Дерев’яна Церква святого Архистратига Михаїла у селі Нижнів на Прикарпатті була зведена у 1775 р. і знаходиться неподалік від центру села, у нижній частині великого сільського цвинтаря. У своєму архітектурному вирішенні ця дерев'яна церква – тридільна, доволі подовжена хрестоподібна у плані споруда, її силует підкреслюють п'ять верхів, північне рамено є довшим, ніж південне. З північної сторони до бабинця прибудовано ризницю, до якої прилягає засклений ґанок. Відомо, що у другій половині XIX ст. храм суттєво перебудували.
Художні роботи провели нещодавно, у 2010 році. Лише на нижньому ярусі залишився відкритий зруб, пофарбований темно-червоною барвою. Опасання і верхи вкриті оцинкованою бляхою, маківки – блискучою бляхою "під золото". Хрести нові, сучасні. Другий ярус вище від опасання оббитий лакованими дерев'яними планками природного відтінку, а барабани - профільованою бляхою насиченого сильного кольору. Всі вікна замінені на прості металопластикові.
З північно-східної сторони знаходиться масивна дерев'яна дзвіниця, яка була також ззовні відремонтована подібно до храму, проте без синьої бляхи на барабані.
Дерев'яна Михайлівська церква у Нижневі Тлумацького району нині є діючим храмом, відноситься до єпархії УГКЦ і належить до пам'яток архітектури місцевого значення (охоронний номер 513/1). Дещо вище по схилу збереглися також фраґменти польського та єврейського цвинтарів. Неподалік також стояв "Нижній" замок Яблоновських та оборонний кляштор паулінів.
Нижнівська церква Святого Архистратига Михаїла залишається непохитним стовпом віри та духовності. Її історія є невід’ємною частиною минулого Нижнева та Прикарпаття, свідченням стійкості громади перед викликами часу та її прагненням до збереження духовних цінностей.
Історія Перші згадки про церкву в містечку Нижнів походять з податкового реєстру Руського воєводства 1578 року. З протоколу візитацій 1741 року довідуємось про церкву Архистратига Михаїла наступне: «Дерев’яна, дубова, під ґонтами; на ґрунті, здавна посвяченому коштом працьовитого жителя Нижнева Твердохліба. Коли була побудована і коли посвячена невідомо. Перед церквою знаходилась недобудована дзвінниця з 5 дзвонами. Цвинтар довкола був обгороджений». Прізвища священника записано не було, проте зазначалося, що парох має резиденцію з садом і городом та інші землі. Згадується також і церква Введення у храм Пресвятої Богородиці, де парохом був Ян Рильський.
Теперішня парафіяльна дерев’яна церква Св. Архистратига Михайла постала у 1755 році коштом дідича Антона Яблоновського, архітектор Григорій Мельник. У 1886 році розширена розбудовою бабинця між навою і хорами і бічних рамен нави, які завершують окремі бані. Дерев’яна дзвіниця розташована з північного заходу від церкви. Недалеко є поховання, де спочиває отець Володимир Скоробагатий (1867-1930), парох Нижнева.
Про зведення храму свідчить різьблений напис на надпоріжнику одвірка ризниці церкви Арх. Михаїла: «Року Бжія АЂОЕ Сія свята цркви дивна воп… мця апріля дня А», на правому одвірку: «Соиружися храм сти рабом бжіимъ Герасимом сія црквь собору архіратига хва Михаила создася рабь божіимъ Григоріємъ Мельникомъ с єісджмъ Васілиєм мамамъ», а на лівому одвірку: «коваля у коя меликомь братишовскимъ». " На вході з правої сторони церкви вирізблено напис: «Сія закрестия вибудована року Божого 1830 за старшого брата Івана Боднарчука».Олег Болюк. Архітектурний декор дерев'яних церков Покуття. Народознавчі зошити. №2 (134), 2017 - С.298-299
У 1508 році селу було надане Магдебурзьке право, Нижнів став містечком і зберігав цей статус до Першої світової війни. У містечку мешкало 790 римо-католиків, 780 іудеїв та 2900 греко-католиків.
