Праці Арістотеля () — зібрання творів Арістотеля, що збереглися з античності.

Відповідно до розрізнення, яке бере початок у самого Арістотеля, його твори поділяються на дві групи: «екзотеричні» та «езотеричні»; сам Арістотель: Нікомахова етика 1102a26–27. Арістотель сам ніколи не використовує терміни «езотеричний» чи «акроаматичний». Інші місця, де Арістотель говорить про exōterikoi logoi, див. W. D. Ross, Aristotle's Metaphysics (1953), vol. 2, pp. 408–410. Росс захищає інтерпретацію, згідно з якою цей вислів, принаймні в самого Арістотеля, зазвичай стосується «міркувань, не властивих перипатетичній школі», а не конкретних праць самого Арістотеля. Більшість дослідників тлумачать це як розрізнення між працями, призначеними для широкої публіки (екзотеричні), та більш технічними працями для використання в межах Ліцею (езотеричні). Сучасні науковці зазвичай вважають останні власними (чернетковими) конспектами лекцій Арістотеля (або подекуди записами його учнів). Втім, один класичний учений пропонує альтернативне тлумачення. Неоплатонік V століття Аммоній Гермій пише, що стиль Арістотеля навмисне обскурантистський, щоб «добрі люди з цієї причини ще більше напружували свій розум, тоді як порожні уми, що загинули від недбалості, будуть відлякані неясністю, коли натраплять на такі речення» p. 15.

Для багатьох творів авторство Арістотеля викликає сумніви, і їх розрізняють за мірою зв'язку з Арістотелем, його учнями та його поглядами. Деякі з них більшість дослідників вважає продуктами «школи» Арістотеля, складеними під його керівництвом або наглядом. Інші твори, як-от «Про кольори», ймовірно, належать наступникам Арістотеля в Ліцеї — наприклад, Теофрасту чи Стратону Лампсакському. Ще інші отримали ім'я Арістотеля завдяки схожості в доктрині чи змісті, як-от праця «Про рослини», ймовірно, написана Миколобю Дамаським. Остання категорія, яка тут не розглядається, включає середньовічні хіромантичні, астрологічні та магічні тексти, зв'язок яких з Арістотелем є виключно вигаданим або рекламним.

Кілька трактатів згадують інші твори з корпусу. На підставі таких згадок деякі дослідники припускали можливий хронологічний порядок написання праць Арістотеля. Наприклад, запропонував таку загальну хронологію (яка, звісно, опускає багато творів): «Категорії», «Топіка», «Софістичні спростування», дві «Аналітики», «Метафізика Δ», фізичні твори, «Етика» та решта «Метафізики»W. D. Ross, Aristotle's Metaphysics (1953), vol. 1, p. lxxxii. Під «фізичними творами» Росс має на увазі «Фізику», «Про небо», «Про виникнення і знищення» та «Метеорологі.»; див. Ross, Aristotle's Physics (1936), p. 3.. Однак багато сучасних дослідників, з огляду на брак доказів, скептично ставляться до таких спроб визначити хронологію творівНаприклад, ..

Історія творів За повідомленнями Страбона та Плутарха, після смерті Арістотеля його бібліотека дісталася Теофрасту (наступнику Арістотеля на посаді керівника Ліцею та перипатетичної школи). Після смерті Теофраста бібліотека перейшла до .

Згодом, коли Пергамське царство почало збирати книги до царської бібліотеки, спадкоємці Нелея сховали зібрання в підвалі, щоб воно не потрапило до цієї колекції. Бібліотеку зберігали там близько півтора століття в умовах, не придатних для збереження документів. Після смерті Аттала III, коли також припинилися прагнення до створення царської бібліотеки, існування бібліотеки Арістотеля стало відомим, її викупив і повернув до Афін близько 100 до н. е.

Апеллікон намагався відновити тексти, багато з яких були сильно пошкоджені. Він переписав їх у нових рукописах і намагався здогадатися про зміст у зіпсованих місцях.

Коли Сулла захопив Афіни в 86 до н. е., він захопив і бібліотеку, перевізши її до Рима. Там Андронік Родоський упорядкував тексти у перше повне зібрання творів Арістотеля (та творів, приписаних йому). Саме на цьому зібранні ґрунтуються сучасні тексти Арістотеля.

Діоген Лаертський у своїх «Життєписах та поглядах видатних філософів» (бл. 230 н. е.) наводить перелік творів Арістотеля, що включає 156 назв, поділених на приблизно 400 книг, які в сукупності налічують 445 270 рядків тексту. Багато з них утрачені або збереглися лише фрагментарно, а деякі, можливо, приписані Арістотелю помилково.

Твори Арістотеля за нумерацією Беккера

Нумерація Беккера — це стандартна форма посилання на твори з Корпусу Арістотеля, що ґрунтується на сторінках видання повних творів Арістотеля, підготовленого Прусською академією наук (Aristotelis Opera edidit Academia Regia Borussica, Берлін, 1831—1870). Свою назву вона отримала від імені редактора цього видання — класичного філолога (1785—1871).

Фрагменти Уцілілі фрагменти багатьох втрачених творів Арістотеля були включені до п'ятого тому видання Беккера, редагованого . Їх, однак, цитують не за нумерацією Беккера, а за номерами фрагментів. Перше видання фрагментів Арістотеля, виконане Розе, мало назву «Aristoteles Pseudepigraphus» (1863). Як видно з назви, Розе вважав ці твори недостовірними. Нумерацію фрагментів у переглянутому виданні Розе, опублікованому у серії , "Aristotelis qui ferebantur librorum fragmenta", Лейпциг, 1886 року, досі широко використовують (позначається як R3), хоча існує й новіше видання з іншою нумерацією, підготовлене Олофом Ґіґоном (опубліковане 1987 року як новий том 3 у перевиданні серії Беккера видавництвом )«CU-Boulder Expert Wins $75,000 Award For Research On Aristotle,» University of Colorado Office of News Services, 14 грудня 2005..

Добірку фрагментів в англійському перекладі можна знайти у В. Д. Росса, «Select Fragments» (Оксфорд, 1952), та у збірці (ред.), «The Complete Works of Aristotle: The Revised Oxford Translation», т. 2, Прінстон, 1984, с. 2384–2465. Новий переклад фрагментів трактату Арістотеля здійснено Гатчінсоном і Джонсоном (2015).

До творів, що збереглися лише у фрагментах, належать діалоги: «Про філософію» (або «Про благо»), «Евдем» (або «Про душу»), «Про справедливість» і «Про шляхетне походження». Імовірно написаний не Арістотелем твір зберігся у цитатах Александра Афродизійського в його коментарях до «Метафізики» Арістотеля. Для ознайомлення з діалогами див. також видання , «Aristotelis Dialogorum fragmenta, in usum scholarum» (Флоренція, 1934), та Ренато Лауренті, «Aristotele: I frammenti dei dialoghi» (2 тт.), Неаполь: Luigi Loffredo, 1987.

Примітки

Література

Посилання

The Ancient Catalogues of Aristotle's Writings. A Survey of Current Research The Rediscovery of the Corpus Aristotelicum with an annotated bibliography Bekker's Prussian Academy of Sciences edition of the complete works of Aristotle at Archive.org

Lazaris, S. «L'image paradigmatique: des 'Schémas anatomiques' d'Aristote au 'De materia medica' de Dioscoride», Pallas, 93 (2013), p. 131-164 ext. link Oxford Translation of The Works of Aristotle at Archive.org