То́мас Манн (; 6 червня 1875, Любек, Німецька імперія — 12 серпня 1955 поблизу Цюриха, Швейцарія) — німецький письменник, філантроп, есеїст, молодший брат Генріха Манна.
Біографія
Дитинство Народився 1875 року в німецькому місті Любек. Томас був другою дитиною в сім'ї з п'яти. Його батько Томас Йоганн Генріх Манн був купцем. Як сенатор, що належав до кола любецьких «патриціїв», він наглядав за податковими справами міста. Мати, письменниця Джулія да Сільва Брунс, була дочкою німецького плантатора і бразилійки португальсько-креольського походження. Хоча матір була католичкою, Томас Манн за переконаннями свого батька був лютеранином. У Любеку Томас Манн навчався в гімназії Катарінеум. 1891 року помер батько, а його фірму ліквідували. Невдовзі сім'я Манн була вимушена переїхати до Мюнхена.
Навчання Навчався спочатку в прогімназії доктора Буссеніуса, а пізніше — в гімназії «Катареніум», яку Манн так і не закінчив. Відчутну роль у цьому відіграла смерть батька та спричинена нею зміна життєвих обставин: продаж будинку і фірми, переїзд матері з молодшими дітьми до Мюнхена. 1893 року, полишивши гімназію, Томас Манн також переїхав до Мюнхена.
У Мюнхені
Манн жив у Мюнхені від 1891 до 1933 року, за винятком року в Палестині та Італії, проведеного зі старшим братом Генріхом. Томас влаштувався на роботу в страховій компанії, де й почав займатися літературною діяльністю. Служба в компанії тривала впродовж 1894—1895 років.
Тут він написав першу новелу під назвою «Падіння» (Gefallen), яка одразу ж була надрукована у лейпцизькому журналі «Ді Гезельшафт». Через успіх, який виник одразу ж після виходу цієї новели, Манн покинув роботу в конторі та цілком зосередився на літературній діяльності.
У 1905 році він одружився з Катею Прінгзгайм (Katia Pringsheim), яка походила з видатного світського роду єврейської інтелігенції. Згодом вона приєдналась до лютеранської віри. Подружжя мало шість дітей.
В Італії
Значний вплив на формування Томаса Манна як письменника мав його старший брат Генріх Манн. Під час їхньої подорожі до Італії (1896 — 1898 роки) Томас ознайомився з італійською культурою і мистецтвом. У цей час він написав збірку новел «Маленький пан Фрідеман» і перші розділи роману «Будденброки». 1901 року цей твір вийшов у престижному видавництві «Фішер».
З 1898 року Манн працював у редакції сатиричного щотижневика «Simplicissimus».
1910-ті і початок 1930-х років
Томас Манн схвально поставився до участі Німеччини у Першій світовій війні та підтримав консерватизм кайзера Вільгельма II, водночас засуджуючи лібералізм. Втім, у есеї Von Deutscher Republik (1923) Манн, як напівофіційний речник парламентської демократії, звернувся до німецької інтелігенції із закликом підтримати Веймарську республіку. Він також прочитав лекцію у Бетховензалі (Beethovensaal) у Берліні 13 жовтня 1922, що згодом була опублікована у Die neue Rundschau за листопад 1922, в якій він продовжував свій дещо ексцентричний захист Республіки, оснований на посиланнях на Новаліса (філософ німецького романтизму) й Волта Вітмена. Згодом політичні погляди Манна поступово змістилися до ліберально-лівих і демократичних.