У церкві з 1785 року велися метричні книги, в яких реєструвалися народження, шлюби та смерті парафіян. З 1880 року відомі записи протоколів візитацій каноніка. Візитації були формою контролю з боку вищого церковного керівництва за діяльністю парафії. У місті було дві греко-католицькі парафії, якими управляли парохи – о. Василь Лукасевич і о. Теодор Горбачевський.
Важливу роль у житті церкви відігравав патрон, який був місцевим землевласником та впливовою особою. Таким патроном був граф Теодор Лянцкоронський, після нього донька Стефанія – дружина Яна Урбанського. Патрони мали право патронату, що включало певні права щодо призначення духовенства (надавали презенту для тої чи іншої особи) та управління церковним майном. Крім участі в заміщенні церковної посади, патрону належать такі права: 1) почесні - місце на хорах під час Богослужіння, місце в церковних процесіях, поминання в церковних молитвах; 2) пов’язані з тягарем (обов’язки) – нагляд за церковним майном і 3)корисні – право на аліменти від церкви в разі впадання в злидні внаслідок збігу несприятливих обставин, без будь якої власної провини.
Парохи і адміністратори Михайлівської церкви ОТЕЦЬ АНТОНІЙ ЛЕВИЦЬКИЙ (1834 - 1909). Духовне керівництво церквою здійснював парох, тобто настоятель парафії. Одним із найвідоміших парохів останньої чверті XIX - початку XX ст. був Антоній Левицький. 1 травня 1870 р. о. Антін Левицький отримав призначення на посаду адміністратора парафії у містечку Нижнів Устецького деканату. Священицька родина Левицьких поселилася в парохіялному домі поблизу церкви. Будинок резиденції був довгим у плані та простягався паралельно до центральної вулиці села. В своїй резиденції о. Антоній проводив різні науки, зібрання молоді та старших людей. Його служіння охопило значний період часу, і він мав титул совітника Митрополичої Консисторії, міг бути запрошений для надання консультацій та порад митрополиту чи членам консисторії з важливих питань, що розглядалися. Цей титул свідчив про авторитет і заслуги перед Церквою. Пароху допомагали сотрудники, як правило вони були висвячені на священника або диякона. Це були помічники пароха у здійсненні Богослужінь та інших парафіяльних обов’язків, які проживали при дочірній церкві Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Серед них відомі Ілярій Алексевич, Миколай Білевич, Іоан Кочержук, Юліан Ставничий, Василій Левицький, Еміліян Дудик.
Протягом двох років, завдяки організаторським здібностям о. Антонія Левицького була побудована нова церква Введення у Храм Пресвятої Діви Марії. Вона знаходилась у північно – західному напрямку від центру села, біля лівого берега річки Тлумачик, на віддалі одного кілометра від діючої Михайлівської. У 1872 році нову дочірну церкву посвятили.
Згодом о. Антоній Левицький розширив корисну площу старої церкви. При допомозі досвідченого будівничого, Михайлівська церква була добудована з додатковими куполами, які добре вписались в архітектурну композицію старої церкви: прибудували новий бабинець між навою та хорами, а також рамена нави, які завершуються окремими банями. Це було зроблено з професійним і мистецьким смаком, що тільки знавець міг помітити реконструкцію цього храму. Коло кожної церкви були збудовані дзвінниці.
За перші два роки перебування на парафії о. Антін Левицький розширив давню церкву Архистратига Михаїла, яка стала матірною, та збудував нову, дочірню церкву Введення у Храм пречистої Діви Марії.
Родина Левицьких усвідомлювала потребу творення нації і її самоутвердження в умовах чужоземного панування, докладаючи всіх сил для збереження історичної пам’яті і мови, трудячись на благо народу. В той час священники та їх діти ставали очільниками просвітницьких осередків, проводили діяльність у культурно-освітній, суспільно-політичній, сільськогосподарській сферах, у національно-патріотичному вихованні українців. У сім’ї отця Антона було два сини, один - Олександр, який працював секретарем при Міністерстві справедливості уряду Австро-Угорщини і другий - юрист Кость. Кость Левицький - український державний діяч, публіцист, історик, один із найвизначніших політичних діячів Галичини, доктор права. Співзасновник УНДП. З початку Першої світової війни очолив Головну українську раду у Львові. Був головою Державного секретаріату ЗУНР, Голова комісії з виборчої реформи при уряді. Прем'єр-міністр ЗУНР. У липні 1941 засновник та голова Національної Ради у Львові.
