Фінансова криза 2008 року супроводжувалася глобальним відродженням інтересу до кейнсіанської економіки серед видатних економістів та політиків. Це включало обговорення та впровадження економічної політики відповідно до рекомендацій Джона Мейнарда Кейнса у відповідь на Велику депресію 1930-х років, зокрема, фіскального стимулювання та експансіоністської монетарної політики.

З кінця Великої депресії до початку 1970-х років кейнсіанська економіка була основним джерелом натхнення для розробників економічної політики в західних індустріальних країнах. Вплив теорій Кейнса зменшився у 1970-х роках через стагфляцію та критику з боку Фрідріха Гаєка, Мілтона Фрідмана, Роберта Лукаса-молодшого та інших економістів, які менше вірили у здатність державного втручання регулювати економіку, або ж виступали проти кейнсіанської політики з інших причин. З початку 1980-х до 2008 року серед економістів панував консенсус, що фіскальні стимули будуть неефективними навіть під час рецесії, і така політика лише зрідка застосовувалася урядами розвинених країн.

У 2008 році відомі економічні журналісти та економісти почали висловлюватися на користь кейнсіанського стимулювання. Починаючи з жовтня, політики почали оголошувати про значні пакети стимулів для запобігання глобальній депресії. На початку 2009 року серед світових економістів існувало широке визнання необхідності фіскального стимулювання. Проте наприкінці 2009 року консенсус серед економістів почав руйнуватися. У 2010 році, коли депресії вдалося уникнути, але рівень безробіття в багатьох країнах залишався високим, політики загалом вирішили відмовитися від подальшого фіскального стимулювання, а деякі з них висловлювали занепокоєння щодо державного боргу. У спробах підвищити економічну активність продовжували використовувати нетрадиційну монетарну політику. До 2016 року зростало занепокоєння, що монетарна політика досягає межі своєї ефективності, і деякі країни почали повертатися до фіскального стимулювання.

Передісторія

Конкурентні погляди на макроекономічну політику Макроекономічна політика зосереджується на урядових рішеннях високого рівня, які впливають на національну економіку в цілому, а не на рішеннях нижчого рівня, що стосуються ринків конкретних товарів і послуг. Кейнс був першим економістом, який популяризував макроекономіку, а також ідею про те, що уряди можуть і повинні втручатися в економіку, щоб полегшити страждання, спричинені безробіттям. До кейнсіанської революції, яка відбулася після публікації «Загальної теорії» Кейнса у 1936 році, панівною була ортодоксальна думка, що економіка природним чином встановить повну зайнятість. Революція була настільки успішною, що період, який охоплює період після Другої світової війни і приблизно до 1973 року, називають епохою Кейнса. Стагнація економічних показників на початку 1970-х років успішно зруйнувала попередній консенсус щодо кейнсіанської економіки та забезпечила підтримку контрреволюції. Монетаристська школа Мілтона Фрідмана відіграла важливу роль у витісненні ідей Кейнса як в академічних колах, так і в практичному світі економічної політики. Ключовою спільною рисою антикейнсіанських шкіл є те, що вони стверджували про неефективність або неактуальність політики. Хоча теоретичні обґрунтування різняться, всі школи вважають, що державне втручання буде набагато менш ефективним, ніж вважав Кейнс, а деякі прихильники навіть стверджують, що в довгостроковій перспективі інтервенціоністська політика завжди буде контрпродуктивною.

