Мико́ла Олекса́ндрович Бердя́єв (; , Обухів, Російська імперія — 24 березня 1948, Кламар (під Парижем), Французька республіка) — релігійний та політичний філософ, соціолог; представник російського екзистенціалізму та персоналізму. Брат українського поета Сергія Бердяєва.
Є автором близько 40 книг, зокрема: «Сенс творчості», «Філософія вільного духу», «Досліди з психології війни та національності» та багатьох філософських розвідок.
Життєпис
Родина Батько — Олександр Михайлович Бердяєв — українець, походив із дворянського роду київських та харківських поміщиків, що, за традицією, були військовими. Батько служив кавалергардським офіцером, по тому — київським повітовим маршалком шляхти (), а за тим — головою правління Київського земельного банку. По батьківській лінії Микола Олександрович Бердяєв доводиться кузеном українській майстрині художньої вишивки, організатору знаменитої артілі «Вербівка» Наталії Михайлівні Давидовій (Гудим-Левкович) через її матір — мецената і організатора художнього промислу в Україні Юлію Миколаївну Гудим-Левкович.
Мати — Аліна (Олександра) Сергіївна, урождена княжна Кудашева — по матері мала польсько-французьке коріння, була онукою Вікторії ур. Потоцької та Октавіана Шуазель-Гуфф'є, правнучкою Станіслава Щенсного Потоцького та Жозефіни Мнішек. Дружина — поетеса Бердяєва, Лідія Юдифівна (до шлюбу Трушева, у першому шлюбі — Рапп).
Старший брат — Сергій — український та російський поет, прозаїк, літературний критик, перекладач-поліглот, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, видавець.
Дитинство й освіта
Микола Олександрович Бердяєв народився року в родинному маєтку в Обухові під Києвом. Дитинство його пройшло у сім'ї у КиєвіБердяєв дуже любив Київ та особливо його своєрідну частину — Печерськ, який тоді складався суцільно з монастирів та військово-фортифікаційних споруд. Ось як він писав про рідне місто у своїй автобіографії:
Саме військові прагнення привели його до Київського кадетського корпусу, де він навчався у 1884—1894 роках.. Почав навчатися у Київському кадетському корпусі з другого класу. У корпусі не жив, а лише відвідував заняття. У цей час часто хворів і, залишаючись вдома, багато читав. У шостому класі був переведений у Пажеський корпус, до Петербургу. Але, замість переїзду, йому вдалося здійснити заповітне бажання: підготуватися до екзаменів на атестат зрілості для вступу до університету. 1894 року склав екзамени, отримав атестат і вступив на природничий факультет Київського університету. Через рік перейшов на юридичний факультет.
Початок творчого шляху до вислання з Росії 1898 року Миколу Бердяєва було заарештовано за участь у соціал-демократичному русі й відраховано з університету.
Одним зі звинувачень проти Бердяєва стали його рукописи, знайдені під час обшуку у письмовому столі. В архіві збереглася пояснювальна записка майбутнього філософа з приводу тих подій («Его превосходительству директору департамента полиции Дворянина Николая Алексеевича Бердяева Объяснительная записка»). У пояснювальній записці він зазначив:
Так чи інакше, але саме цієї проблематики торкатиметься Бердяєв упродовж свого наступного творчого шляху мислителя. На початку Бердяєв зацікавився марксизмом, де його захопила ідея сили людини, її влади над природою, однак він ніколи не був революціонером за своєю суттю. Так, уже пізніше він писав:
1900 року був на три роки адміністративно засланий до Вологодської губернії. Два роки жив у Вологді, потім рік у Житомирі. В цей період він відійшов від марксистських поглядів і поступово став сповідувати християнський «містичний реалізм».