Манн став у конкретну опозицію до фашизму, що розвинувся на початку 30-х років в Німеччині, тому з 1933 року перебував в антифашистській еміграції. У 1930 Манн прочитав лекцію у Берліні під назвою «Звернення до розуму», в якій різко осудивнаціонал-соціалізм і висловив симпатії рухові робітничого класу. Відтак він написав чимало есеїв і лекцій, в яких критикув нацизм. Водночас він все більше схилявся до соціалістичних ідей. У 1933, в момент приходу нацистів до влади у Німеччині, Манн із дружиною перебували в Швейцарії. Через різке протистояння письменника політиці нацизму його син Клаус переконав батька не повертатися до Німеччини. Однак книги Томаса Манна, на відміну від книг його брата Генріха й сина Клауса, не були серед спалюваних гітлерівським режимом у травні 1933, імовірно тому, що Манн став нобелівським лауреатом з літератури 1929 року. Врешті 1936 року нацистський уряд офіційно скасував його німецьке громадянство. З 1938 р. письменник мешкав у США, з 1952 р. — в Швейцарії.
Впродовж війни Манн записав кілька антинацистських радіопромов, Deutsche Hörer! («Німецьким слухачам!»). Їх записували у США, а потім надсилали до Великої Британії, де їх транслювало ВВС в надії донести до німецької авдиторії.
Нобелівський лауреат 1929 року.
Повернення в Європу
Після Другої світової війни ситуація в США стає все менш сприятливою для Манна: письменника починають звинувачувати в пособництві сталінському режиму. У червні 1952 сім'я Томаса Манна повертається до Швейцарії. Навіть по закінченні війни він не повертається в Німеччину.
Письменник помер 12 серпня 1955 року в Цюриху від атеросклерозу.
Нобелівська премія
Одержання премії письменником не було несподіваним. Припущення щодо нагородження Манна цією премією виникали й раніше, він сам сподівався на неї у 1927. По обіді 12 листопада 1929 він одержав новини зі Стокгольму. Письменника вжахнуло те, що комітет посилався винятково на його ранній роман «Будденброки». Причиною стало те, що стокгольмський високопосадовець Фредерік Боок (Fredrik Böök) не визнав важливості роману «Чарівна гора». Грошовий приз становив 200 000 райхсмарок. Частину його Манн витратив на сплату боргів своїх дітей — Клауса й Еріки. Решта пішла на побудову літнього будинку в Ніді на Куршській косі та придбання двох авто. Після еміграції родина Маннів втратила значну частину власності, зокрема всю нерухомість.
Творчість
Ранні роки і «Будденброки» Уже в ранніх творах Томаса Манна викарбувалися дві тенденції, які визначили проблематику та поетику всієї його творчості. Це, по-перше, настанова на успадкування здобутків класичної літератури XIX століття. З цього боку на твори молодого письменника суттєво вплинули Лев Толстой, Іван Тургенєв і представники французького натуралізму — Еміль Золя та інші. Друга тенденція полягала в наслідуванні модерної доби, основою для чого стали творчості двох інших німецьких письменників і філософів — Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше.
Чималий вплив на письменника мало протистояння між старшим братом і батьком: останній хотів, щоб його діти пішли його слідами: обрали комерцію за покликання. Саме про це йдеться в першому його заповіті, написаному 1879 року (отже, старший з братів Генріх мав 9 років, меншому було 4), де сказано, що жінка й діти сенатора міста Любека Томаса Йоганна Генріха Манна будуть його спадкоємцями. Основною власністю сенатора була фірма. Звісно, на думці малися сини сенатора Генріх і Томас. 12 років по тому, 1891 року, хворий на рак сечового міхура, напередодні операції, він змінив свою думку: його справа мала бути ліквідована; було призначено керівників капіталу, одержаного після продажу фірми, до обов'язків яких входило виплачувати відсотки вдові та дітям покійного. Особливий акцент ставився на протидію «так званій літературній діяльності» старшого сина. Генріх, втім, всупереч волі батька покинув школу і продовжив літературні студії. Вплив старшого брата виражався навіть у тематиці перших проб пера: кілька творів брата Томас переробив, іноді поглибив («Зір», 1893, «Падіння», 1894). Це Генріх познайомив його з Ніцше та Шопенгауером.A Companion to the Works of Thoms Mann, Ed. by H.Lehnert and E.Wessel, Camden House, 2004
