних методик, авторка психологічного методу «Нейромоделювання», арттерапевтка, тренерка, коуч, авторка книжок з педагогіки, в тому числі книги про «Джерельце»). Світозар Король закінчив училище по класу саксофона у Ярослава Миколайовича Проціва, продовжив навчання цього ж фаху у ЛНМА ім. М. Лисенка у проф. М. Носова. Усі діти Ірини Король були багаторічними та активними учасниками колективу.
Театр української пісні «Джерельце»
Колектив, котрий на початку діяв як фольклорний ансамбль «Дударик», з 1988 року — фольклорно-етнографічний ансамбль «Джерельце», а 1991 року вже як театр української пісні став втіленням мрії Ірини Король та її учнів про створення професійного колективу, який би здійснював вистави з використанням української автентичної народної пісні та танцю. Вони прагнули подати традиційну українську культуру у сучасних театральних та музичних формах
Травня 1998 р. «Джерельце» здобуває звання «зразкового дитячого ансамблю», а з 2002 року — «Зразкового театру української пісні». До цього часу колектив вже переріс поняття власне «ансамблю», оскільки його вистави були повнометражними театральними постановками, в котрих задіяні учасники від 3 років і до пенсійного віку (дорослі ролі виконували педагоги музичної школи). Навіть перші перемоги на хорових обласних олімпіадах шкільний хор під керуванням Ірини Король здобував не лише за професійне виконання творів, але й «родзинку» у поданні — хорову театралізацію.
Театр української пісні Ірини Король «Джерельце» швидко здобув популярність та визнання. Його вистави були повні енергії, виразності та харизми, завдяки чому був частим і бажаним гостем авторитетних гала-концертів та гастролей по всій Україні, а також переможцем перших премій та гран-прі від районних, обласних, республіканських (далі всеукраїнських), до міжреспубліканських та міжнародних, міжконтинентальних конкурсів і фестивалів. Діяльність колективу визнавали та високо цінували і Президенти України — Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко.
Успіх театру «Джерельце» підтвердив його важливу роль у розвитку дитячої культури та збереженні українських традицій. Його вистави не лише розважали, але й передавали моральні та патріотичні цінності. Театр продовжував творити нові постановки, привертаючи увагу широкої аудиторії та здобуваючи нагороди та почесні звання.
Джерелом енергії та засадою успіху колективу залишалася незмінно Ірина Король.
У своїх спогадах про матір «Революція любові і Божого слова» старший син Руслан пише:
«Нашій тодішній відвазі можна тільки подивуватися. Коли в кінотеатрах крутили тільки індійське та радянське кіно, коли у відеосалонах, що як гриби після дощу стали рости у всіх більш-менш придатних для цього залах, показували далеко не духовні та релігійні фільми, ми без жодного аналогу для порівняння здійснили таку постановку! …Коли ми з цією виставою поїхали на І Міжреспубліканський фестиваль дитячої фольклорної творчості 19 травня 1991 року, не знали чого сподіватися. У день вистави ведуча неприємно вразила нас оголошенням російською мовою, — „Пісанко, васкрєсні“, виступаєт дєтскій фольклорно-етнографічєскій ансамбль „Роднічок“. Відчувалася якась настороженість та наелектризованість повітря. Та це тільки спочатку.
Після вистави не було чути жодного оплеску впродовж декількох митей. Це була гнітюча лякаюча тиша, після якої, як краплі дощу, почали шелестіти перші оплески, а далі злива овацій! Глядачі довго аплодували стоячи, витирали сльози, і аж тепер ми зрозуміли що сталося! Нас почули серцем! Сплакана ведуча вибігла на сцену і ще раз нас оголосила вже українською мовою, перепрошувала, відважніші глядачі, (а це були учасники фестивалю і ровесники наших дітей) виходили на сцену, щоби торкнутися нас, реквізиту, взяти в руки цвяхи і молоток, терновий вінок, щось пережити і відчути. Вони плакали… Це була маленька революція в ще радянському Хмельницькому, революція Любові і Божого слова. Наші чудові Батьки! Вони давали нам, своїм дітям, а водночас і всім „джерельцятам“, передове європейське, в доброму розумінні цього слова, виховання. Дивуюся, як будучи затиснутими жорсткими лещатами соцреалізму, без надії на просвіт, мислили настільки вільно та незалежно, готували нас до енергетично якісного стрибка у майбутнє життя.»
45-річний успіх колективу криється у вимогливості до себе та вихованців, помноженій на велику працю. Адже за рік Ірина Король разом з колективом давала від 50-ти концертів, а в часи Відродження — більше ста в рік, виступи відбувалися як в Україні, так і поза її межами 2, а то й 3 рази в день.
Науковий підхід до кожної нової програми — вивчення матеріалів джерел — історіографічних, літературних, часто архівних, переосмислення і втілення у новий творчий продукт — виставу, підведення висновків забезпечують підтвердження практичного значення набутих знань. В результаті кожен учасник колективу виходить із багажем вивчених народних та авторських пісень, поезії, літератури. Такий досвід залишається назавжди і є найкращим у збереженні, розвитку та пропагуванні української традиційної культури.