Московська митрополія — церковна структура на території Московського князівства (згодом Московської держави), що виникла в результаті самовільного відокремлення від Київської митрополії у 1448 році. До 1589 року залишалась неканонічною, тобто невизнаною Вселенським патріархатом. Її утворення супроводжувалося розколом православної ієрархії Русі, з поділом на канонічну Київську митрополію у складі Великого князівства Литовського та фактично автокефальну Московську митрополію.

Історичне підґрунтя У XIV–XV століттях Київська митрополія, резиденція якої ще з кінця XIII століття перебувала у Володимирі, а згодом у Москві, формально залишалась єдиною для всіх руських земель (виходячи з титулу митрополита). Однак московські князі дедалі активніше намагалися підпорядкувати собі церковну владу.

У 1439 році митрополит Київський Ісидор, висвячений Константинополем, підписав Флорентійську унію, що передбачала об’єднання з Римською церквою. Це стало приводом для московської влади оголосити його зрадником православ’я. Після арешту Ісидора і його втечі з Москви у 1441 році кафедра залишилась вакантною.

Самочинне поставлення митрополита Іони У 1448 році московські єпископи, без згоди і участі Вселенського патріарха, поставили митрополитом Іону, єпископа Рязанського. Цей акт став фактичним початком церковного розколу. Хоча Іона формально носив титул «митрополита Київського і всієї Русі», він не мав канонічного визнання і діяв виключно в межах Московського князівства.

З боку Константинополя така самочинність була розцінена як порушення канонів. У відповідь у 1458 році Константинопольський патріарх, за участі Римської церкви, висвятив Григорія Болгарина як митрополита Київського, Галицького і всієї Русі — для церков, що перебували в складі Великого князівства Литовського і Королівства Польського. Відтоді існували дві паралельні ієрархії: канонічна Київська та самочинна Московська.

Статус і діяльність Московської митрополії Упродовж 1448—1589 років Московська митрополія не визнавалась жодною з помісних православних церков, залишаючись в ізоляції від решти православного світу. Цей статус не завадив московській владі активно використовувати митрополію як інструмент державної централізації:

митрополити підтримували внутрішню політику великих князів Московських, зокрема Івана III та Івана IV; оформлювали церемонії «божественного обрання» царів (Іван IV був коронований митрополитом Макарієм як цар у 1547 році); брали участь у церковних соборах (наприклад, Стоглав 1551), що унормовували внутрішнє життя Московської церкви; проводили канонізації «місцевих» святих, формуючи окрему церковну ідентичність.

Митрополити також сприяли формуванню ідеологічної концепції «Москва — Третій Рим», що обґрунтовувала претензії Москви на духовне лідерство у православному світі після падіння Константинополя (1453).

Відносини з Київською митрополією У той час як Московська митрополія існувала без канонічного благословення, Київська митрополія залишалась в юрисдикції Константинополя. Її митрополити, висвячені Вселенським патріархом, керували православними єпархіями у Великому князівстві Литовському, зокрема в Києві, Полоцьку, Смоленську, Луцьку та інших містах.

Московська митрополія намагалася ігнорувати існування київської ієрархії, але остання зберігала визнання у православному світі. Протистояння мало не лише релігійний, а й політичний вимір, оскільки Київська митрополія залишалася символом єдності з православною традицією Константинополя, а отже — легітимності.

Отримання автокефалії та утворення патріархату У 1580-х роках Москва розпочала активні переговори про легалізацію своєї церковної ієрархії. У 1589 році під час візиту до Москви Вселенського патріарха Єремії II, за підтримки царя Федора І та Бориса Годунова, було досягнуто домовленості про визнання автокефалії Московської церкви. Того ж року митрополит Іов був піднесений у сан патріарха Московського і всієї Русі.

Формальне визнання було підтверджене Константинопольським синодом 1590 року та згодом іншими Східними патріархатами. Так завершився 141-річний період неканонічного статусу Московської митрополії.

Значення Московська митрополія 1448–1589 років є важливим етапом в історії православної церкви Московії. Її самовільне виникнення стало переломним моментом у церковній історії:

вона поклала початок московській автокефалії без згоди Вселенського патріарха, остаточно розірвала спільну духовну спадщину Київської митрополії, стала основою для формування ідеології церковно-державної єдності в Московії, започаткувала політику «церковного імперіалізму», яка згодом привела до експансії на інші православні землі, зокрема Україну.

Список митрополитів Московської митрополії (1448–1589)

Іона (1448–1461) Феодосій (1461–1464) Филип (1464–1473) Геронтій (1473–1489) Зосима (1490–1494) Симон (1495–1511) Варлаам (1511–1521) Даниїл (1522–1539) Іоасаф (1539–1542) Макарій (1542–1563) Афанасій (1564–1566) Герман (1566-1567) Филип (1566–1568) Кирило (1568–1572) Антоній (1572–1581) Діонісій (1581–1587) Іов (1587–1589)

Див. також

Московський патріархат Київська митрополія Флорентійська унія Григорій Болгаринович

Джерела

Енциклопедія історії України. — Т. 7. — НАН України, 2010. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 5. — Львів: НТШ, 1905. Дашкевич Я. Київська митрополія XV–XVIII ст.: проблема канонічного статусу. — Львів: Інститут українознавства, 1997. Florovsky G. Ways of Russian Theology. — St. Vladimir’s Seminary Press, 1979. Meyendorff J. Byzantine Theology. — Fordham University Press, 1983.