Значний вплив на письменника справили й традиції інших національних літератур XIX ст. Багато чого він навчився у французьких натуралістів: братів Гонкурів, Е. Золя. Ще більший вплив справив на нього Л. Толстой. Знайомство з його творами, за словами Т. Манна, заряджало «силою, свіжістю, органічною радістю, здоров'ям». Як і Толстой, він у своїх творах обстоював моральні засади життя, тяжів до створення широких епічних картин, до багатих і пластичних описів матеріального світу. Прагнучи відтворювати реалістичну правду і точність фактів, Манн переносив у твір «фрагменти» життя, яке спостерігав безпосередньо навколо себе, а також свідчення, узяті з газет, енциклопедій, особистого листування. Відомо, що, описуючи побут родини Будденброків у першому своєму романі, Т. Манн звернувся до матері з проханням дати йому рецепт традиційної сімейної страви. Надіслана нею інформація майже без редагування увійшла до художнього тексту. Так само і щемлива сцена хвороби Ганно Будденброка була, за словами автора, художньою обробкою статті про тиф, яку він «переписав» з енциклопедичного словника. У приватних архівах письменника збереглися дагеротипи та фотографії купців і промисловців, надруковані у різних часописах останньої третини XIX — початку XX ст. На них, як з'ясували дослідники, письменник здебільшого й спирався, створюючи у «Будденброках» портрети бюргерів.
Часто класичні джерела, філософські праці, алюзії на які розміщуються у творах Манна, розглянуті іронічно, нерідко навіть комічно. Прагненням письменника було не просто мати інтелектуальне підґрунтя, але стати незалежним від спадщини романтизму й класицизмуThe Cambridge Companion to Thomas Mann, Cambridge University Press, 2004. Не прийняв він до кінця й обіцяний рай модернізму. Тому проза Манна перебуває в літературному «межичассі»: вона є цілком самостійною у запереченні всієї іншої літератури. Втім, як і будь-яка книга, вона, за виразом Кормака Маккарті, як і всі книги, «зроблена з інших книг»Інтерв'ю для New York Times, http://www.nytimes.com/books/98/05/17/specials/mccarthy-venom.html , тому заледве чи й має цінність окремо від них.
Настанова митця на «наслідування» життя інколи призводила до курйозів, ба й навіть скандалів. Неодноразово знаходилися люди, які, «впізнавши» себе у маннівських творах, обурювалися чи ображалися. Один із найяскравіших випадків трапився зі знаменитим австрійським композитором А. Шенбергом. Довідавшись, що описані у романі «Доктор Фаустус» новації у музичній творчості головного героя надто прозоро перегукуються з його власним мистецтвом, Шенберг був розлючений використанням його творчості без посилання на джерело. Не допомогла навіть прикінцева приписка, яка визнавала авторство Шенберга на теорію серійної техніки в музиці.
Однак з боку Т. Манна такі художні «вправи» у жодному разі не були продиктовані бажанням фотографічно копіювати дійсність. Під поверхову «реалістичність» подій і образів у його творах здебільшого підводився символічний підтекст, збагачений тонко розробленою системою лейтмотивів. На рівні художньої форми це вирізняло його твори від спадщини відомих реалістів XIX ст. Вирізняла їх і зовсім інша проблематика, яка концентрувалася навколо питань мистецтва, культури, відторгнення особистості, духовного життя європейця за умов кризи гуманізму, тобто відповідала духові модерністської доби.
І ще одне вирізняло талант Томаса від таланту його брата: у першого тема самотності звучала сильніше. Якщо Генріх у особистому житті зіштовхнувся лише з проблемою пошуку гідної жінки, то гомосексуальні нахили Томаса спричиняли значно сильніше відчуття відчуження з боку традиційного суспільства. Можливо, почасти це й було причиною охолодження стосунків між братами: Генріх відчував, що літературна майстерність Томаса чи й не перевищувала його власну, однак проблеми, які ставив у творчості брат, часто не були Генріхові близькі.Anthony Heilbut, Thomas Mann: Eros and Literature, 1996