Підводна спостережна камера буксирована (ПСКБ) типу «Тетіс» — це серія з шести ПСКБ «Тетіс» і чотирьох ПСКБ «Тетіс-Н», створених для підводного буксирування в режимі батиплана та занурення в режимі гідростата за допомогою судна-носія. Основне призначення — спостереження й вивчення поведінки риб у зоні роботи знарядь вилову.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію підводних спостережних камер буксированих (ПСКБ) «Тетіс» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР, чинних до 1991 року, окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані із підводними апаратами.
Відповідно до ISO 5411, пілотований підводний апарат визначається як самохідний підводний апарат. З огляду на це підводні спостережні камери буксировані «Тетіс», що експлуатувалися СЕКБП / Базою «Гідронавт», формально не належать до категорії пілотованих підводних апаратів. Водночас за своїми конструктивними ознаками вони відповідають визначенням прив'язного та буксированого підводних апаратів, наведеним у пунктах 3.1.3 і 3.1.9 стандарту ISO 5411. При цьому стандарт не передбачає наявності екіпажу в апаратах таких типів.
У науково-технічній літературі в СРСР цей апарат називали батипланом.
Класифікація за глибиною занурення Робоча глибина занурення ПСКБ «Тетіс» становить 200 м, в режимі гідростата — 300 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви класифікаційних груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
Відповідно до цієї класифікації ПСКБ «Тетіс» належить до підводних апаратів малих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За такою класифікацією ПСКБ «Тетіс» належить до підводних апаратів середніх глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) запропонував класифікацію підводних апаратів за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації, ПСКБ «Тетіс» належить до Групи 3 — апаратів прибережних океанічних глибин.
Історична довідка
ПСКБ «Тетіс» Технічний проєкт під назвою «Атлант-2» було розроблено у 1970 році в Спеціальному конструкторському бюро (СКБ) (рос. «Судопроект») під керівництвом головного конструктора Є. В. Крилова на замовлення Міністерства рибного господарства СРСР. 1 липня 1970 року Міністерство суднобудівної промисловості передало всі роботи з проєктування населених підводних технічних засобів від Ленінградського проєктно-монтажного бюро (ЛПМБ) (рос. «Рубин») і СКБ «Судопроект» до Центрального проєктного бюро (ЦПБ) (рос. «Волна») Головним конструктором проєкту, який отримав номер 1605, було призначено І. Б. Михайлова.
Під час підготовки проєкту до серійного виробництва він отримав назву «Тетіс», що може спричиняти плутанину, оскільки його іноді сприймають як окрему розробку. Водночас у джерелах збереглося попереднє позначення проєкту. Так, у 1975 році журнал (рос. «Судостроение») згадує його під назвою «Атлант-2».
У кінці 1972 року «Атлант-2» пройшов випробування і приступив до експлуатації.
23 лютого 1974 року ЦПБ «Волна» було реорганізовано в Союзне проєктно-монтажне бюро машинобудування (СПМБМ) «Малахіт». У зв'язку з цим конструкторський супровід будівництва останніх трьох підводних камер проєкту здійснювало вже СПМБМ «Малахіт».
ПСКБ «Тетіс» виконувала такі дослідницькі завдання: контроль за роботою знарядь лову промислових суден; передача оперативної відеоінформації на монітор, встановлений на судні—носії; налаштування нових конструкцій тралів; вивчення поведінки риб у зоні дії знарядь лову; виявлення скупчень риби у водній товщі та промислових безхребетних на ґрунті; візуальні огляди підводних споруд та об'єктів; ландшафтне та геоекологічне знімання; підводне фотографування і фільмування досліджуваних об’єктів.
Невелика вага та компактні габарити ПСКБ «Тетіс» дають змогу встановлювати її на промислових суднах типу СРТМК, «Атлантик», «Тропік», БМРТ та інших.
Дослідна підводна спостережна камера БК-72-01 проєкту 1605 відрізнялася від серійних тим, що мала не чотири, а три фронтальні ілюмінатори. Заводські ходові та державні випробування цієї камери проводилися в Чорному морі наприкінці 1972 року спільно з науково-дослідним судном «Зунд». Упродовж 1973—1974 років на Ленінградському адміралтейському об’єднанні (ЛАО) було побудовано ще п’ять камер. Міністерство рибного господарства розподілило побудовані шість ПСКБ типу «Тетіс» таким чином: три — до Південного басейну, дві — до Західного, одна — до Північного.
Велике значення для рибного господарства мали роботи з вивчення конструкцій тралів та їхньої взаємодії з рибою, які проводилися за допомогою підводних спостережних камер«Тетіс». Результатом цих досліджень стало створення принципово нових конструкцій знарядь лову та прискорення їхнього впровадження в експлуатацію. ПСКБ «Тетіс» експонувалася на міжнародній виставці «Інрибпром-75» у Ленінграді, де викликала значний інтерес у фахівців.
Міністерство рибного господарства СРСР у 1975 році створило Севастопольську філію спеціального експериментально-конструкторського бюро промислового рибальства, яку Наказом Міністра рибного господарства СРСР № 47 у 1977 році було реорганізовано в Севастопольське експериментально-конструкторське бюро з підводних досліджень (СЕКБП).
За період з 1978 по 1990 роки три ПСКБ «Тетіс», які належали СЕКБП / Базі «Гідронавт», здійснили понад 1 500 занурень загальною тривалістю близько 5 000 годин. Експедиції з використанням ПСКБ «Тетіс» проводилися в Азово-Чорноморському басейні, у центрально-східній та південно-східній Атлантиці, у північно-західній частині Індійського океану, а також у західній частині Тихого океану.
