Пілотовані підводні апарати (ППА) типу «ТІНРО-2» — це серія з двох апаратів першого покоління: «ТІНРО-2» та «ТІНРО-2 біс», призначених для виконання науково-дослідних і підводно-технічних робіт в діапазоні глибин до 400 м.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованих підводних апаратів «ТІНРО-2» і «ТІНРО-2 біс» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У науковій і технічній літературі підводні апарати поділяють на пілотовані й безпілотні. Відповідно до цього поділу ППА «ТІНРО-2» належить до пілотованих підводних апаратів.
У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «ТІНРО-2» належить до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);
Класифікація за глибиною занурення Максимальна робоча глибина занурення ППА «ТІНРО-2» становить 400 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА за глибиною занурення на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «ТІНРО-2» належить до підводних апаратів малих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «ТІНРО-2» належить до підводних апаратів середніх глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації ППА «ТІНРО-2» належить до Групи 2 — апаратів середніх океанічних глибин.
Історична довідка На замовлення Міністерства рибного господарства СРСР було прийнято державну програму зі створення пілотованих підводних апаратів різних типів і суден-носіїв для них. На її реалізацію було виділено значне фінансування. Проєктування та будівництво пілотованих підводних апаратів здійснювали спеціалізовані конструкторські бюро та підприємства Міністерства суднобудівної промисловості СРСР.
Технічний проєкт був розроблений Спеціальним конструкторським бюро «Судопроєкт» (м. Горький).
Надалі, після реорганізації, з 1 липня 1970 року роботи над проєктом продовжило Центральне проєктне бюро (ЦПБ) «Волна». Головним конструктором проєкту 1602 (пілотований підводний апарат «ТІНРО-2») був І. Б. Михайлов.
Назву апарат отримав на честь Тихоокеанського науково-дослідного інституту морського рибного господарства і океанографії (ТІНРО), розташованого у Владивостоці. Основним районом роботи ППА передбачався Тихий океан, а цифра 2 означала, що екіпаж складається з двох осіб.
«ТІНРО-2» призначався для:
вивчення розподілу і міграції промислових риб, ракоподібних і молюсків; спостереження за роботою нерухомих знарядь лову; візуальних спостережень для розшифрування показань рибопошукових приладів, встановлених на науково-пошукових суднах; вивчення поведінки риб і інших біологічних об’єктів у природних умовах; спостереження за скупченнями планктону і бентосу; проведення комплексу гідрологічних досліджень; дослідження дна материкового шельфу.
«ТІНРО-2» Пілотований підводний апарат «ТІНРО-2» було закладено на Ленінградському адміралтейському об’єднанні (ЛАО).
Будівництво апарата завершили навесні 1973 року. Після заводських випробувань і серії технічних занурень «ТІНРО-2» залізницею доставили до Севастополя для встановлення на науково-пошукове судно (НПС) «Іхтіандр».
У серпні 1973 року апарат розмістили в ангарі «Іхтіандра», а у вересні екіпаж комплексу розпочав морські випробування в Чорному морі. 13 вересня 1973 року «ТІНРО-2» здійснив перше занурення на глибину 30 м. Після успішного виконання занурення ППА «ТІНРО-2» на глибину 200 м із Ленінграда була викликана державна комісія для проходження морських державних випробувань.
Завершальне випробувальне занурення було виконано на глибину 400 метрів і завершилося успішно. Конструкторський супровід будівництва здійснювало Центральне проєктне бюро (ЦПБ) «Волна», а головним конструктором проєкту був І. Б. Михайлов.
У січні 1974 року науково-пошукове судно «Іхтіандр» разом із пілотованим підводним апаратом «ТІНРО-2» було передано на баланс Управління науково-дослідного флоту (м. Керч).
Перший у СРСР шестимісячний рейс науково-пошукового судна «Іхтіандр» із підводним апаратом «ТІНРО-2» на борту відбувся до Атлантичного океану. Занурення проводилися біля узбережжя Африки та Америки, зокрема, в районі Бермудського трикутника. 12 листопада 1974 року вперше в СРСР екіпаж ППА «ТІНРО-2» (капітан М. Гірс, гідронавт-дослідник к.б.н. М. Аронов) занурився на глибину 200 м в Атлантичному океані на височині (банці) Сен.
У серпні 1975 року «ТІНРО-2» було представлено на Міжнародній виставці «Інрибпром-75», що проходила в Ленінграді.
У 1975 році було створено Севастопольську філію спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства. Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 від 26 січня 1977 року ця філія була реорганізована в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП). До новоствореної організації передали судна-носії та пілотовані підводні апарати, серед яких був і «ТІНРО-2».
У СЕКБП суднами-носіями «ТІНРО-2» стали однотипні рибопошукові судна (РПС) «Гідронавт» і «Гідробіолог» (проєкт 1539) Експедиції із застосуванням «ТІНРО-2» проводилися в різних районах Чорного моря, Індійського й Тихого океанів. За період експлуатації з 1978 по 1988 рік апарат здійснив 739 занурень загальною тривалістю 2 462 години.У 1990 році в СРСР було випущено поштову марку із зображенням пілотованого підводного апарата «ТІНРО-2» (рос. «ТИНРО-2»).
