Ісламські культури або мусульманські культури (араб. الثقافة الإسلامية‎, ас-сакафату-ль-ісламійя) відносяться до історичних культурних практик, які склалися серед різних народів, що проживають у мусульманському світі.

Ці практики, хоч і не завжди релігійні за своєю природою, загалом залежать від аспектів ісламу, зокрема через те, що релігія служить ефективним каналом для змішування людей із різним етнічним або національним походженням таким чином, що дозволяє їхнім культурам об’єднатися на основі спільної мусульманської ідентичності.

Найдавніші форми мусульманської культури, від халіфату Рашидун до халіфату Омейядів і раннього халіфату Аббасидів, були переважно засновані на існуючих культурних практиках арабів, візантійців і персів. Однак у міру того, як ісламські імперії швидко розширювалися, мусульманська культура зазнавала подальшого впливу і значною мірою асимілювалася з боку іранської, індійської (бангладеської, пакистанської та індійської), кавказької, тюркської, малайської, сомалійської, берберської та індонезійської культур.

Через низку факторів існують відмінності у ісламських віруваннях у різних культурах і традиціях.

Мова і література

Арабська Арабська література ( / ALA-LC: al-Adab al-'Arabī) — проза і поезія, написана письменниками арабською мовою. Арабське слово, яке використовується для позначення літератури, — «Адаб», яке походить від значення етикету та означає ввічливість, культуру та збагачення.

Арабська література виникла в V столітті, яка мала до того часу лише фрагменти писемності. Коран (священна книга ісламу), який широко розглядається людьми як найкращий твір арабською мовою Jones, p. ix., мав найбільший тривалий вплив на арабську культуру та літературу. Арабська література процвітала під час Золотої доби ісламу, але залишається активною до сьогодні, поети та прозаїки арабського світу, а також решти світу досягають все більшого успіху.

Перська/іранська Перська література включає усні твори та письмові тексти західноіранськими мовами, зокрема середньою та новоперською мовами, і це одна з найдавніших літератур світу. Вона охоплює два з половиною тисячоліття. Її джерела були в межах Великого Ірану, включаючи сучасний Іран, Ірак, Сирію, Афганістан, Кавказ і Туреччину, регіони Центральної Азії, такі як Таджикистан, і Південну Азію, де перська мова історично була або рідною, або офіційною мовою.

Наприклад, Румі, один із найвидатніших перських поетів, народився в Балху (на території сучасного Афганістан) або Вахші (на території сучасного Таджикистану), писав перською мовою і жив у Коньї, тодішній столиці сельджуків в Анатолії. Газневіди завоювали значні території в Центральній і Південній Азії та прийняли перську мову як свою судову. Таким чином існує перська література з Ірану, Месопотамії, Азербайджану, Закавказзя, Анатолії, західних частин Пакистану, Бангладеш, Індії, Таджикистану та інших частин Центральної Азії.

Не вся перська література написана перською мовою; іноді включаються твори, написані етнічними персами іншими мовами, такими як грецька та арабська. Водночас не вся література, написана перською мовою, написана етнічними персами чи іранцями, оскільки тюркські, кавказькі та індійські поети і письменники також використовували перську мову в перському середовищі.

Перська література, яку описують як одну з найбільших літератур людства Arthur John Arberry, The Legacy of Persia, Oxford: Clarendon Press, 1953, , с. 200., включаючи оцінку Ґете як одну з чотирьох основних частин світової літератури Von David Levinson; Karen Christensen, Encyclopedia of Modern Asia, Charles Scribner's Sons. 2002, vol. 4, с. 480, сягає корінням у твори середньо- та давньоперської мов, останні з яких датуються аж 522 роком до н.е., датою найдавнішого напису Ахеменідів, Бехістунського напису.

Основна частина збереженої перської літератури, однак, походить з часів після мусульманського завоювання Персії року. Після приходу до влади халіфату Аббасидів у 750 році перси стали його писарями та бюрократами, а також, дедалі частіше, його письменниками та поетами. Нова перська мова літератури виникла та процвітала в Хорасані та Трансоксиані через політичні причини, ранні іранські династії, такі як Тахіриди та Саманіди, які базувалися в Хорасані.

