Джон Ме́йнард Кейнс, 1-ий барон Кейнс (, 5 червня 1883, Кембридж — 21 квітня 1946, маєток Тілтон, графство Сассекс) — був англійським економістом, чиї ідеї фундаментально змінили теорію і практику макроекономіки та економічну політику багатьох урядів. Розпочавши своє навчання з математики, Кейнс розробив та значно вдосконалив свої ранні роботи щодо причин економічних циклів, і був одним із найвпливовіших економістів 20-го століття. Вважається засновником сучасної макроекономіки. Його ідеї стали основою кейнсіанського напряму в економічній науці, та численної кількості її відгалужень.

Під час Великої депресії 1930-х років Кейнс виступив з революцією в економічному мисленні, кидаючи виклик ідеям неокласичної економіки, яка вважала, що вільні ринки в коротко- та середньостроковій перспективі автоматично забезпечуватимуть повну зайнятість, доки робітники матимуть гнучкі вимоги щодо заробітної платні. Він стверджував, що сукупний попит (загальні витрати в економіці) визначає загальний рівень економічної активності, і що неадекватний сукупний попит може призвести до тривалих періодів високого безробіття. Кейнс виступав за використання фіскальної та монетарної політики для пом'якшення несприятливих наслідків економічних рецесій та депресій. Він детально описав ці ідеї у своєму великому опусі «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» (),Номер 92 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік ) опублікованому в 1936 р. До кінця 1930-х років провідні західні економіки почали приймати політичні рекомендації Кейнса. Майже всі капіталістичні уряди зробили це до кінця двох десятиліть після смерті Кейнса в 1946 р. Як лідер британської делегації Кейнс брав участь у розробці міжнародних економічних інституцій, створених після закінчення Другої світової війни, але був відхилений американською делегацією з кількох аспектів.

Вплив Кейнса почав слабшати в 1970-х роках, частково в результаті стагфляції, від якої страждали англо-американські економіки протягом цього десятиліття, а частково через критику кейнсіанської політики з боку Мілтона Фрідмана та інших монетаристів, які заперечували здатність уряду позитивно регулювати діловий цикл за допомогою фіскальної політики. Однак поява глобальної фінансової кризи 2007–2008 рр. спричинила пожвавлення обговорення кейнсіанських ідей. Кейнсіанська економіка послужила теоретичним підґрунтям для економічної політики, проведеної у відповідь на фінансову кризу 2007–2008 рр. президентом США Бараком Обамою, прем’єр-міністром Великої Британії Гордоном Брауном та іншими главами урядів.

Коли журнал «Тайм» заніс Кейнса до свого списку найважливіших людей століття в 1999 році, він заявив, що «його радикальні ідеї про те, що уряди повинні витрачати гроші, яких у них немає, можливо, врятувала капіталізм». "Економіст" назвав Кейнса "найвідомішим економістом Великої Британії 20 століття". Окрім того, що був економістом, Кейнс був також державним службовцем, директором Банку Англії та частиною групи Блумзбері.

Життєпис

Ранні роки життя та освіта Джон Мейнард Кейнс народився в Кембриджі, Кембриджшир, Англія в сім'ї вищого середнього класу. Його батько Джон Невіл Кейнс був економістом і викладачем моральних наук в Кембриджському університеті, а мати Флоренс Ада Кейнс, місцева соціальна реформаторка. Кейнс був першим народженим, за ним пішли ще двоє дітей: Маргарет Невіл Кейнс в 1885 році і Джеффрі Кейнс в 1887 році. Джеффрі став хірургом, а Маргарет одружилася з фізіологом-лауреатом Нобелівської премії Арчибальдом Гіллом, хоча мала й багато стосунків із жінками, зокрема з Еглантіною Джебб.

