Біполя́рний афекти́вний ро́злад (часто скорочують БАР чи до біполярний розлад; застаріле — маніакально-депресивний психоз) — психічний розлад, що проявляється афективними станами: маніакальними (гіпоманіакальними) і депресивними, а також змішаними типами, при яких у хворого спостерігають ознаки депресії та манії водночас (наприклад, туга зі збудженням, неспокоєм, або ейфорія із загальмованістю, — так звана непродуктивна манія), або швидка зміна симптомів гіпоманії та субдепресії.
Якщо підвищений настрій важкий або пов'язаний з психозом, це називається манією; якщо вона менш важка, це називається гіпоманією. Під час манії людина поводиться або почувається надзвичайно енергійною, щасливою або дратівливою, і часто ухвалює імпульсивні рішення, мало враховуючи наслідки. Зазвичай під час маніакальних фаз у хворого знижується потреба у сні.
У періоди депресії людина може плакати, відчувати відчай та уникати зорового контакту з іншими. Ризик суїциду високий; протягом періоду в 20 років 6 % хворих на біполярний розлад померли від самогубства, тоді як 30–40 % займались самопошкодженням. Інші проблеми психічного здоров'я, такі як тривожні розлади та розлади вживання наркотичних речовин, зазвичай асоціюються з біполярним розладом.
Біполярний розлад зустрічається приблизно у 1 % світового населення. У США приблизно 3 % постраждали в певний момент свого життя; показники виявляються однаковими у жінок та чоловіків. Найпоширеніший вік, у якому починаються симптоми — 20 років. Приблизно від чверті до третини людей з біполярним розладом мають фінансові, соціальні або робочі проблеми через хворобу.
Біполярний розлад входить до числа 20 основних причин інвалідності у всьому світі і призводить до значних витрат для суспільства. Через вибір способу життя та побічні ефекти ліків, ризик смерті від природних причин, таких як ішемічна хвороба серця, у людей з біполярним розладом удвічі перевищує загальний показник.
Історичні відомості
Вперше як самостійне захворювання біполярний розлад було описано у 1854 році майже одночасно двома французькими дослідниками Жаном П'єром Фальре, під назвою «циркулярний психоз» («la folie circulaire»), і Жюлем Баярже, під назвою «божевілля у двох формах»Див., наприклад, — уявлення про біполярну хворобу на початку XX століття.. Проте протягом майже півстоліття існування цього розладу не визнавалося психіатрією на той час й остаточним виділенням в окрему нозологічну одиницю зобов'язане німецькому психіатру Емілю Крепеліну (1896). Крепелін ввів для нього найменування маніакально-депресивний психоз (МДП), яке тривалий час було загальноприйнятим, але з набранням чинності 1993 року класифікатора МКХ-10 його вважають не зовсім коректним. Термін «маніакально-депресивний психоз» застарів, оскільки це захворювання лише в небагатьох пацієнтів супроводжується психотичними порушеннями (як-от маячення, галюцинації), і не завжди при ньому спостерігаються обидва типи фаз (і манії, і депресії). Крім того, цей термін є певною мірою стигматизуючим щодо хворих. У США та рекомендовано ВООЗ вживати більш науково та політично коректне найменування «біполярний розлад». Це найменування теж недостатньо коректне і призводить, наприклад, до такої термінології, як «монополярна форма біполярного розладу».
Після того як у 1950-ті роки в психіатрії почали застосовувати перші нейролептики (антипсихотики) й антидепресанти, їх стали використовувати зокрема для усунення епізодів біполярного розладу: нейролептики — при маніакальних епізодах, антидепресанти — при депресивних. Однак з'ясувалося, що ці препарати в довгостроковій перспективі не полегшують перебіг хвороби, а навпаки: нейролептики при тривалому застосуванні збільшують ризик розвитку депресії, а антидепресанти підвищують ризик розвитку манії. Надалі з'явилися препарати, що не тільки дозволяють купірувати симптоми манії або депресії, але і мають профілактичні властивості: нормотиміки першого покоління (солі літію, карбамазепін і вальпроати), потім — нормотиміки другого покоління (деякі з атипових антипсихотиків і ламотригін).
