Олександр граф Василько фон Серецький (, ; 2 лютого 1871, замок Берегомет — 21 липня 1920, Бирлад) — камергер, голова палати ерцгерцога Генріха Фердинанда Австрійсько-Тосканського та високопоставлений підполковник 10-го Богемського драгунського полку «Принца Ліхтенштейнського» з баронської родини Васильків.

Життєпис

Ранні роки

Олександр був сином барона Олександра Василька фон Серецького, таємного радника та губернатора герцогства Буковина. Його матір'ю була Катерина фон Флондор (1843—1920).

Після домашньої освіти та складання іспитів у цісарсько-королівській державній гімназії в Радівцях у 1890 році, він вступив до Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті.

Кар'єра Після випуску у званні лейтенанта був направлений до 9-го Цісарсько-королівського Галицько-Буковинського драгунського полку «Ерцгерцога Альбрехта» в Оломоуці.Johann Svoboda: Die Theresianische Militär-Akademie zu Wiener-Neustadt und ihre Zöglinge von der Gründung der Anstalt bis auf unsere Tage. Band 2, Hof- und Staatsdruckerei, 1894, S. 855. 1 серпня 1897 року його підвищили до оберлейтенанта й перевели до 10-го Цісарсько-королівського Богемського драгунського полку «Князя Ліхтенштейнського», у якому він служив аж до розпаду Австро-Угорщини.Theodor Ritter von Zeynek: Ein Offizier im Generalstab erinnert sich. Böhlau Verlag GmbH, Wien/Köln/Weimar 2009, S. 196 ff.

1 листопада 1907 року Олександра підвищено до ротмістра, а 7 грудня 1907 року ерцгерцог Генріх Фердинанд Австрійсько-Тосканський призначив його камергером. Олександр супроводжував його до кінця війни а з 1907 року до початку війни жив з ерцгерцогом, який цікавився мистецтвом, у Мюнхені (до 1912/13 років), потім у Зальцбурзі та Відні. У 1909 році, з нагоди 60-річчя правління Його Величності, він разом зі своїм молодшим сином перейшов з православного на римо-католицький обряд. У 1914 році Олександр приєднався до 4-го армійського командування ерцгерцога Йосифа Фердинанда Австрійсько-Тосканського.

За словами барона фон Веделя, того ж року його було кооптовано до австро-угорської контррозвідки, де він деякий час працював у відділі документації у Відні заступником полковника Максиміліана Ронге. У цьому контексті він брав участь у розкритті шпигунської справи полковника Альфреда Редля, якого у травні 1913 року викрили як шпигуна Росії.Theodor Ritter von Zeynek, Ein Offizier im Generalstab erinnert sich (Un ofițer al Statului major se amintește), Editura Böhlau GmbH, Viena — Colonia — Weimar 2009, p. 196 ppDosarul militar pentru Alexander Freiherr Wassilko von Serecki, Reichskriegs-Ministerium, secțiunea 1, începând 1903 За видатні заслуги 23 червня 1913 року його було нагороджено Офіцерським хрестом Ордена Франца ЙосифаBukowinaer Post nr. 3015, marți, 24. Iunie 1913, p. 2.

Перша світова війна Як ординарець, він з самого початку брав участь у війні на фронті в Буковині та Галичині проти царських військ, зокрема брав участь в останній у світовій історії кінній битвіGertrude Enderle-Burcel, Johannes Kraus: Mandatare im Ständestaat. Christlich — ständisch — autoritär. 1934—1938. Dokumentationsarchiv des österreichischen Widerstandes, 1991, S. 258. під Ярославом на Сяні та під Перемишлем.

У 1915/16 роках Олександр воював у Північній Італії, зокрема на горі Монте-Бальдо та в південно-тірольському наступі на Пасубіо. За свої заслуги 1 лютого 1916 року його було підвищено до майора.Salzburger Chronik. Nr. 33, vom Samstag, 12. Februar 1916, S. 7. Згодом він був важко поранений і потрапив у французький полон, звідки був звільнений дипломатичним шляхом.Eva Lucretia Fürstin zu Sayn Wittgenstein, Aufzeichnungen zur Familie Wassilko, Hangu 1938.

Особливою честю для нього була приватна аудієнція у цісаря, після якої 14 лютого 1917 року відбувся сніданок..Neues Wiener Journal. Nr. 8367, vom Donnerstag, 15. Februar 1917, S. 8.

У 1917–1918 роках він супроводжував Генріха Фердинанда (який тим часом став командиром групи, а згодом — генерал-майором) на Каринтійський фронт. За свої заслуги 1 травня 1918 року Олександру було надано звання оберстлейтенанта (підполковника),Gemeinsame Kriegsausgabe von Czernowitzer Allgemeine Zeitung und Czernowitzer Tagblatt Nr. 230, vom Sonntag, 19. Mai 1918, S. 7. після того, як 27 квітня того ж року він був нагороджений хрестом «За військові заслуги» з мечами 2-го класуVerordnungsblatt für das k. u. k. Heer vom 27. April 1918. на знак визнання хоробрості та видатної служби перед лицем ворога.Feldblatt Nr. 1292, vom Mittwoch, 15. Mai 1918, S. 5.Neue Freie Presse Nr. 19297, vom Donnerstag, 16. Mai 1918, S. 8 Війна на фронті для ерцгерцога Генріха Фердинанда закінчилася після його відпустки 2 лютого 1918 року. Проте Василько, на його прохання, залишився на службі.Peter Broucek (Hrsg.): Ein General im Zwielicht — Erinnerungen des Edmund Edmund Glaises von Horstenau. Verlag Hermann Böhlaus Nachf. GmbH, Graz 1980, S. 163.Adelsbrief 1918. За словами барона фон Веделя, він також деякий час був заступником полковника Максиміліана Ронге в Евіденцбюро, а раніше виконував обов'язки розвідника.

