Ісламський Каїр (), або Середньовічний Каїр, офіційно Історичний Каїр () — це території Каїра, Єгипет, що були збудовані від часу мусульманського завоювання у 641 році нашої ери до у XIX столітті за правління Ісмаїла-паша. До них належать центральні частини старого обнесеного мурами міста, історичні кладовища, територія навколо Каїрської цитаделі, частини району Булак, а також Старий Каїр (), що походить з римських часів і містить визначні пам'ятки коптського християнства.
Назва «Ісламський Каїр» не означає переважання мусульман у цьому районі, а радше підкреслює багату історію міста та його спадщину від початку ісламської епохи, відрізняючи його від розташованих поруч давньоєгипетських пам'яток Гізи та Мемфіса. Ця територія має одну з найбільших та найщільніших концентрацій історичної ісламської архітектури у світі. Вона відзначається сотнями мечетей, мавзолеїв, медресе, палаців, караван-сараїв та укріплень, що датуються різними періодами .
У 1979 році ЮНЕСКО оголосила Історичний Каїр об'єктом Світової культурної спадщини як «одне з найдавніших ісламських міст світу з його відомими мечетями, медресе, хаммамами та фонтанами», а також як «новий центр ісламського світу, що досяг свого розквіту у XIV столітті»UNESCO, Decision Text, World Heritage Centre, retrieved 21 July 2017.
Історія
Заснування Фустату та ранній ісламський період Історія Каїра фактично починається із завоювання Єгипту мусульманськими арабами у 640 році під проводом воєначальника Амра ібн аль-АсаRaymond, André. 1993. Le Caire. Fayard.. Тоді Александрія була столицею Єгипту (і залишалася нею ще з часів Птолемеїв, Римської та Візантійської імперій), однак араби вирішили заснувати нове місто Фустат, яке стало адміністративним центром і військовим гарнізоном. Його розташували біля римсько-візантійської фортеці Вавилон, на березі Нілу (нині — у Старому Каїрі), південний захід від сучасного Каїра. Вибір цього місця пояснюється кількома чинниками: воно було ближче до Аравії та Мекки, Александрія залишалася осередком християнського та елліністичного впливу, а також була вразливою до контратак візантійців з моря (що дійсно відбувалося). Ще важливішим фактором було те, що Фустат, розташований на межі Нижнього Єгипту (дельта Нілу) та Верхнього Єгипту (Нільська долина на південь), мав стратегічне значення для контролю над країною, подібно до стародавнього єгипетського Мемфіса, який знаходився неподалік. Шаблон заснування нових міст-гарнізонів усередині країни також повторювався під час арабських завоювань, з іншими прикладами, такими як Кайраван у Тунісі чи Куфа в Іраку. Заснування Фустату супроводжувалося будівництвом першої мечеті Єгипту (і Африки) — мечеті Амра ібн аль-Аса, яка, хоча й була неодноразово перебудована, існує й досі.
Фустат швидко став головним містом, портом та економічним центром Єгипту, тоді як Александрія перетворилася на провінційне місто. У 661 році ісламський світ опинився під владою Омейядів, які правили з Дамаска до свого повалення Аббасидами у 750 році. Останній халіф Омейядів, Марван II, зазнав поразки в Єгипті й загинув 1 серпня 750 року. Після цього Єгипет, разом із Фустатом, перейшов під контроль Аббасидів. Аббасиди позначили початок свого правління у Єгипті заснуванням нового адміністративного центру — , трохи на північний схід від Фустату. Ініціатором цього став їхній намісник Абу Аун. Будівництво завершилося у 786 році зі зведенням великої мечеті (Джамі аль-Аскар) та палацу намісника (Дар аль-Імара). Сьогодні від цього міста нічого не залишилося, але заснування нових адміністративних центрів біля основного міста стало повторюваною практикою в історії регіону.