У 1996 році ППА «ТІНРО-2» було згадано як пілотований підводний апарат України у звіті Національної дослідницької ради США, присвяченому огляду пілотованих підводних апаратів у світі.
У 1996 році «ТІНРО-2» разом із судном-носієм РПС «Гідробіолог» було продано на металобрухт у В’єтнамі.
«ТІНРО-2 біс» 23 лютого 1974 року Центральне проєктне бюро (ЦПБ) «Волна», яке здійснювало конструкторський супровід будівництва пілотованого підводного апарата «ТІНРО-2 біс», було реорганізовано в Союзне проєктно-монтажне бюро машинобудування (СПМБМ) «Малахіт».
Апарат було закладено на Ленінградському адміралтейському об’єднанні (ЛАО) у 1974 році, а 19 червня 1975 року — прийнято Державною комісією.
Першим судном-носієм «ТІНРО-2 біс» стало науково-пошукове судно (НПС) «Іхтіандр». Перший шестимісячний рейс комплексу НПС «Іхтіандр» — ППА «ТІНРО-2 біс» до Атлантичного океану відбувся у 1975—1976 роках. Під час експедиції було виконано 90 занурень загальною тривалістю 272 години..
Після створення Севастопольського експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень (СЕКБП) до його складу було передано судна-носії та пілотовані підводні апарати, серед яких був і «ТІНРО-2 біс».
У СЕКБП суднами-носіями «ТІНРО-2 біс» стали однотипні рибопошукові судна (РПС) «Гідронавт» та «Гідробіолог» (проєкт 1539)
Експедиції з апаратом «ТІНРО-2 біс» проводилися в різних районах Чорного моря, Індійського, Атлантичного та Тихого океанів. У вересні 1983 року РПС «Гідронавт» із пілотованим підводним апаратом «ТІНРО-2 біс» на борту брав участь у підйомі збитого південнокорейського літака «Боїнг-747».
За час експлуатації з 1976 по 1988 рік апарат здійснив 628 занурень загальною тривалістю 1 991 годину.
У травні 1991 року, після ремонту в Севастополі, апарат було перевезено до Владивостока, де його завантажили на РПС «Гідронавт». Надалі проводилися експедиції в Охотське та Японське моря за програмою ТІНРО. Навесні 1993 року комплекс було перебазовано до порту Вунг Тау (В’єтнам).
У травні 1994 року «ТІНРО-2 біс» разом із РПС «Гідронавт» було передано в лізинг з подальшим продажем в’єтнамській фірмі.
У 1995—1996 роках з борту РПС «Гідронавт» проводили пошуки червоних коралів у Південно-Китайському морі в економічній зоні В’єтнаму.
У березні 1996 року «ТІНРО-2 біс» зняли з РПС «Гідронавт», який було продано на металобрухт, та встановили на території центру з вивчення марикультури у в’єтнамському порту Вунг Тау.
У 1996 році ППА «ТІНРО-2 біс» було згадано як пілотований підводний апарат України у звіті Національної дослідницької ради США, присвяченому огляду пілотованих підводних апаратів у світі.
У 1998 році апарат викупила японська компанія, яка провела капітальний ремонт і в 2000 році перейменувала його на «TINRO-2». Компанія переобладнала суховантажне судно на судно-носій ППА, і протягом 2008—2012 років апарат працював із борту цього судна на глибинах до 300 м у Південно-Китайському морі, здійснивши понад 100 занурень.
Конструкція.
Корпус Міцний корпус ППА має веретеноподібну форму. Його носова частина є сферичною, до неї приєднана циліндрична секція, яка від середини корпусу переходить у конусоподібну кормову частину. У носовій напівсфері встановлено шість ілюмінаторів: три нижні призначені для спостереження в лежачому положенні, а три верхні — у сидячому. Основний передній ілюмінатор забезпечує огляд уперед і вниз, що дає змогу своєчасно виявляти підводні перешкоди та спостерігати за донним рельєфом і донними організмами. Діаметр міцного корпусу трохи більше 1,5 м.
Для забезпечення огляду в комінгсі вхідного люка встановлено ще три ілюмінатори: один спрямований уперед, а два — по бортах. У надводному положенні вони перебувають над водою, що дозволяє командиру апарата виконання спільних маневрів із судном-носієм.
Для забезпечення максимально просторих робочих місць підводного дослідника і командира апарата все обладнання та механізми, які не використовуються для безпосереднього керування апаратом, розміщено в кормовій частині міцного корпусу. Вона відокремлена звукоізолювальною перебіркою, що зменшує вплив шуму від роботи обладнання на екіпаж. Перебірка поділяє корпус на два відсіки: носовий — населений і кормовий — ненаселений.
Герметичність міцного корпусу перед зануренням перевіряють подачею стисненого повітря та контролем сталості тиску протягом декількох хвилин.