За словами економічного історика та біографа Роберта Скідельського, батьки Кейнса були люблячими та уважними. Вони залишалися в одному будинку протягом усього життя, куди завжди могли повернутися діти. Кейнс отримав значну підтримку від свого батька, включаючи тренінг експертів, щоб допомогти йому скласти іспити на стипендію та фінансову допомогу як у молодому віці, так і тоді, коли його активи були майже знищені на початку Великої депресії в 1929 році.

У січні 1889 року, у віці п’яти з половиною років, Кейнс почав відвідувати дитячий садок для дівчат школи Персе протягом п’яти днів на тиждень. Він швидко виявив талант до арифметики, але стан його здоров'я був поганим, що призвело до кількох тривалих прогулів. Вдома його навчали гувернантка Беатріс Макінтош та його мати. У січні 1892 року, у вісім з половиною років, він почав навчатися в денній школі Св. Віри. До 1894 року Кейнс був першим у своєму класі і досяг успіху в математиці. 1896 року директор Сент-Фейта Ральф Гудчайлд написав, що Кейнс був "на голову і плечі вище всіх інших хлопців у школі" і був впевнений, що Кейнс може отримати стипендію для Ітонського коледжа.Sources:

У 1897 році Кейнс виграв стипендію в Ітонський коледжі, де виявив талант у широкому діапазоні предметів, зокрема математики, класики та історії. В Ітонському коледжі закохався у Дана Макміллана, старшого брата майбутнього прем'єр-міністра Гарольда Макміллана. Незважаючи на досвід середньої школи, Кейнс легко змішувався з учнями старшої школи. 1902—1906 pp. — навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі. Вже під час навчання виявив непересічні здібності до наук і, насамперед, до математики та прикладної економіки.

Студентом Дж. М. Кейнс слухав лекції А. Маршалла, був одним з найталановитіших його учнів. У 1905 р. А. Маршалл писав у листі до батька майбутнього вченого Дж. Н. Кейнса: «Ваш син виконує відмінну роботу з економіки. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби він обрав кар'єру професійного економіста. Але, безумовно, я не повинен тиснути на нього».

Після закінчення університету, кар'єра Дж. М. Кейнса поєднувала державну службу з науковою та публіцистичною діяльністю.

З 1906 по 1908 р. Кейнс працює в Управлінні у справах Індії.

З 1908 по 1915 р. повертається за запрошенням А. Маршалла до Кембриджського університету, де на постійній основі читає лекції з економічної теорії та математики. Викладання, до речі, велось відповідно до панівної на той час неокласичної, маршалліанської традиції. У 1909 р. виходить перша праця вченого «Індексний метод», за яку він здобув премію А. Сміта.

Одночасно Дж. М. Кейнс набуває і суспільного визнання.

З 1911 до 1945 р. понад 30 років обіймає посаду редактора (спочатку разом з Ф. Й. Еджуортом) «Economic Journal» — найавторитетнішого наукового економічного видання, офіційного друкованого органу Королівського економічного товариства.

З 1913 р. — секретар Королівського економічного товариства.

У 1913—1914 р. Дж. М. Кейнс стає членом Королівської комісії з фінансів та грошового обігу Індії.

Ранні наукові праці Дж. М. Кейнса були присвячені дослідженню проблеми грошей. В 1913 р. виходить його перша книга «Грошовий обіг і фінанси Індії», яка принесла авторові широку популярність. В цій роботі Дж. М. Кейнс аналізує проведену в Індії грошову реформу, згідно з якою індійську валюту в міжнародних розрахунках було переведено на фунт стерлінгів, що забезпечило включення Індії у «стерлінгову зону».

У 1915—1919 pp. Дж. М. Кейнс працює економічним радником у британському казначействі, займається проблемами міжнародних фінансів.

У 1919 р. у статусі представника цього міністерства він взяв участь у Паризькій конференції, на якій було укладено Версальський мирний договір. Дж. М. Кейнс виступив з різкою критикою цього договору, бо вважав непомірними репараційні вимоги до Німеччини та помилковою економічну блокаду Радянської Росії. Обтяжливість та принизливість становища переможеної Німеччини у повоєнному економічному устрої світу Кейнс вважав помилковим та загрозливим для майбутнього. Не отримавши розуміння, він на знак протесту склав з себе повноваження учасника конференції та залишив її. Цей вчинок засвідчив його принциповість та безкомпромісність, Дж. М. Кейнс рано здобув репутацію людини, яка йде проти течії.