Микола Бердяєв не сприйняв революційні події 1905 року, як він написав про це пізніше: Післяреволюційне майбутнє він бачив, як хаос і нестримане насильство, винищування раси найкращих і знищення культурних традицій:
Після Жовтневого перевороту 1917 року Микола Бердяєв деякий час жив і досить успішно працював у нових умовах радянської влади. Зокрема, він був одним із засновників Всеросійської спілки письменників, обраний її віце-президентом. Взимку 1918—1919 років організував Вільну академію духовної культури, де читав лекції з філософії та богослов'я, був її головою до 1922 року. Викладав етику слова в Державному інституті слова. Був обраний професором Московського університету. 1920-го року Бердяєва заарештували вперше. Тоді його допитував особисто Фелікс Дзержинський, він був глибоко вражений бесідою із філософом і визнав його ні в чому не винним, розпорядився відвезти філософа додому на автомобілі. Але вже другий арешт, 1922-го року, «підвів риску» під російським періодом життя і творчості Бердяєва: його вислали з більшовицької Росії за кордон. Це пізніше спричинило йому душевні страждання, ностальгію за Батьківщиною, проте зберегло життя.
В еміграції Починаючи від вислання до Німеччини у 1922 році, Микола Бердяєв довіку був змушений жити в еміграції.
До 1924 року Бердяєв жив у Берліні, де організував Релігійно-філософську академію, брав участь у створенні Російського наукового інституту, Російського студентського християнського руху. Потім філософ переїхав у містечко Кламар під Парижем. Там він тривалий час був редактором заснованого ним релігійно-філософського журналу «Путь» — провідного видання російської еміграції, також очолював видавництво «YMCA-Press».
В еміграції Микола Бердяєв сумував за Батьківщиною, без надії мріяв повернутися до Росії, але зла за вимушену еміграцію ніколи не тримав:
За рік до смерті (24 березня 1948 року) Миколу Олександровича було обрано почесним доктором теології Кембриджського університету. Цей вчений ступінь був практично єдиною відзнакою одного з найосвіченіших людей нашого часу. На Заході Микола Бердяєв отримав визнання як головний виразник традиції російської релігійно-ідеалістичної філософії та ідеолог антикомунізму; у Росії ж до ідей Бердяєва «повернулися» на короткий термін лише з демократизацією суспільного життя — виключно наприкінці 1980-х — середині 1990-х років.
Творчість та ідеї Микола Бердяєв залишив по собі близько 40 книг. Деякі з них з'являлися англійською або французькою мовами, і лише потім перекладалися російською. Одним із таких творів була книга «Витоки і сенс російського комунізму» (). У ній Бердяєв, як до нього Толстой і Достоєвський, на творах яких він учився, спробував відкрити для «Заходу» Росію, її ментальність, її внутрішні суперечності, її таємницю. Він проводить паралелі між Петром І та Леніним. Говорить про російський народ, який завжди шукав правди, хоч її не було і не могло бути у створеній через страшні жертви величезній державі-імперії. Згадує унікальність російської інтелігенції, яка утворилася з різних соціальних класів — з найкультурнішої частини дворянства, з дітей священників і дяків, із дрібних чиновників, міщан та навіть селян, але до якої могли зовсім не зараховуватися вчені та письменники. Показує, як різні епохи створювали різних людей, які виражали загальний дух свого часу: декабристів і комуністів, Разіних та Пугачових, Рудіних або Обломових. Ця книга та деякі інші стала результатом його довгих пошуків, коли він «намагався розгадати душу Росії та російського народу».
Найвищою цінністю для Бердяєва була людина та її свобода. Але він наголошує на тому, що це не просто, що свобода — то важке випробування, що подеколи легше залишитися у рабстві. Свобода є первинною, вона відкриває можливості творчості та створення всього нового, чого ще не було у світі. На противагу Ніцше, Бердяєв вважав, що демонізм, а не християнство, є мораллю рабів. Філософ зазначав:
Саме творчість людини, за Бердяєвим, є новим одкровенням, тим, що людина може дати Богові. Бердяєв вважав, що не тільки Бог потрібен людині, але й людина Богу.
Творчість та ідеї М. Бердяєва певною мірою вплинули на католицького філософа Антанаса Мацейна (1908—1987).
