Го́їв Зено́н-Яросла́в Іва́нович ( 23 травня 1906, Снятин, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 28 листопада 1994, Детройт, Мічиган, США) — український військовик та громадсько-культурний діяч. Відповідно до чинних норм українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX столітті.

Походив із родини церковного дяка в Снятині. Навчався у Снятинській гімназії, у міжвоєнний період проходив службу у Війську Польському, де здобув підхорунжий ранг, після чого працював у цивільній сфері та долучився до українських культурно-просвітніх товариств. У 1930-х роках став членом Організації Українських Націоналістів, зазнавав переслідувань польської влади. Під час Другої світової війни був мобілізований до Червоної армії, потрапив у полон, а в 1943–1945 роках служив у складі 14-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС «Галичина», з якою брав участь у бойових діях, зокрема під Бродами.

Після війни перебував у таборах переміщених осіб у Німеччині, у 1949 році емігрував до США, де працював на заводі General Motors і активно долучався до життя української діаспори в Детройті, зокрема до видавничих і ветеранських організацій.

Життєпис

Походження Народився 23 травня 1906 року у Снятині в родині дяка церкви Михайлового чуда Снятинського деканату УГКЦ Івана Гоїва і його дружини Анни. Був наймолодшим з шести дітей подружжя, серед яких Юліан, Омелян і Євген Гоїви. Під час російської окупації Снятина в Першу світову війну залишився в місті разом з родиною.

У 1920-х роках закінчив 4 класи Снятинської польської гімназії імені Францішека Карпінського. Став єдиною дитиною в родині, яка залишилася з батьками та допомагала їм у веденні домашнього господарства. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років призваний на службу до Війська Польського. Під час служби пройшов підготовку у сержантській та офіцерській школах, після чого отримав звання підхорунжого. Через неможливість продовжувати військову кар'єру через українське походження залишив службу і повернувся в Снятин.

Після повернення працював бухгалтером на міській електростанції та брав активну участь у діяльності місцевого осередку товариств «Рідна школа», «Боян» та «Просвіта». У 1930 році вступив до Організації українських націоналістів. За свою проукраїнську позицію зазнавав переслідувань з боку польської повітової поліції. Брав участь у роботі товариства «Сокіл» в Снятині спільно з Василем Андрусяком.

Друга Світова війна Навесні 1941 року, незадовго до початку німецько-радянської війни, призваний до лав Червоної армії. Наприкінці червня 1941 року потрапив у німецький полон і перебував в ув'язненні в місті Ярослав. Восени того ж року був звільнений і зміг вчергове повернутися до Снятина.

У липні 1943 року добровільно вступив до лав 14-ї добровольчої гренадерської української дивізії Ваффен СС «Галичина». Воював в складі дивізії протягом 1943—1945 років, зокрема брав участь у першій битві української дивізії під Бродами у 1944 році, за що був удостоєний Штурмового піхотного знаку в сріблі I-го ступеня.

В еміграції З 1945 року на еміграції в Німеччині. В 1949 році емігрував в США, де до пенсії працював фабричним робітником в компанії «General Motors». Протягом 1960—1980 років обіймав посаду скарбника діаспорного видавництва «Снятин» в Детройті. Як меценат, часто жертвував гроші на потреби видавництва. До кінця життя був активним діаспорним громадським діячем та членом управи станиці дивізійників у Детройті.

Помер 28 листопада 1994 року в Детройті, де і похований.

Нагороди

Штурмовий піхотний знак в сріблі (1944) — за успіхи в боях під Бродами в липні 1944 року. Воєнний хрест Української Народної Республіки (наказ № 361 Державного центру УНР в екзилі від 30 жовтня 1961); Хрест Відродження (наказ № 436 від 1 липня 1978).

Родина

Гоїв Іван Григорович — батько. Громадський і церковний діяч на Покутті, співзасновник снятинських філій товариства «Просвіта», читальні «Скала» та «Боян», диригент церковних і світських хорових ансамблів. Гоїв Анна Семенівна — мати. Гоїв Юліан Іванович — старший брат. Український військовий і громадський діяч. Хорунжий Легіону Український січових стрільців, поручник УГА, член Українського студентського союзу у Львові. Майор РСЧА. Жертва сталінських репресій (1937). Посмертно реабілітований (2025). Гоїв Омелян Іванович — старший брат, хорунжий УГА. Гоїв Євген Іванович — старший брат. Український військовий і громадський діяч. Сотник Українських січових стрільців Української галицької армії, боєць легіону Українських січових стрільців. Глорія Гоїв (Базалі) (1906—1990) — українська вчителька та художниця, яка була дружиною Зенона Гоїва в 1955 — 1990 роках.

У ЗМІ

6 липня 2025 року на YouTube-каналі «Суспільне Івано-Франківськ» транслювали сюжет «Січового стрільця Юліана Гоїва з Франківщини реабілітували через 87 років після розстрілу». В ньому коротко згадали про Зенона Гоїва як брата Юліана .

Примітки

Джерела Книги

Статті

Посилання

Зенон Ґоїв. Вісті Комбатанта. 8 квітня 2012. Пенкалюк С. Полівчак Р. Справа Юліана Гоїва. Січового стрільця з Франківщини реабілітували через 87 років після розстрілу. Суспільне Івано-Франківськ, 6 липня 2025.