Отець Антон Левицький прожив 75 років, помер у 1909 році і похований у Нижневі.Родина Левицьких у Нижневі, або маловідомі сторінки біографії Костя Левицького Делятинський Р., Лупипсів Г. // Матеріали історико-краєзнавчого проекту «Кость Левицький – доктор права, громадський та державний діяч» Історико-краєзнавче видання/ упорядник А. Татарин – Івано-Франківськ: Видавництво «Просвіта», 2018, с. 683
ОТЕЦЬ СТЕФАН КУНАНЕЦЬ. По смерті о. Антона Левицького парафію очолив Стефан Кунанець. Він народився у 1880 році, висвячений у сан священника у 1904 році. На парафії служив всього один рік.
ОТЕЦЬ ВОЛОДИМИР СКОРОБОГАТИЙ. Народився Володимир (Венедикт) Скоробогатий у 1867 р. був висвячений на священника у 1891 р., а у 1910 р. затверджений на посаді пароха церкви Архистратига Михаїла. Отець Володимир, як і о А. Левицький, мав титул совітника Митрополичої Консисторії.
Початок ХХ століття – це час Першої світової війни, розпаду Австро-Угорської імперії, створення ЗУНР і окупацією Галичини Польщею. У ті неспокійні часи церква була не лише місцем молитви, але й осередком національної ідентичності, культури та освіти. Будучи неодруженим, отець Володимир повністю присвятив себе служінню Богу та своїй пастві. Він взяв на себе роль духовного лідера, просвітителя і захисника інтересів громади. У міжвоєнний період, коли Прикарпаття опинилося під владою Польщі, українська мова та культура зазнавали утисків. У цей час церква і священники відігравали особливо важливу роль у формуванні національної свідомості та підтримки духу народу. Отець Володимир докладав зусиль для збереження українських традицій, мови та культури, підтримував діяльність місцевих культурно-освітніх товариств, таких як «Просвіта».
ОТЕЦЬ ЮЛІАН ГОРДИНСЬКИЙ. У 1930 р. парохом стає Юліан Гординський, який народився у 1902 р., висвячений у сан священника у 1928 році. Прослужив на парафії п’ять років.
ОТЕЦЬ ІВАН ДУДКЕВИЧ. У 1935 році на парафію прийшов молодий священник о. Іван Дуткевич, 1899 року народження, висвячений у 1933 році. Його служіння було спрямоване на зміцнення віри, збереження українських традицій та підтримку громади в умовах соціальної напруженості. Неодружений, отець повністю віддав себе пастирській діяльності.
При церкві діяли братства, які були релігійними об’єднаннями вірян: «Братства церковні звичайні», «Апостольство молитви», «Братство Матері Божої Неустанної Помочі». У 1938 році загальна кількість членів братств нараховувала 547 осіб. Також при церкві діяли читальні. У 1938 р. було дві парафіяльні читальні «Скала»: одна в Нижневі, заснована в 1935 році, друга - в селі Діброва. Братства сприяли поглибленню релігійності та організації парафіян, а читальні забезпечували доступ до освіти та культурних цінностей.
Число греко-католиків у парафії постійно зростало: у 1882 році було 2 900 вірних, до 1900 року їх кількість зросла до 3 562, а в 1938 вже було 3 942 парафіян. На початку ХХ століття церква володіла певним майном, яке забезпечувало її матеріальні потреби. Це була орна земля та сіножаті. Розміри земельних угідь було відносно сталими. Церква мала у володінні 77 моргів орної землі та 18 моргів сіножатей. Церква отримувала доходи з цих земель, а також інші виплати, які називалися конгруа (мінімальна оплата священникові).
При церкві діяла державна школа, яка була 2-класною, кількість дітей греко-католиків, які навчались в школі, становила близько 200. Роль церкви в організації освіти для місцевої громади була великою. З 1902 року школа стала 4-класною, з польською мовою викладання, а в міжвоєнний період поступово стала 7-класною.