«Регенерація» ()— історичний та антивоєнний роман Пет Баркер, вперше опублікований у 1991 році. Роман був номінований на Букерівську премію та був описаний New York Times Book Review як один із чотирьох найкращих романів року за 1991 рікWestman 65–68.. Це перша книга в трилогії «Регенерація» про Першу світову війну, за якою в 1993 році вийшли «Око в дверях», а потім «Дорога привидів», яка отримала Букерівську премію 1995 року.
Роман досліджує досвід офіцерів британської армії, які під час Першої світової війни проходили лікування від контузійного удару у військовому шпиталі Крейґлокгарт на південному заході Единбурга. Натхненна досвідом свого дідуся під час Першої світової війни, Баркер широко спирається на розповіді від першої особи того періоду. Використовуючи ці джерела, вона створила персонажів на основі історичних осіб, присутніх у лікарні, включаючи поетів і пацієнтів, Зіґфріда Сассуна та Вілфреда Оувена, а також психіатра В. Х. Р. Ріверса, який був піонером у лікуванні посттравматичного стресового розладу під час і після Першої світової війни. Назва роману посилається на дослідження Ріверс у «регенерації нервів». Баркер також включає вигаданих персонажів, заснованих на ширшому культурному досвіді того часу, зокрема офіцера, який виріс у нижчих класах, Біллі Пріора, та його подругу і працівницю військового заводу Сару Ламб.
Роман тематично складний, досліджуючи вплив війни на ідентичність, маскулінність і соціальну структуру. Крім того, роман значною мірою спирається на психологічні практики того часу, наголошуючи на дослідженнях Ріверса, а також на фрейдистській психології. Своїм романом Баркер вписується в особливу традицію репрезентації досвіду Першої світової війни в літературі: багато критиків порівнюють роман з іншими романами про Першу світову війну, особливо з тими, що написані жінками-письменницями, зацікавленими у внутрішніх наслідках війни, зокрема «Повернення солдата» Ребекки Вест (1918) і «Місіс Делловей» (1925) Вірджинії Вульф. Баркер спирається як на тексти того періоду, що спочатку надихнули її, так і посилається на низку інших літературних і культурних творів та подій. Це справляє враження історичного реалізму, хоча Баркер схильна спростовувати твердження, що роман є «історичною вигадкою».
У 1997 році роман був адаптований шотландським сценаристом Алланом Скоттом до однойменного фільму режисера Гілліса Маккіннона з Джонатаном Прайсом у ролі Ріверса, Джеймсом Вілбі в ролі Сассуна та Джонні Лі Міллером у ролі ПріораWestman 69–72. Фільм отримав високу оцінку критиків і був успішним у Великій Британії та Канаді, отримавши номінації на ряд нагород, але не отримав маркетингу та розповсюдження в США, тому не мав великого впливу.
Фон і натхнення Баркер давно цінувала літературних персонажів, якими вона черпає натхнення в романі: у юності вона читала поезію Сассуна та Оуена про Першу світову війну, а також «Конфлікт і мрія» РіверсаWestman 17. Проте Баркер безпосередньо приписує безпосереднє натхнення для «Регенерації» своєму чоловікові, невропатологу, знайомому з роботами доктора В. Г. Р. Ріверса та його експериментами з регенерацією нервів. У 2004 році в інтерв'ю з літературним критиком Робом Ніксоном у журналі Contemporary Literature Баркер також стверджує, що написала роман, зокрема, як відповідь на те, як сприйняли її попередні твори; вона сказала,Інші інтерв'ю також підкреслюють її спогади про розповіді дідуся про його досвідWestman 18..
У своїй «Примітці автора» до роману вона описує дослідження, які вона використала для створення роману, і те, як вона залучала низку джерел від авторів різних періодів. Роман черпає значне натхнення в історичних подіях. Літературний критик Ґреґ Гарріс описує використання нею історичних обставин та історичних вихідних матеріалів як переважно «„правдиве“, оскільки життя реальних персонажів, у тому числі Вілфреда Овена, Зіґфріда Сассуна та Роберта Ґрейвза, дійсно перепліталися»Harris 290—292. Крім того, Гарріс стверджує, що Баркер точно вловлює психологічну ситуацію, в якій персонажі, особливо літературні, створювали свої вірші. Французький літературознавець Марі-Ноель Прово-Валле підкреслює різні неправильні тлумачення та анахронічні культурні згадки, підтримуючи критику роману блогеркою і критикесою Естер МакКаллум-СтюартProvost-Vallet 23–25. Однак вона також зазначає, що роман точно оцінює інші частини історичного контексту, такі як трактування поетів Першої світової війни та їхнього поетичного процесу.