Ахмед ібн Тулун був тюркським воєначальником, який служив Аббасидським халіфам у Самаррі під час тривалої кризи їхньої влади. У 868 році він став правителем Єгипту, але швидко здобув фактичну незалежність, хоча формально визнавав авторитет Аббасидського халіфа. Згодом він настільки зміцнився, що у 878 році отримав контроль і над Сирією. У період правління Тулунідів (самого ібн Тулуна та його синів) Єгипет уперше з часів римського завоювання 30 року до н. е. став незалежною державою. У 870 році ібн Тулун заснував нову столицю — , на північний захід від аль-Аскару. Вона включала великий палац (Дар аль-Імара), іподром або військовий парадний майданчик, лікарню (), а також визначну мечеть, яка збереглася до сьогодні — мечеть ібн Тулуна, побудовану між 876 і 879 роками. Ібн Тулун помер у 884 році, а його сини продовжували правити ще кілька десятиліть, поки у 905 році Аббасиди не відновили прямий контроль, зруйнувавши аль-Катаї дощенту, окрім мечеті. Після цього Єгипет певний час перебував під владою Іхшидідів, які правили від імені Аббасидів між 935 і 969 роками. Деякі їхні будівлі, зокрема великі сади, створені регентом Абу аль-Міск Кафуром (етіопським євнухом), який правив як регент протягом пізньої частини цього періоду, могли вплинути на вибір місця для майбутньої столиці Фатімідів, оскільки їхні палаци згодом включили ці території.
Заснування аль-Кахіри (Каїра) та період Фатімідів
Фатіміди, ісмаїлітський шиїтський халіфат, що базувався в Іфрикії (сучасний Туніс), Єгипет у 969 році під час правління халіфа аль-Муїзза. Їхню армію, що складалася переважно з берберів- із Північної Африки, очолював генерал . У 970 році, за наказом аль-Муїзза, Джаухар спланував, заснував і побудував нове місто, яке мало стати резиденцією та центром влади фатімідських халіфів. Місто отримало назву аль-Муїззійя аль-Кахіра () — «Переможне місто аль-Муїзза», згодом скорочене до «аль-Кахіра», що дало сучасну назву Каїр.
Нове місто було розташоване на північний схід від Фустату та попередніх адміністративних центрів, створених Ібн Тулуном і Аббасидами. Джаухар організував місто так, що його центром стали , де мешкали халіфи, їхні родини та розташовувалися державні установи. Було зведено два основних палаци: східний (найбільший) і західний, а між ними знаходилася важлива площа («Між двома палацами»). Головна мечеть міста, мечеть аль-Азгар, була заснована у 972 році як соборна мечеть і навчальний центр, що нині вважається одним із найстаріших університетів світу. Головна вулиця міста, нині відома як вулиця аль-Муїзза лі-Дін Аллаха (або просто вулиця аль-Муїзза), історично звалася Касаба і проходила від північних міських воріт (Баб аль-Футух) до південних воріт (Баб Зувейла), проходячи між палацами через Байн аль-Касрайн. Однак за часів Фатімідів Каїр залишався королівським містом, закритим для простих людей; у ньому мешкали лише родина халіфа, державні службовці, військові гарнізони та інші особи, необхідні для функціонування режиму. Фустат залишався головним економічним і міським центром Єгипту. Лише згодом Каїр почав розширюватися, поглинаючи навколишні міста, включно з Фустатом, однак рік 969 іноді вважається офіційною «датою заснування» сучасного міста.
Аль-Муїзз разом з усім адміністративним апаратом Фатімідського халіфату покинув свою колишню столицю — місто Махдія (Туніс) у 972 році й прибув до Каїра в червні 973 року. Фатімідська імперія швидко набрала сили, ставши загрозою для суперницького сунітського Аббасидського халіфату. Під час правління халіфа аль-Мустансира (1036—1094), найдовшого серед усіх мусульманських правителів, Фатімідський халіфат досяг свого розквіту, але також почав занепадати.