До цього часу в психіатрії немає єдиного визначення та розуміння меж біполярного розладу, що пов'язано з його клінічною, патогенетичною і навіть нозологічною неоднорідністю.
Класифікація
МКХ-10
F30 Маніакальний епізод F30.0 Гіпоманія F30.1 Манія без психотичних симптомів F30.2 Манія з психотичними симптомами F30.8 Інші маніакальні епізоди F30.9 Маніакальний епізод неуточнений F31 Біполярний афективний розлад F31.0 Біполярний афективний розлад, поточний епізод гіпоманії F31.1 Біполярний афективний розлад, поточний епізод манії без психотичних симптомів F31.2 Біполярний афективний розлад, поточний епізод манії з психотичними симптомами F31.3 Біполярний афективний розлад, поточний епізод легкої або помірної депресії F31.4 Біполярний афективний розлад, поточний епізод тяжкої депресії без психотичних симптомів F31.5 Біполярний афективний розлад, поточний епізод тяжкої депресії з психотичними симптомами F31.6 Біполярний афективний розлад, поточний епізод змішаний F31.7 Біполярний афективний розлад, поточна ремісія F31.8 Інші біполярні афективні розлади F31.9 Біполярний афективний розлад неуточнений F32 Депресивний епізод F32.0 Легкий депресивний епізод F32.1 Помірний депресивний епізод F32.2 Тяжкий депресивний епізод без психотичних симптомів F32.3 Важкий депресивний епізод із психотичними симптомами F32.8 Інші депресивні епізоди F32.9 Депресивний епізод неуточнений
З клінічної та прогностичної точок зору найбільш переважною є класифікація біполярного розладу залежно від переважання того чи іншого полюса маніакально-депресивної симптоматики: на уніполярні варіанти (маніакальні або депресивні), біполярні з переважанням (гіпо)маніакальних або також з приблизною рівністю фаз.
Класифікатор DSM-IV розрізняє біполярний розлад I типу (з вираженими маніакальними фазами) та біполярний розлад II типу, при якому присутні гіпоманіакальні фази, але немає маніакальних. Очевидно, ці варіації стійкі в діагностичному відношенні, хоча «біполярний розлад II» може і переходити в «класичний» варіант з маніакальними епізодами і хоча висловлюється також припущення про єдиний континуум між біполярним розладом типу II й уніполярною важкою депресією . У МКХ-10 окремі види біполярної хвороби не виділялися, але «біполярний розлад, тип II» приєднали до рубрики «інші біполярні афективні розлади».
Різновиди перебігу біполярного розладу Можна виділити такі варіанти перебігу БАР:
уніполярні (монополярні): періодична манія — чергуються лише маніакальні фази; періодична депресія — чергуються лише депресивні фази; синдромальні класифікатори МХБ-10 і DSM-IV відносять цей варіант до рекурентної депресії, хоча нозологічно це відділення може бути невиправданим; правильно-переміжний тип перебігу — через «світлі» проміжки, інтермісії, маніакальна фаза змінює депресивну, а депресивна — маніакальну; неправильно-переміжний тип перебігу — через «світлі» проміжки маніакальні та депресивні фази чергуються без суворої черговості (після маніакальної фази може знову початися маніакальна і навпаки); подвійна форма — безпосередня зміна двох протилежних фаз, після чого слідує інтерфаза; континуальний (циркулярний) тип перебігу ( CC Корсакова) — при «правильному» чергуванні фаз відсутні інтермісії.
Найчастіше зустрічається періодичний (або інтермітувальний) тип перебігу афективного психозу, коли афективні фази мають правильно-переміжний характер. Відносно регулярне чергування епізодів хвороби (афективних фаз) й інтермісій є характерною особливістю цього типу біполярного психозу — його циркулярність (так звана циркулярна форма за Жаном П'єром Фальрі). Ще частіше зустрічається періодична депресія, яку МКХ-10 відносить до іншої категорії — ().