Книги Субъективизм и индивидуализм в общественной философии. СПб., 1901 Новое религиозное сознание и общественность . СПб.: Издание М. В. Пирожкова, 1907. — 233 с. Sub specie aeternitalis. СПб., 1907—438 с. Духовный кризис интеллигенции. СПб, 1910. Философия свободы . М., Путь, 1911. — 254 с. Алексей Степанович Хомяков М., Путь, 1912—252 с. Душа России. М., изд. Сытина, 1915 Смысл творчества (Опыт оправдания человека) . М., 1916, — 358 с. Судьба России (Опыты по психологии войны и национальности). Сборник статей 1914—1917 . М., 1918. Духовные основы русской революции (Сборник статей) (1917—1918) Миросозерцание Достоевского . Прага: YMCA-Press, 1923. — 238 с. Философия неравенства. Письма к недругам по социальной философии . Берлин: «Обелиск», 1923. — 246 с. Смысл истории — Берлин, Обелиск, 1923. — 268 с. Др. изд.: Париж: Ymca-press, 1969. Новое средневековье (Размышление о судьбе России) . Берлин, Обелиск, 1924. Константин Леонтьев. Очерк из истории русской религиозной мысли — Париж: Ymca-press, 1926. — 268 c.
Философия свободного духа (Проблематика и апология христианства) (1927) О назначении человека (Опыт парадоксальной этики) . Париж: Современные записки, 1931. — 318 с. Русская религиозная психология и коммунистический атеизм . Париж: Ymca-press, 1931. — 48 c. Христианство и классовая борьба . Париж: Ymca-press, 1931. — 139 с. О самоубийстве. — Париж, 1931. — 46 с. Судьба человека в современном мире (К пониманию нашей эпохи) . Париж, 1934. — 84 с. Я и мир объектов (Опыт философии одиночества и общения) . Париж: Ymca-press, 1934. — 187 с. Дух и реальность (Основы богочеловеческой духовности) (1935) Истоки и смысл русского коммунизма (на нем. 1938; на рус. 1955) О рабстве и свободе человека (Опыт персоналистической философии) . Париж: Ymca-press, 1939. — 222 с. Самопознание (Опыт философской автобиографии) (1940, изд. 1949) Творчество и объективация (Опыт эсхатологической метафизики) (1941, изд. 1947) Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого . Париж: Ymca-press, 1952. — 246 с. (1944—1945; на фр. 1947, на рус. 1952) Русская идея (Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века) . Париж, 1946. — 260 с. Опыт эсхатологической метафизики. Париж, 1947 Царство Духа и царство Кесаря . Париж: Ymca-press, 1951. — 165 c. Истина и откровение. Пролегомены к критике Откровения (1946—1947; на рус. 1996) Субъективизм и индивидуализм в общественной философии. Критический этюд о. Н. К. Михайловском. Спб 1901
Див. також 4184 Бердяєв — астероїд, названий на честь філософа.
Примітки
Джерела Венгеровъ С. А. Критико-біографическій словарь русскихъ писателей и ученыхъ (Историко-литературный сборникъ). Том VI. Съ алфавитнымъ указателемъ ко всѣмъ шести томамъ.— С.-Петербургъ, 1897—1904.— С. 442—443. Н. Андреевъ. Бердяевъ, Николай Александровичъ.— Энциклопедическій словарь Т-ва «Бр. А. и И. Гранатъ и КО». Седьмое, совершенно переработанное изданіе подъ редакціей проф Ю. С. Гамбарова, проф. В. Я. Желѣзнова, проф. М. М. Ковалевскаго, проф. С. А. Муромцева и проф. К. А. Тимирязева.- Томъ пятый. Барнавъ—Біологія.— М.: Т-во «Бр. А. и И. Гранатъ и К°», 1911.— Колонка 382—383.
Література Н. Амельченко. Бердяєв М. О. //
Посилання Бердяєв, Микола Олександрович // ВУЕ Бердяєв Ніколай // Бердяєв Микола Олександрович // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Бердяєв // Бердяєв Микола Олександрович // Політологічна енциклопедія (Карасевич А.О, Шачковська Л. С.), 2016 Микола Бердяєв — найвідоміший столичний мислитель / Біобібліографічний покажчик до 140-річчя від дня народження Шестаков Андрій Пророк культурного ренесансу. Минає 135 років із дня народження Миколи Бердяєва — мислителя, творця «нової релігійної свідомості» // «Україна Молода» № 050 за 19 березня 2009 року Білянська О. Ю. Екзистенціалізм у теорії пізнання М.Бердяєва ∕∕ Філософські пошуки. — випуск XIV, 2002 — с. 245—253 Козлов Євген. ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ПЕРСОНАЛІЗМ МИКОЛИ БЕРДЯЄВА ∕ Автореферат дисертації — КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, 2006