Кейнсіанська економіка виникла після Кейнсіанської революції. На відміну від нещодавнього відродження кейнсіанської політики, революція спочатку полягала у зміні теоріїFletcher, Gordon (1989). The Keynesian Revolution and Its Critics: Issues of Theory and Policy for the Monetary Production Economy. Palgrave MacMillan.. Було кілька експериментів у сфері політики, які можна розглядати як попередники ідей Кейнса, зокрема, знаменитий «Новий курс» президента Франкліна Д. Рузвельта. На ці експерименти більше впливали мораль, геополітика та політична ідеологія, ніж нові досягнення в економіці, хоча Кейнс знайшов певну підтримку в Сполучених Штатах для своїх ідей про антициклічну політику громадських робіт ще в 1931 р.Robert Skidelsky (2003). John Maynard Keynes: 1883—1946: Economist, Philosopher, Statesman. Macmillan. ISBN 0-330-48867-8. За словами Гордона Флетчера, «Загальна теорія» Кейнса надала концептуальне обґрунтування політиці типу «Нового курсу», якого не вистачало тогочасній усталеній економічній науці. Це було надзвичайно важливо, оскільки за відсутності належного теоретичного підґрунтя існувала небезпека, що спеціальна політика поміркованого втручання буде витіснена екстремістськими рішеннями, як це вже сталося в більшій частині Європи. Однак Кейнс не погоджувався з усіма аспектами Нового курсу; він вважав, що майже негайне пожвавлення ділової активності після запуску програми можна пояснити лише небезпечними психологічними факторами, такими як зростання довіри, викликане натхненною ораторською промовою Рузвельта.

Кейнсіанське піднесення 1941-1979 Працюючи над своєю «Загальною теорією», Кейнс писав Джорджу Бернарду Шоу: "Я вважаю, що пишу книгу з економічної теорії, яка значною мірою зробить революцію - не одразу, але протягом наступних десяти років - у тому, як світ думає про економічні проблеми. ... Я не просто сподіваюся на те, що кажу, я цілком у цьому впевнений". Ідеї Кейнса швидко утвердилися як нові підвалини мейнстрімної економіки, а також як головний натхненник для розробників економічної політики індустріальних країн приблизно з 1941 року і до середини 70-х років, особливо в англомовних країнах. Період 1950-х і 1960-х років, коли вплив Кейнса був на піку, багатьом здавався в ретроспективі золотим віком.

У той час, на відміну від десятиліть перед Другою світовою війною, індустріально розвинені країни та більшість країн, що розвиваються, мали високі темпи зростання, низький рівень безробіття та надзвичайно низьку частоту економічних криз. Наприкінці 1965 року журнал "Тайм" опублікував обкладинку з заголовком, натхненним висловом Мілтона Фрідмана, який пізніше асоціювався з Річардом Ніксоном: "Ми всі тепер кейнсіанці"; у статті описувалися винятково сприятливі економічні умови, які тоді панували, і повідомлялося, що "вашингтонські економічні менеджери досягли цих висот завдяки своїй прихильності до центральної теми Кейнса: сучасна капіталістична економіка не працює з найвищою ефективністю автоматично, але може бути піднята до цього рівня втручанням і впливом уряду". У статті також зазначається, що Кейнс був одним з трьох найвидатніших економістів, а його «Загальна теорія» мала більший вплив, ніж «Магна опера» його конкурентів, а саме «Багатство народів» Адама Сміта та «Капітал» Карла Маркса"We are all Keynesians now". Time magazine. 1965-12-31. Archived from the original on March 25, 2009. Retrieved 2008-11-13..

Витіснення монетаризмом і новою класичною економікою 1979-1999 Наприкінці 1950-х років цю роль почав перебирати на себе Мілтон Фрідман.

Хвиля критики кейнсіанської економіки, особливо з боку Мілтона Фрідмана, провідної фігури монетаризму, та Фрідріха Гаєка, представника австрійської школи, була викликана стагфляцією 1970-х років. Низка подій, що сприяли цій економічній ситуації, включала введення Річардом Ніксоном контролю над заробітною платою і цінами 15 серпня 1971 року та одностороннє скасування Бреттон-Вудської системи в 1972 році, припинення прямої конвертованості долара США в золото, а також нафтову кризу 1973 року і рецесію, що настала після неїPeter Dorey. Policy making in Britain. SAGE. 2005. ISBN 978-0-7619-4904-6 p. 16Kenneth R. Hoover. Economics as ideology: Keynes, Laski, Hayek, and the creation of contemporary politics. Rowman & Littlefield. 2003. p. 2-3.