Власне ставлення до договору він згодом виклав у статтях «Економічні наслідки Версальського мирного договору» та «Перегляд мирного договору» (1919). Запорукою стабільності повоєнного економічного відродження Європи в цих працях Дж. М. Кейнс називав, зокрема, надання Америкою позики Німеччині, виплату нею помірних репарацій та зняття блокади з Росії країнами Антанти. Кейнс відверто писав, що «єдиними дійовими силами для боротьби з більшовицьким ладом всередині Росії є контрреволюціонери, а поза нею — відбудова порядку та влади у Німеччині». За своїм змістом підхід Дж. М. Кейнса виявився далекоглядним і випередив пізніші програми (Ч. Дауеса, К. Юнга, А. Маршалла). Публікації Кейнса справили на урядові та політичні кола Великої Британії ефект, схожий на вибух бомби, за що його було усунуто з державної служби майже на двадцять років, до початку Другої світової війни.

У праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» Кейнс чи не вперше висловив власні важливі міркування з приводу економічного значення споживання та заощадження, а також їх впливу на дохід.

З 1920 р. Дж. М. Кейнс, залишивши державну службу, повертається до викладацької та наукової роботи у Кембриджському університеті, де його високо цінували за ерудицію та ділові якості.

Він продовжує розробку теорії грошей та проблем грошового обігу, особливо ідеї заміни золотого стандарту регульованою валютою. Цим питанням були присвячені такі праці, як «Трактат про грошову реформу» (1923), «Кінець laissez faire» (1926), у яких науковець доходить висновку про необхідність регулювання економіки поки що у межах грошової системи. Так в «Трактаті про грошову реформу» першорядне значення в боротьбі зі зубожінням він надає розв'язанню проблеми зайнятості, висуває ідею контролю грошової емісії з боку центрального банку незалежно від золотого стандарту, тобто розглядає гроші як активний чинник економічного процесу. В одній з газетних статей 1924 р. Дж. М. Кейнс визнає, що його нові погляди виявляются єретичними з погляду старої неокласики.

Я покладаюся на державу; я відмовляюся від погляду laissez faire — правда, без ентузіазму і не тому, що відчуваю неповагу до цієї старої доброї доктрини, а тому, що, подобається вам це чи ні, часи її успіхів минули.

Гострій критиці застарілу ідею невтручання держави в економічні процеси Кейнс піддав у двох статтях-памфлетах «Економічна політика містера Черчилля» (1925) та «Кінець laissez faire» (1926).

У 1925 p. Дж. М. Кейнс одружився з Лідією Лопуховою — відомою балериною, солісткою імператорського балету. У тому ж 1925 р. з нагоди відзначення 200-ї річниці Академії наук Дж. М. Кейнс приїздив до Радянського Союзу, де ознайомився з досвідом впровадження нової економічної політики. Маловідомими фактами залишились ще два його приватних візити до Росії — у 1928 та 1936 pp. Свої враження від першої поїздки він виклав у праці «Побіжний погляд на Росію» (1925), зокрема, досить скептично оцінював досвід впровадження командно-адміністративної системи. До речі, він ніколи не був прихильником планової економіки та одержавлення, не посягав на основи ринкового устрою, вважаючи лише, що той потребує певного коригування. У зазначеній праці, визнаючи, що капіталізм як система багато у чому неблагополучний, одночасно вказував, що якщо ним розумно управляти, він може досягти більшої ефективності у досягненні економічних цілей, ніж будь-яка, що існувала до цього, альтернативна система.

Таким чином, праці Дж. М. Кейнса 20-х pp. — важливий етап генезису його теоретичної системи. Він поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки.