Поль Бенішу (, 19 вересня 1908, Тлемсен — 14 травня 2001, Париж) — французький філолог, історик літератури та культури Нового часу.
Біографія З сім'ї сефардів народився в Алжирі. Здобув блискучу освіту — спочатку в паризькому ліцеї Людовіка Великого, потім — в Еколь Нормаль, де вчився разом з такими майбутніми інтелектуалами, як Жан-Поль Сартр, Моріс Мерло-Понті, Раймон Арон. У студентські роки був близьким до сюрреалістів.
У 1942 році втік від німецького знищення євреїв (після свого звільнення з роботи й хиткого існування з сім'єю в Ліоні) до Аргентини, де разом із сім'єю жив у Буенос-Айресі та викладав у створеному Роже Каюа Французькому інституті, познайомився з Борхесом, якого згодом перекладав разом зі своєю дочкою Сільвією Рубо-Бенішу (нар. 1935), зайнявся, серед іншого, історією. Почав публікуватися в 1943 іспанською мовою.
Повернувся до Парижа в 1949 році. У 1949–1958 викладав, як і його згадані вище товариші по Еколь Нормаль, у паризькому ліцеї Кондорсе. Пізніше викладав французьку літературу в Гарвардському університеті (1959–1979).
Член Американської академії мистецтв та наук (1976). Праці Бенішу перекладені багатьма мовами і належать до зразкових.
Похований на цвинтарі Пер-Лашез.
Дочка — Сільві Рубо-Бенішу (дружина письменника Жака Рубо). Небіж — журналіст П'єр Бенішу (нар. 1938).
Наукові інтереси Основні праці Бенішу присвячені сучасній (модерній) епосі та, зокрема, особливій ролі письменника, уявлення про яку було сформовано Просвітництвом та зміцнилося зусиллями романтиків. Ерозія цього уявлення з боку «меркантильного» буржуазного суспільства та католицької церкви, що суперничала з літературою за авторитет, породило феномен інтелектуального розчарування, зразки якого Бенішу досліджував на прикладі творчості та біографій Мюссе, Нодьє, Нерваля, Теофіля Готьє, Гюстава Флобера, Шарля Бодлера та Стефана Малларме.
Ідеї про модерн Бенішу вважав модерн продуктом релігійного суспільства, яке зіткнулося із занепадом довіри до своїх ідеологічних та релігійних засад. Цей занепад відбувся одночасно і значною мірою як результат зростання віри в сутнісну самодостатність людини, віри в людську автономію, що є характерною рисою Просвітництва. Просвітництво супроводжувалося поширеною надією на відродження еліти, яка могла б допомогти встановити новий, більш справедливий суспільний лад. «Посвята письменника» виникла з цих двох взаємодоповнювальних, хоча й розбіжних тенденцій у період між 1760 та 1789 роками, коли місія письменника, за загальним переконанням, полягала в тому, щоб вести людство до землі обітованої, до нового ладу.
Травматичний досвід Французької революції модифікував цю програму, спричинивши зближення двох тенденцій, які до того часу були розбіжними. З одного боку, світські, антирелігійні тенденції Просвітництва модифікувалися, стаючи більш пристосованими до релігійних уявлень, як це по-різному можна побачити в роботах Жермени де Сталь, Бенжамена Констана, Віктора Кузена, серед інших. З іншого боку, досвід Революції та крах її початкових сподівань сприяв релігійному відродженню, що простежується в працях Шатобріана, Баланша та Ламартіна. Саме цьому «глибокому зближенню», як висловився Бенішу, завдячує поет-мислитель у період розквіту французького романтизму після 1820 року.
Зміни, які описує Бенішу, були спричинені «піднесенням інтелектуального корпусу, що набув нового престижу і нового соціального складу», «корпусу», який після революції перетворився на «духовний авторитет» (The Consecration of the Writer, p. 339). У творчості Бенішу «духовний авторитет» є ключовим поняттям, хоча він ніколи не дає йому стислого визначення. Однак з усього тексту Бенішу випливає бачення людства з глибоко вкоріненою потребою як у вірі, так і в соціальній доктрині легітимації, здатній заручитися підтримкою суспільства в цілому. У Франції цю роль традиційно виконувала Римо-католицька церква, але «нова духовна сила народилася у XVIII столітті з немилості старої церкви» (там само, с. 331). Саме піднесення цієї «філософської віри» (яку Бенішу також називає «вірою вісімнадцятого століття», «сучасною вірою», «новою вірою», «філософським гуманізмом» і «світською вірою») поклало початок кризі модерну.
Основні публікації
Праці французькою Morales du Grand Siècle (1948, багаторазово перевидавалася) L'écrivain et ses travaux (1967, премія Еміля Фаге, що присуджується Французькою Академією) Creación poética en el romancero tradicional (1968, на ісп. яз.) Nerval et la chanson folklorique (1970) Le Sacre de l'écrivain 1750—1830 (1973) Le Temps des prophètes: Doctrines de l'âge romantique (1977) Les Mages romantiques (1988) L'École du désenchantement: Sainte-Beuve, Nodier, Musset, Nerval, Gautier (1992) Selon Mallarmé (1995) Varietés critiques de Corneille à Borges (1996) Romantismes français I—II (2004 ; перевидання 4-х монографій про романтизм 1973—1992)
Праці іспанською El tiempo de los profetas: Doctrinas de la época romántica, México, Fondo de Cultura Económica, 1984 La coronación del escritor 1750—1830. Ensayos sobre el advenimiento de un poder espiritual laico en la Francia moderna, México, Fondo de Cultura Económica, 1981 Romances judeo-españoles de Marruecos, Buenos-Aires, Instituto de Filología, 1946Cf. Notice SUDOC. La notice SUDOC permet de localiser l'ouvrage dans les BU françaises. Creación poética en el romancero tradicional, Madrid, Gredos, 1968Cf. Notice SUDOC
Примітки
Література
Homage to Paul Bénichou/ Ed. by Sylvie Romanowski and Monique Bilezikian. Birmingham: Summa Publications, 1994 Mélanges sur l'oeuvre de Paul Bénichou/ Sous la dir. de Marc Fumaroli та Tzvetan Todorov. Paris: Gallimard, 1995 (збірка за редакцією Ц. Тодорова і М. Фюмаролі включає, крім робіт укладачів, статті Іва Бонфуа, Жана Борі, Жака Рубо та ін.) Метод і світогляд Поля Бенішу Архивная копия
Посилання
Некролог у газеті Гардіан Сторінка на сайті Гарвардського університету Анотована бібліографія робіт