У 1976 році Роберт Лукас з Чиказької школи економіки представив критику Лукаса, яка поставила під сумнів логіку кейнсіанської макроекономічної політикиWolassa L. Kumo (February 2009). "The Global Economic Crisis and the Resurgence of Keynesian Economics". California Chronicle. Archived from the original on 2009-11-25. Retrieved 2009-09-18.Lucas, Robert (1976). "Econometric Policy Evaluation: A Critique". In Brunner, K.; Meltzer, A. (eds.). The Phillips Curve and Labor Markets. Carnegie-Rochester Conference Series on Public Policy. Vol. 1. New York: American Elsevier. pp. 19–46. ISBN 0-444-11007-0.. Нова класична економіка стала домінуючою школою в макроекономіці. До середини 1970-х років політики почали втрачати впевненість в ефективності державного втручання в економіку. У 1976 році прем'єр-міністр Великої Британії Джеймс Каллаген заявив, що можливості "вийти з рецесії за рахунок витрат" більше не існує. 1979 року обрання Маргарет Тетчер прем'єр-міністром привело монетаризм в економічну політику Великої Британії. У Сполучених Штатах Федеральна резервна система під керівництвом Пола Волкера прийняла подібну політику посилення монетарної політики для контролю над інфляцією.

У світі практичної політики, на відміну від економіки як академічної дисципліни, монетаристські експерименти у Сполучених Штатах і Британії на початку 1980-х років стали вершиною антикейнсіанства і зростання впливу досконалої конкуренції. Сильна форма монетаризму, яку випробовували в цей час, стверджувала, що фіскальна політика не має ефекту, і що монетарна політика повинна лише намагатися таргетувати грошову масу для контролю інфляції, не намагаючись таргетувати реальні відсоткові ставки. Це суперечило кейнсіанській точці зору, згідно з якою монетарна політика повинна таргетувати процентні ставки, які, на думку кейнсіанців, можуть впливати на рівень безробіття. Монетаризму вдалося знизити інфляціюThe high interest rates under Volker have even been credited with causing The Great Moderation, але ціною рівня безробіття, що перевищив 10%, спричинивши найглибшу рецесію в розвинених країнах з часів Великої депресії та важку боргову кризу в країнах, що розвиваються. Всупереч монетаристським прогнозам, зв'язок між грошовою масою та рівнем цін виявився ненадійним у коротко- та середньостроковій перспективі. Ще одним монетаристським прогнозом, який не підтвердився на практиці, було те, що швидкість обігу грошей не залишалася постійною, а навпаки, різко знизилася. Банк Англії відмовився від таргетування грошового агрегату М3 у жовтні 1985 року; Федеральна резервна система США почала збільшувати грошову масу вище рекомендованих монетаристами порогових значень без жодного впливу на інфляцію і відмовилася від монетаризму до 1984 рокуThough the fed did not officially acknowledge they were unable to adhere to money supply targets until 1987 Bateman(2010) p.19.

Кейнсіанські контртечії 1999-2007 До 1999 року азійська фінансова криза 1997 року та жорстка реакція Міжнародного валютного фонду (МВФ) принаймні частково дискредитували політику вільного ринку в очах політиків країн, що розвиваються. Країни, що розвиваються, в цілому припинили мати дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в 1999 році, в основному завдяки урядовим інтервенціям, спрямованим на девальвацію національних валют, що сприяло створенню валютних резервів для захисту від майбутніх криз і допомогло їм досягти зростання за рахунок експорту замість того, щоб покладатися на ринкові силиMartin Wolf (2009). Fixing Global Finance. Yale University Press. ISBN 978-0-300-14277-8..