Деякі могутні , які фактично керували державою від імені халіфів, змогли тимчасово відновити її могутність. Зокрема, вірменський візир (правління 1073—1094) збудував нові з монументальними воротами, залишки яких збереглися донині і були розширені за часів Аюбідів. Кінець XI століття також став періодом значних змін у регіоні: Великий Сельджуцький султанат захопив більшу частину східного ісламського світу, а прибуття тюрків (сунітів) спричинило , що поступово витіснило Фатімідів і шиїтські рухи. У 1099 році Єрусалим був захоплений під час Першого хрестового походу, і нові хрестоносні держави стали серйозною загрозою для Єгипту. Нові мусульманські правителі, такі як Нур ад-Дін з турецької династії Зенгідів, взяли на себе відповідальність за загальний наступ проти хрестоносців.
До XII століття слабкість Фатімідів стала настільки очевидною, що останній фатімідський халіф аль-Адід змушений був просити допомоги у тюрків-зенгідів для захисту від короля Єрусалима Амальріка, водночас таємно домовляючись із самим Амальріком, щоб стримати зенгідів. У 1168 році, коли хрестоносці рушили на Каїр, фатімідський візир , боячись, що незахищений Фустат може стати базою для облоги Каїра, наказав евакуювати місто і підпалити його. Історики досі сперечаються про масштаб руйнувань (оскільки Фустат продовжував існувати), але підпал міста став поворотним моментом його занепаду, і надалі воно було затьмарене Каїром. Зрештою, Салах ад-Дін (Саладін), зенгідський полководець, який став візирем аль-Адіда, у 1171 році оголосив про ліквідацію Фатімідського халіфату. Таким чином, Каїр повернувся під владу сунітів, і розпочався новий розділ в історії міста та країни.
Розквіт Каїра за Айюбідів і Мамлюків
Правління Салах ад-Діна поклало початок династії Айюбідів, яка контролювала Єгипет і Сирію та продовжила боротьбу проти хрестоносців. Він також ініціював будівництво грандіозної нової цитаделі (сучасної Каїрської цитаделі) на південь від міста, яка слугувала резиденцією правителів та адміністративним центром Єгипту протягом наступних століть. Це поклало край статусу Каїра як виключно палацового міста та розпочало процес його перетворення на економічний центр, відкритий для загального населення й іноземних мандрівників. Згодом Каїр перетворився на повноцінний мегаполіс, тоді як Фустат занепав. Айюбідські султани та їхні наступники-мамлюки (які були відданими сунітами) поступово знищили та замінили своїми спорудами. Мечеть аль-Азгар була перетворена на сунітський навчальний заклад і донині є одним із головних центрів вивчення Корану та ісламського права у світі.
У 1250 році влада Айюбідів ослабла, і контроль над Єгиптом перейшов до Мамлюків. Мамлюки — військові, яких купували як молодих рабів (часто з різних регіонів Центральної Євразії), виховані для служби у війську султана, — спочатку служили Айюбідам під керівництвом султана ас-Саліха, але зрештою стали достатньо могутніми, щоб взяти на себе контроль над державою під час політичної кризи під час Сьомого хрестового походу. Між 1250 і 1517 роками влада переходила від одного султана-мамлюка до іншого, у системі, що була переважно не спадковою, але супроводжувалася частими переворотами. Проте, Імперія Мамлюків продовжувала багато аспектів Імперії Айюбідів, і була відповідальною за відбиття наступу монголів у 1260 році (найвідоміша битва при Айн Джалуті) і за покладання остаточного кінця державам хрестоносців у Леванті.
У період правління мамлюкського султана аль-Насіра Мухаммада Каїр досяг свого апогею погляду населення та багатства. Згідно з популярними оцінками, наприкінці його правління населення міста складало близько 500 000 осіб, що робило Каїр за межами Китаю на той час. Попри свою переважно військову касту, мамлюки були продуктивними будівельниками та меценатами релігійних і громадських споруд. Значна кількість історичних пам'яток Каїра датуються цією епохою, зокрема багато з найбільш дивовижних. Місто також процвітало завдяки контролю над торговими шляхами між Індійським океаном і Середземним морем. Після правління аль-Насіра Єгипет і Каїр пережили численні епідемії чуми, починаючи з Чорної смерти в середині 14 століття. Населення Каїра зменшилося і відновлювалося століттями, але місто залишалося основним мегаполісом Близького Сходу.