Йо́ганн Себастья́н Бах (; , Айзенах — 28 липня 1750, Лейпциг) — німецький композитор, органіст, клавесиніст і скрипаль, представник стилю бароко, один із творців світової музичної класики, вважається одним із найвидатніших композиторів світу.
Його роботи давали натхнення майже кожному композитору Європейської традиції, від Моцарта до Шенберга. Він узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії і контрапункту не мав собі рівних серед тогочасних музикантів.
Біографія
Народився в маленькому містечку Айзенах і був восьмою і наймолодшою дитиною скрипаля Йоганна Амброзіуса Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрингії. З початку XVI століття в родині Баха були флейтисти, сурмачі, органісти, скрипалі, капельмейстери. Їхнє музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Коли Йогану Себастьяну виповнилося п'ять, батько подарував йому скрипку. Йоганн швидко навчився на ній грати, і музика стала невід'ємною частиною і його життя.
Малий скрипаль, володіючи дуже гарним голосом, співав у хорі міської школи, але щасливе дитинство скінчилося рано — коли майбутньому композитору лишень виповнилося 9 років, померла його мати, а через рік — батько. Себастьяна та його брата — Йоганна Якоба, узяв до себе їхній старший брат — Йоганн Крістоф, який був органістом у містечку Ордруф. Себастьян та Якоб вступили у гімназію, й паралельно брат навчав їх гри на органі та клавірі. Але лише виконавства Себастьяну було мало — він хотів сам творити музику. Якось йому вдалося отримати із замкненої шафи нотний зошит, де у брата були записані твори знаменитих у той час композиторів: Фроберґера, Керлля, Пахельбеля й інших. Ночами потайки він переписував ці ноти. Коли піврічна робота уже наближалася до завершення, брат застав його за цим заняттям і відібрав усе, що було зроблено. Ті безсонні години при місячному світлі надалі згубно позначилися на стані зору Баха.
У 1700 році, коли сім'я Йоганна Христофа суттєво збільшилася, Себастьян відокремився й переїхав до Люнебурга, де в 1700—1703 роках навчався в школі церковних півчих при монастирі. Після втрати голосу (у зв'язку з мутацією його у дорослому віці) Бах мав можливість грати в оркестрі на скрипці. Під час навчання Бах відвідав Гамбург, щоб ознайомитись із музикою органіста Йоганна Райнкена та відвідати оперний театр. Крім того, він був у Целле, де мав можливість чути нову французьку музику у виконанні самих же французів, які там служили при дворі. До цих років належать і перші композиторські досліди Баха — твори для органа і клавіра.
По закінченні навчання мрія Баха про вступ до університету не здійснилася, оскільки потрібно було заробляти гроші на прожиття. З 1703 по 1708 рік він певний час служив у Веймарі в капелі Ернста ВаймарськогоАльберт Швейцер. Йоганн Себастьян Бах. «Музыка», М. 1965, проте за кілька місяців переїхав до Арнштадта, де йому запропонували посаду органіста в новій церкві, в якій щойно було реконструйовано орган. Попри, здавалося б, сприятливі для життя й творчості умови, у Баха виникали різні конфлікти з його арнштадтським оточенням. На цей період припала відома подія у біографії композитора: в 1705 році Бах пройшов пішки близько 400 км з Арнштаду до Любеку, щоб послухати гру видатного органіста Дітріха Букстегуде. У Любеку Бах пробув більше, ніж йому було дозволено (замість 4 тижнів відпустки Бах залишався у Любеку майже 2 місяці), через це напруга, яка й так на той час вже існувала, між ним і владою міста, ще більше посилилася. На початку 1707 року Бах переїхав до Мюльгаузена, де 15 липня його офіційно затвердили на посаду органіста церкви св. Власія.
У жовтні того ж року Бах одружився зі своєю троюрідною сестрою Марією Барбарою Бах. Його творчі інтереси були зосереджені тоді, головним чином, на музиці для органу та клавіру. До цього періоду належить, зокрема, «Капріччіо на від'їзд коханого брата».