Жанр Роман трактують і як воєнний, і як антивоєнний. У своєму інтерв'ю 2004 року з критиком Робом Ніксоном Баркер описує своє бачення цієї межі:Крім того, через те, що роман суворо дотримується історії, критик Грег Гарріс описує роман, який розсуває межі між історичною художньою літературою та нон-фікшн. У своєму дослідженні роману Карін Вестман описує акт написання історичної вигадки як «виклик» для Баркер.Westman 16. Вестман зазначає, що Баркер часом свідомо робила вибір, щоб не зберігати реалізм, коли, наприклад, вона пропускає види мови та гумору, які використовували солдати в той період. У деяких інтерв'ю Баркер прямо заперечує характеристику роману як «історичного роману», припускаючи, що Перша світова війна замінює інші війни та дозволяє їй репрезентувати більш неконкретні теми, пов'язані з війною.
Короткий зміст сюжету
Частина І Роман починається з того, що доктор В. Г. Р. Ріверс, військовий психіатр у військовому шпиталі Крейґлокгарт, дізнається про заяву поета Зіґфріда Сассуна проти продовження війни. Урядова рада під впливом друга Сассуна Роберта Ґрейвза називає Сассуна «контуженим» і відправляє його до лікарні, намагаючись дискредитувати його. Ріверс відчуває занепокоєння через те, що Сассун увійшов до Крейґлокгарта, сумніваючись, що він контужений і не бажає давати притулок людині, яка відмовляється від військової служби. Невдовзі після прибуття Сассуна Ріверс зустрічає його, і вони обговорюють, чому Сассун заперечує проти війни: він заперечує проти її жахів, не керуючись особливими релігійними переконаннями, що є загальним критерієм для тих, хто відмовляється від військової служби через сумління. Хоча Ріверс стурбований цими жахами, він підтверджує свій обов'язок повернути Сассуна до бою. Сассун відчуває конфлікт щодо своєї безпеки в Крейґлокгарті, поки інші гинуть на Західному фронті.
Окрім конфлікту Сассуна, у перших розділах роману описуються страждання інших солдатів у госпіталі. Андерсон, колишній хірург, тепер терпіти не може вигляду крові. Переслідуваний жахливими галюцинаціями після того, як його підкинуло в повітря вибухом і приземлився головою вперед у розірваний шлунок гниючого мертвого солдата, Бернс відчуває відразу до їжі. Інший пацієнт, Біллі Прайор, страждає на мутизм і буде писати повідомлення з Ріверсом лише в блокноті. Зрештою до Пріора повертається голос, але він залишається важким пацієнтом для Ріверса, який уникає будь-яких обговорень своїх спогадів про війну.
Частина II
На початку частини II Сассун знайомиться з молодим поетом-початківцем Вілфредом Овеном, який захоплюється поезією Сассуна, а Сассун допомагає підготувати вірш Овена «The Dead-Beat». Сассун стає партнером Андерсона по гольфу. У вихідний день Пріор їде в Единбург і зустрічає Сару Ламб, робітницю військового заводу, чий хлопець загинув у битві при Лоосі. Вони мало не займаються сексом, але в останню хвилину Сара відмовляє Пріору. Лікарі карають Пріора за те, що він занадто довго не був у Крейґлокгарті, утримуючи його там на два тижні. Протягом цього часу Ріверс пробує гіпноз на Пріорі, щоб допомогти йому відновити спогади про траншеї.
