Перша Іллірійська війна (229-228рр до н.е.) – це воєнний конфлікт між Іллірійським царством династії Ардеїв та Римською Республікою, який започаткував серію війн, що завершилися приєднанням Іллірії до Риму та перетворенням її на провінцію. Причиною римського втручання на Балканський півострів була загроза піратських набігів у Адріатиці та в Іонічному морі, під час яких іллірійці спустошували навколишні територіїКовальов С.І. "Історія Риму", с.210. Як зазначав німецький історик XIX ст Теодор Моммзен, слабкість та децентралізація грецьких полісів, які вже просто не могли дати відсіч могутній військовій силі Риму, значно полегшили римлянам ведення цієї війни History of Rome – All 5 Volumes in One Edition, Theodor Mommsen, 2018. Безпосереднім приводом до неї став конфлікт з іллірійцями через їх напад на італійських торговців та вбивство царицею Тевтою римських послів.
Так зіткнулися в протистоянні Римська республіка, яка тільки-но перемогла Карфаген у Першій Пунічній війні та перебувала у своєму розквіті, й Іллірійське царство Ардеїв – уособлення морської держави.
Огляд джерел Полібій
Велику увагу на конфлікт римлян із іллірійцями звертає Полібій у «Всесвітній історії». Він народився та написав свою працю вже після закінчення іллірійських війн, однак з-поміж інших античних істориків зібрав найбільш ґрунтовні свідчення про цей період. Основною метою Полібія, про що він пише у передмові першої книги, було визначити та описати, як римляни за надзвичайно короткий термін змогли поширити свою владу на майже весь відомий їм світ Полібій. "Всесвітня історія". книга 1.1, перебуваючи у протистоянні з не менш могутніми народами, які, проте, не витримали їхнього натиску.
«І справді, де знайдеться людина настільки легковажна або недбала, яка не побажала б зрозуміти, яким чином і за яких суспільних устроїв майже весь відомий світ опинився під єдиною владою римлян упродовж неповних п’ятдесяти трьох років? Тим часом римляни підкорили своїй владі майже весь відомий світ, а не якісь його частини, і підняли свою могутність на таку висоту, яка була немислима для предків і не буде перевершена нащадками.»
Наскільки важливими в процесі римської експансії на Схід Полібій вважає Іллірійські війни, можна зрозуміти з наступних його слів: «До цього часу належить і перший військовий перехід римлян в Іллірію і прилеглі до неї частини Європи. Ті, хто бажає правильно зрозуміти наше завдання і з'ясувати собі поступове зростання римської могутності, повинні з увагою, а не мимохідь тільки зупинитися на цій події.»Полібій. "Всесвітня історія". книга 2.2
Аппіан
Іншим істориком античності, який описував іллірійські війни, був Аппіан Александрійський – римський історик грецького походження. Свою працю «Римська історія» у 24 книгах він присвятив безпосередньо війнам, які вели римляни від найдавніших часів до І століття н.е. Вайт, Горацій (1912). «Вступ». Римська історія Аппіана. Кембридж, Массачусетс: Класична бібліотека Леба. с.vii–xii У одній із цих книг Аппіан детально описує різні іллірійські племена та їх історію ще до початку Першої Іллірійської війни, однак саму війну згадує ніби побіжно та навіть не подає імені цариці Тевти, яка очолювала Іллірію під час конфлікту. Цінні свідчення для дослідження Іллірії загалом, а особливо про її географічне положення, дають ще й такі історики, як Страбон і Пліній Старший. Утім, детально на описі іллірійських війн, крім Полібія та Аппіана, більше ніхто не зупиняється. Лише з короткого викладу 20 книги праці римського історика Тита Лівія «Історія від заснування міста» -
«Війна проти іллірійців за те, що вони вбили одного з надісланих до них послів; вони підкорені й здалися»
- ми знаємо, що він також описував Першу Іллірійську війну, однак сама книга не збереглася. Якщо ж порівнювати праці Аппіана та Полібія, то більш точним можна вважати саме Полібія, тому, що Аппіан частіше допускає певні неточності у хронології та плутається у фактах. Хоча обидва історики постають доволі упередженими щодо подій.