Веймар (1708—1717) Після багатьох посад у провінційних містах Тюрингії (Арнштадт, Мюльгаузен), композитор отримав місце придворного музиканта у герцога Веймарського в 1708 році. Бах облаштувався у Веймарі, де провів 9 років. Паралельно працював також міським органістом.
Віртуоз-виконавець на органі Бах створив для цього інструмента твори, які досягли вершин органної музики. Становлення неповторного органного стилю Баха сильно залежало від хоральних прелюдій, розцінені композитором як своєрідний інтимний, романтичний щоденник митця. У цих ліричних поемах зароджувалася яскрава багатогранна музична мова, яка випереджала свій час. У вільних фантазіях спліталися в одне ціле народні та високопрофесійні течії. Хоральні фантазії відзначені художньою сміливістю, широким діапазоном засобів для вираження та форм.
У жанрах прелюдії та фуги, токати, фантазії Бах виступає як нащадок німецької органної школи, та особливо своїх попередників — Райнкена та Букстегуде. Від Букстегуде, до якого Бах їздив у роки юнацтва, він перейняв вільний поетичний характер органних імпровізацій, ораторський пафос, блискучу концертну декоративність. Для органних творів Баха характерні емоційне багатство, глибоке внутрішнє зосередження, драматичний розмах при пишноті звучання і вільності форми. Бах об'єднував у двочастинні цикли полярні за своєю виразністю частини: імпровізаційну токату, фантазію, або прелюдію та поліфонічну фугу. Органні фуги відзначаються більшим розмахом і вільністю виразу для них, у порівнянні з клавірними, були характерні потужні драматичні розвитки та грандіозні кульмінації.
Ці твори повною мірою використовують динамічні та тембральні ресурси інструмента. Масштабні фантазії, варіації та фуги побудовані на яскравих колористичних та динамічних контрастах.
До творів веймарського періоду належать більшість зрілих органних прелюдій та фуг (c-moll, D-dur, e-moll, g-moll, G-dur, f-moll та ін.), фантазія (C-dur), фуга (g-moll), фантазія та фуга (d-moll, C-dur), Пасакалія до мінор та інші. Також тут народилися його два сини, майбутні відомі композитори — Вільгельм Фрідеман (1710—1784) і Карл Філіпп Еммануель (1714—1788).
Творчість Баха ознаменувала вершину кількастолітнього розвитку органної музики ще від епохи Відродження. Вплив органної творчості відчутний також в інших творах композитора (кантати, сольні скрипкові сонати, прелюдії та фуги).
Ке́тен (1717—1723) У 1717 році Бах прийняв запрошення на службу герцога Ангальт-Ке́тенського Леопольда. Життя в Ке́тені спочатку було найщасливішим періодом композитора: князь, освічена для свого часу людина і непоганий музикант, цінував Баха і не заважав його творчості, запрошував його у свої поїздки.
У Ке́тені Бах писав, в основному, клавірну та оркестрову музику.
Бах перший написав концертні твори для клавіру (за зразком скрипкових), тим самим затвердивши самостійність цього інструмента. Незважаючи на недосконалість сучасних йому інструментів (клавесина, клавікорда тощо) та їхні обмежені виразові можливості, Бах створив для них ряд дуже яскравих творів.
У жанрі клавірної музики Бах відкрив нові шляхи. Розквіт його клавірної творчості припадає на період роботи при дворі в Кетені, де був створений перший том «Добре темперованого клавіру», «Хроматична фантазія та фуга», блискучий віртуозний стиль, драматизм та патетика якої свідчать про перенесення у сферу клавірної музики виразних прийомів, характерних для органних токат та фантазій.
Особливо цікавою є збірка «Добре темперований клавір» — 24 прелюдії і фуги, які написані в усіх тональностях і на практиці доводять переваги темперованого музичного строю, навколо затвердження якого йшли гарячі суперечки. Згодом Бах створив другий том «Добре темперованого клавіру», також із 24 прелюдій і фуг в усіх тональностях.