Тим часом Ріверс запрошує Сассуна відвідати Консервативний клуб. Під час обіду Ріверс розуміє, що буде важко переконати Сассуна повернутися на війну, і не хоче його примушувати. Пізніше Овен переконує Сассуна опублікувати свої вірші в госпітальному журналі «Гідра». У цей час Пріор зустрічається в місті з Сарою і пояснює, чому пропустив їхні зустрічі. Примирившись, вони їдуть потягом до узбережжя і разом гуляють пляжем, де він відчуває полегшення, хоча його відволікають думки про долю побратимів-солдатів. Потрапивши в шторм, вони з Сарою займаються сексом, сховавшись у кущах. Тим часом Ріверс, виснажений виснажливою роботою з догляду за контуженими солдатами, отримує наказ начальства про тритижневу відпустку подалі від Крейґлокгарту. Від'їзд Ріверса нагадує Сассуну відчуття покинутості, яке він пережив, коли його покинув батько, і він усвідомлює, що Ріверс зайняв місце його батька.
Частина III
Перебуваючи далеко від Крейґлокгарта, Ріверс відвідує церкву біля ферми свого брата і розмірковує про жертви, які молоді люди приносять на війні заради бажань старшого покоління. Згодом виснажлива праця на фермі брата дає йому змогу звільнитися і ретельно осмислити пережите. Під час одного зі спогадів Ріверс розмірковує про роль батька у своєму житті, згадуючи, як батько займався з ним і Чарльзом Доджсоном, який згодом став відомим під псевдонімом Льюїс Керрол, логопедичною практикою. У Крейґлокгарті Сассун допомагає Овену написати один із його найвідоміших віршів — «Гімн приреченій молоді».
Тим часом Сара супроводжує свою подругу Мадж до місцевого шпиталю для поранених солдатів. Сара відокремлюється і заходить до намету, в якому живуть солдати з ампутованими кінцівками. Вона шокована тим, що суспільство ховає цих поранених солдатів. Під час пережитого Сарою, Пріора обстежує медична комісія. Пріор боїться, що вони підозрюють, що він симулює хворобу, і хочуть відправити його назад на війну. Перебуваючи у від'їзді, Ріверс зустрічається зі старими друзями, Рут і Генрі Гедом, які обговорюють Сассун. Ріверс припускає, що Сассун має право не погоджуватися з війною. Однак Ріверс стверджує, що його робота полягає в тому, щоб змусити Сассуна повернутися до виконання військового обов'язку. Наприкінці їхньої розмови Гед пропонує Ріверсу роботу в Лондоні, на яку Ріверс не впевнений, чи варто погоджуватися, побоюючись, що він не виконає своїх обов'язків.
Бернс, якого щойно виписали з лікарні, запрошує Ріверса відвідати його в родинному будинку в приморському Саффолку. Ріверс застає Бернса на самоті. Вони проводять разом кілька днів. Однієї ночі, під час сильної грози, Бернс виходить на вулицю і переживає спогади про свій досвід позиційної війни у Франції. Ця травма полегшує Бернсу можливість розповісти про свій фронтовий досвід. Цей досвід також допомагає Ріверсу прийняти рішення про роботу в Лондоні, і він повідомляє про це свого командира в Крейґлокгарті. Коли Ріверс повертається, Сассун розповідає про свої нещодавні галюцинації про мертвих друзів, які стукають у його двері. Сассун визнає свою провину за те, що не служив солдатам, і вирішує повернутися в окопи. Ріверс, хоч і задоволений рішенням Сассуна, хвилюється про те, що з ним там може статися.
Частина IV На початку розділу Сара розповідає своїй матері, Аді, про свої стосунки з Біллі Пріором. Ада сварить доньку за позашлюбні стосунки. Через кілька розділів Сара дізнається, що інша працівниця заводу боєприпасів намагалася зробити аборт у домашніх умовах за допомогою вішалки, але лише нашкодила собі. Тим часом Сассун розповідає Ґрейвсу про своє рішення повернутися на війну. У тій же розмові Ґрейвс наголошує на своїй гетеросексуальності, через що Сассун відчуває неспокій щодо власної сексуальної орієнтації. Під час консультації Сассун розмовляє з Ріверсом про офіційне ставлення до гомосексуальності. Ріверс припускає, що під час війни влада особливо суворо ставиться до гомосексуальності, прагнучи чітко розмежувати «правильний» тип любові між чоловіками (вірність, братерство, товариство), який є корисним для солдатів, і «неправильний» тип (сексуальний потяг).