Такі перські поети, як Фірдоусі, Сааді Ширазі, Хафіз Ширазі, Аттар з Нішапура, Нізамі Генджеві,C. A. (Charles Ambrose) Storey and Franço de Blois (2004), "Persian Literature – A Biobibliographical Survey: Volume V Poetry of the Pre-Mongol Period", RoutledgeCurzon; 2nd revised edition (June 21, 2004). с. 363: "Nizami Ganja'i, whose personal name was Ilyas, is the most celebrated native poet of the Persians after Firdausi. His nisbah designates him as a native of Ganja (Elizavetpol, Kirovabad) in Azerbaijan, then still a country with an Iranian population, and he spent the whole of his life in Transcaucasia; the verse in some of his poetic works which makes him a native of the hinterland of Qom is a spurious interpolation." Румі Franklin Lewis, Rumi Past and Present, East and West, Oneworld Publications, 2000. How is it that a Persian boy born almost eight hundred years ago in Khorasan, the northeastern province of Greater Iran, in a region that we identify today as Central Asia, but was considered in those days as part of the Greater Persian cultural sphere, wound up in Central Anatolia on the receding edge of the Byzantine cultural sphere, in which is now Turkey, some 1500 miles to the west? (с. 9) та Омар Хаям, також відомі на Заході та вплинули на літературу багатьох країн.

Індійська Протягом тисячі років, після вторгнення в Індію Газневідів, персько-ісламська культура східної половини ісламського світу почала впливати на індійську культуру. Перська мова була офіційною мовою більшості індійських імперій, таких як Газневіди, Делійський султанат, Бенгальський султанат, Деканські султанати (такі як династія Кутб Шахі) та Імперія Великих Моголів.

Перські художні форми в літературі та поезії, такі як газелі, значно вплинули на урду та іншу індійську літературу. Більше перської літератури було створено в Індії, ніж в іранському світі. Ще в 20 столітті Аллама Ікбал вибрав перську мову для деяких своїх основних поетичних творів. Першу газету перською мовою також було видано в Індії, враховуючи, що друкарські машини були вперше впроваджені в Індії.

У Бенгалії мусульманські письменники досліджували різні теми через ісламські оповіді та епоси, такі як культура, космологія, кохання та історія. Починаючи з шаха Мухаммада Сагіра в XIV столітті, мусульманські письменники почали збагачувати бенгальську мову протягом понад 600 років, часто зазнаючи активної підтримки та просування самими правителями. Початок XX століття приніс нову еру для бенгальської ісламської літератури, з її найвідомішим поетом Казі Назрул Ісламом, який виступав за інтенсивне повстання проти колоніалізму та гноблення, на додаток до написання високо оціненої збірки бенгальських газелей.

«Сон султани» Бегуми Рокеї, ісламської феміністки, є одним із найперших творів феміністської наукової фантастики. ЮНЕСКО вирішила відзначати 21 лютого Міжнародний день рідної мови. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла рішення, яке набуло чинності 17 листопада 1999 року.

Тюркська Починаючи з XIX ст., зростає обсяг ісламської літератури тюркськими мовами. Однак протягом наступних століть офіційною мовою в турецькомовних регіонах залишалася перська.

В Анатолії, з появою сельджуків, практика та використання перської мови в регіоні значно відродилися. Відгалуження сельджуків, султанат Рум, переніс перську мову, мистецтво та листи до Анатолії.Sigfried J. de Laet. History of Humanity: From the seventh to the sixteenth century UNESCO, 1994. p 734 Вони прийняли перську мову як офіційну мову імперії.Ga ́bor A ́goston, Bruce Alan Masters. Encyclopedia of the Ottoman Empire Infobase Publishing, 1 jan. 2009 p 322

Османи, яких «приблизно» можна вважати їхніми наступниками, перейняли цю традицію. Перська мова була офіційною придворною мовою імперії та деякий час офіційною мовою імперії Doris Wastl-Walter. The Ashgate Research Companion to Border Studies Ashgate Publishing, Ltd., 2011 p. 409 хоча lingua franca серед простих людей з XV-XVI століття стане турецька, заклавши активний «фундамент» для тюркської мови ще в IV столітті (див. тюркізація).