Тоді були написані Маленькі прелюдії, Англійські та Французькі сюїти, токати (fis-moll, c-moll) для клавіра, а також відомі Бранденбурзькі концерти, які належали до жанру concerto grosso і продовжили традиції Антоніо Вівальді. Швидкі частини відзначені енергійним рухом, часто танцювального характеру, пластичною врівноваженістю форми, використанням високорозвиненої закордонної техніки. Концерти характерні масштабністю, поліфонізацією фактури, симфонічною єдністю відповідно до сольних та акомпонувальних інструментів, яскравою індивідуальністю, глибиною образів.
У кожному концерті грали соло інструменти та ансамблі. (Звичайний склад оркестру Баха: струнні, гобої, блокфлейти, фаготи, валторни, труби, ударні інструменти, інколи гобої-д'амур, гобой да качья та корн ода качья). Хоч Бах прагнув (що було характерно для його епохи) не стільки до індивідуалізації тембро-колоритних ефектів, як до виявлення та підкреслення поліфонічної логіки, його партитури позначені безперервним пошуком нових інструментальних комбінацій.
Твори для скрипки соло (3 сонати та 3 партити) вирізняються складною багатоголосною структурою, вільністю вираження, незважаючи на рамки жанрових обмежень. Вільні прелюдії, фуги, варіації змінюються в них витонченими танцями. У сонатах для скрипки яскраво виразилася сила уяви композитора, здатного звеличитися над усіма обмеженнями традиційної форми, матеріалом і технічними можливостями інструменту.
Тоді ж створено шість сюїт для віолончелі соло.
Проте в Кетені Баха спіткало лихо. Тоді, коли Баха із князем не було в місті (князь брав музикантів зі собою, коли виїздив з міста), померла його дружина Марія Барбара. Її поховали 7 липня 1720 р.
У 1721 році Бах одружився вдруге — з Анною Магдаленою Вількен. А в 1723 році відбулося виконання його «Пасіонів за Йоанном» у церкві св. Томи в Лейпцизі і Бах отримав посаду кантора цієї церкви — керівника хору Співочої школи — з одночасним виконанням обов'язків вчителя школи при церкві (латина й спів).
Лейпциг (1723—1750)
У Лейпцизі Бах жив до кінця свого життя. Він став «музичним директором» усіх церков міста, стежачи за особовим складом музикантів і співаків, спостерігаючи за їхнім навчанням, призначаючи необхідні до виконання твори і виконуючи багато інших обов'язків.
Оскільки композитор не вмів ані хитрувати, ані домовлятись, він неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, які захмарювали його життя й відволікали від творчості.
З того часу збереглися «Пасіони за Йоанном» (1723) та «Пасіони за Матвієм» (1729), які пов'язані зі старовинними традиціями народних уявлень про останні дні життя Христа. Завдяки драматичності сюжету, конкретним дійовим особам, пасіони тяжіють до опер більше за інші твори Баха. У «Пасіонах за Матвієм» досягнуто виключного єднання багатопланової структури. Речитативний виклад Євангельського тексту, який за тонкістю передачі виразних деталей не має собі рівних в італійській опері, ліричні арії, протестантські хори в супроводі органу формують три різноманітні плани в розкритті трагічних ідей ораторії.
«Пасіони за Йоаном» характерні меншим розмахом, вони більш близькі до драми. Музика обох пасіонів належить до вершин Бахової музики.
Композитор створив близько 30 світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), які, як правило, мало відрізняються від духовних за стилем. У «Селянській» введені номери народно-побутового, пісенно-танцювального характеру. Сатирична кантата «Змагання Феба та Пана» ставить проблему співвідношення народної та професійної музики.
Також написано твори для органа, оркестру, клавесина (серед останніх виділяють цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Гольдберґ-варіації», (1742). У 1747 році Бах створив цикл п'єс «Музичні дарунки», присвячений прусському королю Фрідріху II. Останньою роботою композитора став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749—1750) — з 14 фуг і 4 канонів на одну тему.
Наприкінці 1740-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти спричинили повну сліпоту, але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису.
За десять днів до смерті Бах, начебто, прозрів, проте це тривало недовго. Незважаючи на старання лікарів, помер 28 липня 1750 року. Можливою причиною смерті композитора є ускладнення після операції.