З огляду на все, можна стверджувати, що іллірійські війни в античних джерелах описані не достатньо, адже всю увагу забирають на себе інші війни римлян, більш відомі та насичені подіями. До того ж, іллірійців більшість грецьких і римських істориків вважали варварами, не вартими уваги, на противагу елліністичним державам, перемога над якими і принесла Риму найбільшу славу в експансії на Схід.
Римська Республіка до Першої Іллірійської війни У 241 році до н.е. закінчилася Перша Пунічна війна, із якої римляни вийшли переможцями. Перш за все, вони отримали цінний досвід боротьби з морською державою – Карфагеном, розбудували власний флот і виробили найкращу для себе тактику абордажу та використання «воронів»Полібій. "Всесвітня історія". книга 1.22, за допомогою яких вони морський бій робили схожим до бою на суші, у якому були більш досвідчені. Крім того, Рим фактично поширив свій вплив на Західне Середземномор’я, адже за договором із карфагенянами отримував Сицилію, а пізніше також здобув Сардинію та КорсикуПолібій. "Всесвітня історія". книга 1.63.
Для римлян постійна експансія була природною: вони безперервно вели війни за навколишні території, приєднуючи їх і їхніх жителів до своєї держави. Тож після настання тимчасового затишшя на Заході римляни сконцентрувалися на поширенні своєї влади далі на Схід. Іллірійська війна 229-228 років до н.е. стала першим військовим втручанням римлян у справи Східного Середземномор'я та, зокрема, Балкан.
Про посилення інтересу римлян до Сходу свідчить і поширення економічних зв'язків східним напрямком. Так, у період із 246 по 244 роки до н.е. Римом була заснована колонія в Брундізії (сучасне місто БриндізіДжон Вілкс. "Іллірійці", 1992. с.158-159), яка дозволяла контролювати торгівлю в цьому регіоні. Згодом Брундізій стане провідною базою римлян для підготовки експедицій на Схід – таким собі плацдармом римської експансії. І одним із мотивів римлян до зав’язування Першої Іллірійської війни вважається саме боротьба за торгові шляхи, що поєднували Брундізій зі східним узбережжям Адріатики. Деякими дослідниками цей факт дискутується, і вони схиляються до того, що провідним мотивом римлян почати війну була неспроможність грецьких полісів захистити свої моря від піратстваThe First Illyrian War: A Study in Roman Imperialism, Catherine A. McPherson, Department of History and Classical Studies, McGill University, Montreal, February 2012. р.3, однак стратегічну роль Брундізію не варто применшувати.
Античний учений Страбон, автор «Географії», зокрема, підкреслював вдале розташування Брундізію (у Страбона - Брентесій), вказуючи на існування там численних гаваней для кораблів та можливість різними шляхами дістатися до Риму (включно з Аппієвою дорогою, яка спершу з’єднувала Рим із Капуєю, але потім була розширена до Брундізію), а також зручно перебратися на інший берегСтрабон. "Географія". книга 6.3.8, що й робило Брундізій стратегічно важливим місцем.
«Під час переправи з Греції або з Азії більш прямий шлях веде до Брентесія; справді, сюди прибувають усі, чий шлях лежить до Риму. Морський шлях від Брентесія до протилежного берега веде, з одного боку, до Керавнійських гір і до розташованого за ними узбережжя Епіру та Греції, а з іншого - до Епідамна; цей шлях довший за перший, оскільки становить 1800 стадій. Найчастіше користуються останнім шляхом, бо місто зручно розташоване відносно іллірійських та македонських народів.»
«… там багато гаваней, захищених від морських хвиль, замкнені одним гирлом, бо затоки укладені всередині гирла. Від цього гавань отримує форму оленячих рогів, звідки й походить її назва. Дійсно, разом це місце дуже схоже на голову оленя, а мессапською мовою голова оленя називається «брентесіум».»