Після кількох століть османська турецька мова розвинулася до цілком прийнятної мови літератури, яка навіть могла задовольнити вимоги наукового викладу.Bertold Spuler. Persian Historiography & Geography Pustaka Nasional Pte Ltd p 69 Проте кількість перських та арабських запозичень у цих творах часом зросла до 88 %. Проте турецьку мову було проголошено офіційною мовою Караманідів у XVII столітті, хоча вона не змогла стати офіційною мовою на ширшій території чи більшій імперії до приходу османів. Зі створенням Османської імперії турецька османська мова набула значення як у поезії, так і в прозі, ставши на початку XVIII століття офіційною мовою імперії. На відміну від Індії, де перська мова залишалася офіційною та основною літературною мовою як мусульманських, так і індуїстських держав до XIX століття.

Мистецтво

Публічне ісламське мистецтво традиційно нерепрезентативне, за винятком широкого використання рослинних форм, як правило, у різновидах спіральних арабесок. Вони часто поєднуються з ісламською каліграфією, геометричними візерунками в стилях, які зазвичай зустрічаються у невеликих об’єктах із кераміки чи металу і великих декоративних схемах у плитці ззовні та всередині великих будівель, у тому числі мечетей.

Проте в ісламському мистецтві існує давня традиція зображення фігур людей і тварин, особливо в живописі та невеликих анонімних рельєфних фігуроках як частин декоративної схеми.

Існує давня традиція зображення Мухаммеда та інших релігійних діячів в історичних і поетичних книгах; починаючи з XX століття його здебільшого зображують у покривалі, що приховує його обличчя, і багато попередніх мініатюр були перефарбовані, щоб використовувати цю умовність.

Зображення живих істот

Деякі тлумачення ісламу включають заборону зображення живих істот, також відомий як аніконізм. Ісламський аніконізм походить частково із заборони ідолопоклонства, а частково з віри в те, що створення живих форм є прерогативою Бога. Хоча Коран прямо не забороняє візуальне зображення будь-якої живої істоти, він використовує слово musawwir (творець форм, художник) як епітет Бога. Корпус хадисів (вислови, які приписуються ісламському пророку Мухаммеду) містить більш чіткі заборони на зображення живих істот, закликаючи художників «вдихнути життя» в їхні образи та погрожуючи їм покаранням у Судний день. Мусульмани по-різному тлумачили ці заборони в різні часи та місця. Релігійне ісламське мистецтво зазвичай характеризується відсутністю фігур і широким використанням каліграфічних, геометричних і абстрактних рослинних візерунків. Однак зображення Мухаммеда (у деяких випадках із прихованим обличчям) та інших релігійних діячів зустрічаються в деяких рукописах із земель на схід від Анатолії, таких як Персія та Індія. Ці зображення мали на меті проілюструвати історію, а не порушувати ісламську заборону ідолопоклонства, але багато мусульман вважають такі зображення забороненими. У світському мистецтві мусульманського світу представлення людських і тваринних форм історично процвітали майже в усіх ісламських культурах, хоча, частково через протилежні релігійні почуття, фігури на картинах часто були стилізовані, породжуючи різноманітні декоративні фігурні конструкції.

Каліграфія Ісламська каліграфія — це мистецька практика рукописного письма та каліграфії, заснована на алфавіті на землях, що мають спільну ісламську культурну спадщину та включає в себе арабську каліграфію, османську та перську каліграфію.Chapman, Caroline (2012). Encyclopedia of Islamic Art and Architecture, Арабською мовою відома як хатт Ісламі (), що означає ісламську лінію, дизайн або конструкцію.