Концепція «біполярного спектра» Нова та малопоширена концепція «широкого спектра біполярних розладів» передбачає, що «розлади біполярного спектра» становлять до 50 % від усіх розладів настрою — думка, що суперечить широко поширеному уявленню про те, що не менше 80 % серед афективних розладів складають рекурентна депресія та дистимія.
«Біполярний спектр», на думку деяких авторів, охоплює, окрім біполярних розладів І та II типу, ще й біполярний розлад III типу (так прихильники концепції розладів біполярного спектра називають циклотимію), біполярний розлад II типу (так вони називають періодично повторювані епізоди депресії та викликаної лікуванням антидепресантами гіпоманії), випадки депресії при гіпертимному темпераменті. Крім того, пропонується виділяти як окремі типи біполярного розладу рекурентну депресію, що супроводжується симптомами дисфоричної гіпоманії, а також пізню маніфестацію депресії з рисами змішаності, що перетікає в синдром, що нагадує деменцію.
Хворобливість Труднощі у точній оцінці хворобливості біполярного розладу пов'язані не тільки з різноманітністю критеріїв (при «широкому» підході частка людей з цим розладом становить до 7 %, а при «консервативному» — менше як 0,05 %), але і з неминучою суб'єктивністю діагностики у психіатрії.
Згідно з закордонними дослідженнями, поширеність становить від 0,5 до 0,8 % (5 — 8 осіб на 1000), а за даними, отриманими при вивченні пацієнтів, що стоять на обліку в ПНД (1982, Москва), частка хворих біполярним розладом склала 0,045 % (4,5 на 10000 населення, з них ⅔ проходили лікування переважно амбулаторно, а психотичні форми розлади спостерігалися лише у ⅓).
Імовірність протягом життя захворіти «класичним» біполярним розладом (принаймні з одним маніакальним епізодом) оцінюється у 2 %, а без урахування форми розладу — 4 %. Чоловіки і жінки, а також представники різних культурних й етнічних груп хворіють на біполярний розлад однаково часто, хоча Крепелін вважав що МДП приблизно у 66 % випадків діагностується у жінок.
Точних даних про захворюваність у дитячому віці немає, оскільки застосовність критеріїв, призначених для діагностики у дорослих, обмежена. Загальна поширеність депресії (всіх різновидів) у юнацькому віці становить від 15 до 40 %. У багатьох працях підкреслюється, що більшій поширеності афективних розладів у юнацькому віці відповідає і більша частота суїцидів.
Розподіл дебюту захворювання за віком показує, що у віці від 25 до 44 років хворіють 46,5 %, тобто близько половини всіх хворих БАРКиселев А. С., Сочнева З. Г. Закономерности начала, течения и исходов основных психических заболеваний (статистическое исследование). — Рига: Зинатне, 1988. — 236 с.. При цьому біполярні форми частіше розвиваються у молодшому віці, до 25 років, а уніполярні — після 30 років.
На підвищення кількості випадків БАР у пізньому віці з різким зростанням депресивних фаз звернув увагу ще Крепелін. Ця закономірність була підтверджена пізнішими дослідженнями и др.. У віці після 50 років настає приблизно у 20 % випадків захворювання.
Етіологія та патогенез Причини та механізм розвитку біполярного афективного розладу повністю поки не зрозумілі, хоча останнім часом у цій галузі з'явилися суттєві нові дані, насамперед про характер спадкування схильності до захворювання та про його нейрохімію. Крім того, вивчення дії антидепресантів та інших лікарських засобів на рівні нервових клітин дозволяє глибше зрозуміти патологічні процеси, що лежать в основі БАР.
Всі ці дані дозволяють по-новому подивитися на роль розвитку хвороби встановлених раніше порушень обміну біогенних амінів, ендокринних зрушень, змін водно-сольового обміну, патології циркадних ритмів, впливу статі та віку, конституційних особливостей організму. Основані на цих даних гіпотези описують не тільки уявлення про біологічну сутність захворювання, а й дають інформацію про роль окремих факторів у формуванні клінічних особливостей хвороби.