Цілком можливо, що римляни очікували на початок конфлікту, а також, засновуючи такі військово-торгівельні бази, як Брундізій, потроху готувалися самі до проведення масштабних кампаній на Сході з метою розширення свого впливу. Моммзен додатково зауважує, що римляни, уже маючи контакти з такими елліністичними державами, як Єгипет і Сирія (тобто Держава Селевкідів), прагнули послабити Македонію, яка, у свою чергу, виступала потенційним союзником іллірійців.
З іншої ж точки зору, основна увага римлян на той час була прикута до північного кордону та карфагенянThe First Illyrian War: A Study in Roman Imperialism, Catherine A. McPherson, Department of History and Classical Studies, McGill University, Montreal, February 2012. р.25-27, а завоювання Іллірії відбувалося на другому плані та поза увагою більшості істориків, як ніби й не дуже важливе для Республіки. Проте пізніше, уже в ІІ-І століттях до н.е. масштабна експансія на Схід все ж розпочнеться, і це дає право стверджувати, що зіткнення римлян із іллірійцями відбулося б рано чи пізно.
Іллірія до Першої Іллірійської війни Населення та його заняття Іллірію населяла велика кількість племен, які до IV-III століть до н.е. жили доволі відокремлено, часто вступали у внутрішні конфлікти в боротьбі за ресурси та мали власних очільників. Деякі з них набули особливого значення завдяки завоюванню сусідніх регіонів, у результаті чого утворювалися союзи чи царства, як наприклад, Держава енхелів чи Держава тавлантіївОлександр Стіпчевич. "Іллірійці: історія, життя, культура", 1989, причому відбувалася постійна конкуренція між їхніми правителями.
Область, де проживали іллірійські племена, за легендою, отримала назву від сина циклопа Поліфема Іллірія, а імена його синів стали епонімами окремих іллірійських племен, серед яких Аппіан згадував тавлантіїв, перребів, енхелів, автаріеїв, дарданців, скордисків, трибаллів та інших. За свідченнями АппіанаАппіан. "Римська історія". книга 10.2, римляни відрізняли всі ці племена так само, як грецькі, однак по відношенню до всіх них вживали загальну назву іллірійці та пізніше запровадили на них єдиний податок, названий іллірійським.
«В Іллірія, розповідають, були сини Енхелей, Автаріей, Дардан, Майд, Тавлант і Перреб та доньки Парто, Даорто, Дассаро та інші, від імен яких пішли тавлантії, перреби, енхелеї, автаріеї, дарданці, партени, дассаретії та дарсії. У самого Автаріея, вважають вони, був син Панноній або Пеон, а в Пеона - Скордиск і Трибалл, від яких рівним чином походять народи, що носять їхні імена… і кожне плем'я називають його власним ім'ям, а загалом усіх їх вважають Іллірією.»Аппіан. "Римська історія". книга 10.6
Особливо історик підкреслює плем’я лібурнів, наголошуючи на їхній ролі в морській справі іллірійців та численних грабунках, які вони вчиняли в Іонічному морі.
«Після ардеїв моряками стали і лібурни, інше іллірійське плем'я, яке на швидких і легких суднах грабувало Іонічне море й острови; тому ще й тепер римляни легкі та швидкі судна з двома рядами весел називають лібурнськими.»Аппіан. "Римська історія". книга 10.3
Крім піратського грабунку, займалися іллірійці переважно розведенням худоби та риболовлею. Свідченням цього є знайдені риб’ячі кістки та спорядження для вилову риби (гачки, гарпуни, човниДжон Вілкс. "Іллірійці", 1992. с.222-223). Один із конфліктів між племенами стався за контроль над джерелом видобування солі, надзвичайно важливої для суспільства, яке залежало від продуктів тваринництва. Археологи також віднайшли давні знаряддя іллірійців для металообробки та срібні предмети, що вказує на існування в Іллірії родовищ срібла та інших металів, видобуток яких після завоювання Іллірії перейде до Риму та збагатить його. За кількістю зброї, обладунків та інших дорогоцінних речей, покладених у гробниці, учені визначили, що прошарок військової еліти в іллірійців був доволі привілейованимДжон Вілкс. "Іллірійці", 1992. с.237-239, оскільки постійно відбувалися сутички між окремими племенами, що вимагало наявності військової сили в кожного з них.