Для ПСКБ «Тетіс» у СЕКБП / Базі «Гідронавт» використовували серійні судна кормового тралення типу СРТМ: «Зайнулла Мустакімов», «Єлагін», «Рекорд» та «Супса».
За розрахунками Бази «Гідронавт», огляди знарядь лову суден, що відставали від основної групи флоту, сприяли збільшенню загального вилову на 5,3 %. За даними капітанів промислових суден, в окремих випадках приріст вилову риби становив 10—15 %.
Станом на початок тимчасової окупації Криму державою-агресором у 2014 році ПСКБ «Тетіс» знаходилися:
на території держави-агресора — 3 одиниці (2 — у музеї м. Калінінграда, 1 — на постаменті в м. Мурманську); на тимчасово окупованій території України — 1 одиниця (на постаменті в яхт-клубі м. Севастополя); на території України — 1 одиниця (на постаменті при в'їзді до м. Чорноморська Одеської області).
ПСКБ «Тетіс-Н»
Огляди знарядь лову промислових суден дали гарні результати і у 1989—1990 роках у Ленінграді було побудовано 4 модернізовані ПСКБ «Тетіс-Н».
Нові апарати отримали вдосконалене обладнання та покращену систему огляду з ілюмінаторами діаметром 300 мм. Дві камери передали до Бази «Гідронавт» (Севастополь), одну — до ПІНРО (Мурманськ), ще одну залишили в Санкт-Петербурзі.
Для експлуатації модернізованих ПСКБ «Тетіс-Н» База «Гідронавт» у 1991 році отримала нові судна типу СРТМ — «Кача», «Каламіта» і «Карат». Проте ці судна жодного разу не використовувалися з апаратами «Тетіс-Н», а були залучені до промислового вилову риби.
Станом на початок тимчасової окупації Криму державою-агресором у 2014 році ПСКБ «Тетіс-Н» знаходилися:
на території держави-агресора — 1 одиниця (у м. Санкт-Петербург); на тимчасово окупованій території України — 3 одиниці (1 — у дайв-клубі «Sea-Lion» м. Севастополя; 1 — у Науково-дослідному центрі Збройних Сил України «Державний океанаріум»; 1 — у приватній власності в м. Севастополі).
Конструкція
Корпус
«Тетіс» має міцний корпус, що складається з двох сталевих напівсфер, зварених із конічною середньою частиною, виготовленою з легованої сталі. Корпус підкріплений зсередини шістьма бульбовими шпангоутами. У корпус вмонтовано вісім ілюмінаторів (шість у носовій частині та два в кормовій), кабельні введення для підключення зовнішніх споживачів електроенергії, а також вхідний люк діаметром 500 мм із перепускним клапаном для вирівнювання зовнішнього та внутрішнього тиску.
У «Тетіс-Н» замість чотирьох передніх ілюмінаторів діаметром 140 мм встановлено три ілюмінатори діаметром 300 мм.
Легкий корпус складається з носового козиркового обтічника, що закриває арматуру. У кормовій частині легкого корпусу розміщені вал та тяги рульового керування.
Системи і обладнання
Навігаційне обладнання і зв'язок Для контролю забортного середовища передбачено малогабаритний ехолот із двома вібраторами: один спрямований за курсом апарата, інший розміщений під лівим крилом і спрямований униз. Ехолот має власне джерело живлення. Глибина контролюється за допомогою двох глибиномірів.
Зв'язок із судном-носієм здійснюється телефоном через кабель-трос — у підводному й надводному положеннях, або радіозв'язком — у надводному положенні за допомогою ультракороткохвильової радіостанції. Постійний телефонний зв'язок із судном-носієм забезпечує капітану ПСКБ оперативний вихід на трал і передавання інформації про результати його огляду та налаштування тралових систем.Для забезпечення зв’язку в підводному положенні апарат також оснащений станцією звукопідводного зв’язку.
Для позначення апарата в надводному положенні у верхній частині корпусу встановлено якірний вогонь.
Система занурення і керування рухом ПСКБ буксирується судном-носієм за допомогою спеціального кабель-троса, через який передається електроенергія та здійснюється двосторонній телефонний зв’язок. Кабель-трос оснащений спеціальними гідродинамічними буями, що забезпечують йому «нульову» плавучість. Сама ПСКБ має постійну позитивну плавучість близько 50 кг.
При швидкості буксирування понад 1 вузол занурення здійснюється за рахунок створення диференту на ніс горизонтальними рулями, внаслідок чого крила формують гідродинамічну занурювальну силу. Управління ПСКБ здійснює один член екіпажу — капітан.
Маневрування в горизонтальній площині виконується за допомогою вертикального стерна. Максимальне відхилення в горизонтальній площині від напрямку руху буксирного судна при повному перекладанні вертикального стерна та довжині кабель-троса 800 м становить 20 м. Маневрування у вертикальній площині здійснюється горизонтальними рулями в діапазоні глибин до 200 м.
Для роботи в режимі гідростата під корпусом апарата підвішується додатковий твердий баласт масою 150–200 кг, який надає необхідну негативну плавучість. У цьому режимі ПСКБ занурюється за умови перебування судна-носія в дрейфі або на якорі.
Буксирний пристрій Буксирний пристрій призначений для з'єднання ПСКБ із кабель-тросом, який забезпечує її буксирування, а також одночасну передачу електроенергії та телефонний зв'язок.
Двошарове обплетення зі сталевого дроту, нанесене поверх гумової ізоляції, забезпечує кабель-тросу значний запас міцності. Для компенсації ваги кабель-троса на ньому підвішуються спеціальні пінопластові буї.
Система контролю повітря та його регенерації