19 грудня 1905 року разом зі своїми братами йому було присвоєно титул цісарсько-королівського камергера.Erich Prokopowitsch: Der Adel in der Bukowina. Südostdeutscher Verlag, München 1983, S. 130. Найвищою резолюцією від 29 серпня 1918 року в Екарцау (диплом від 19 жовтня у Відні) за його відданість, особисті жертви та жертви його родини імператор Карл I надав йому титул графа.

Служба в румунській армії У 1919 році граф зі своїм австрійським військовим званням (полковника) перейшов на службу до румунської армії в елітний кавалерійський полк Рошіорі і був нагороджений Офіцерським хрестом Ордена Корони Румунії. Його військова кар'єра обірвалася через самогубство у віці майже 50 років. Він застрелився зі своєї табельної зброї в міському парку міста Бирлад. Згідно з останнім листом до його дружини Єви, причиною цього вчинку для колишнього цісарсько-королівського офіцера стало відчайдушне становище через абсолютно неприйнятні умови роботи та життя в цій армії.Heinz Sieghart (Hrsg.): Adel in Österreich. Verlag Kremayr & Scheriau, Wien 1971, S. 129.

Сьогодні його нащадки живуть у Німеччині та Канаді.

Нагороди (вибірка) Його нагороди:

Ювілейна пам'ятна медаль Князівства Ліхтенштейн, до 1910 р. Ювілейна пам'ятна медаль Збройних сил, до 1910 р. Маріанський хрест Тевтонського ордену, до 1910 р. Військовий ювілейний хрест, до 1910 р. Королівський баварський орден «За заслуги Святого Михайла» 2-го ступеня, заява на затвердження від 16 грудня 1911 р. Офіцерський хрест Імперського австрійського ордена Франца Йосифа, 23 червня 1913 р. Медаль «За військові заслуги», 5 січня 1916 р.Wiener Landwirtschaftliche Zeitung. Nr. 5131, vom Mittwoch, 15. März 1916, S. 3. Залізний хрест 2-го класу на біло-чорній стрічці, схвалення від 28 січня 1916 р. Орден Залізної Корони 3-го ступеня, 24 лютого 1917 р.Reichspost Nr. 114, vom Samstag, 10. März 1917, S. 4Schreiben des Oberhofmeisters vom 25. Februar 1917, 1917 Präs. 61/4, Nr. 2065. Хрест «За військові заслуги» 2-го класу з мечами, 27 квітня 1918 р.Wiener Landwirtschaftliche Zeitung. Nr. 5385, vom Mittwoch, 21. August 1918, S. 181. Офіцерський хрест Королівського румунського ордена Корони Румунії

Герб Блакитний щит, на якому зображено золоту стрілу, спрямовану вгору, що впирається вістрям у золотий півмісяць з опущеними донизу кінцями, кожен з яких увінчаний шестипроменевою золотою зіркою. Над верхнім краєм щита розміщена золота графська корона з дев'ятьма видимими перловими зубцями, а над нею — відкритий коронований турнірний шолом, з блакитним наметом із золотим підбиттям. З корони шолома виходить натуральний павичевий хвіст з двох рядів по п'ять пір'їн у кожному, пронизаний золотою стрілою, що лежить упоперек праворуч. Під щитом розпростерта бронзова арабеска, на якій стоять два натуральні олені, звернені один до одного, що слугують щитотримачами та несуть золоті хрести між своїми рогами.

Сім'я Брат Георга (1864—1940), Стефана (1869—1933) та Віктора (1872—1934). Василько фон Серецького одружився 11 жовтня 1899 року з Євою Анастасією Фраїн Путц фон Рольсберг (народилася 2 липня 1878 року в замку Ляйтерсдорф; померла 1 липня 1946 року в Троппау), дочкою Карла Борромеуса Фердинанда Путца фон Рольсберга та онукою Вільгельма Ленка фон ВольфсбергаMaximilian Mayerhoffer, Stammtafel und Adelsnachweise der Familie Putz von Rolsberg, в замку Ляйтерсдорф поблизу ОпавиGothaisches Genealogischen Taschenbuch der Gräflichen Häuser. Teil B, 114. Jahrgang, 1941..

У цьому шлюбі народилося троє дітей:

Єва Лукреція (1902–1969), одружена з Людвігом князем Сайн-Вітгенштейном (1900–1974); Карло (1905–1989), колишній дипломований інженер-лісівник, одружений, зокрема, з Елізабетою Коновічі (1922–2010); Георг (1908–1982), колишній керівник правління в Prodexport Бухарест, а згодом журналіст на «Радіо Вільна Європа» в Німеччині, одружений з Ельвірою фон Візе (1915–1981). Двоє старших дітей народилися ще в Оломоуці, а його молодший син — у Мюнхені. Протягом усієї війни Єва з дітьми мешкала в одному з крил Зальцбурзької резиденції, що належала ерцгерцогу Генріху Фердинанду.

Фотогалерея

Література

Die Gothaischen Genealogischen Taschenbücher des Adels S–Z, S. 606, GB 1919. Gothaisches Genealogischen Taschenbuch der Gräflichen Häuser. Teil B, S. 536—537, 114. Jahrgang, 1941. Peter Broucek (Hrsg.): Ein General im Zwielicht. Erinnerungen des Edmund Edmund Glaises von Horstenau. Verlag Hermann Böhlaus Nachf. GmbH, Graz 1980. Erich Prokopowitsch: Der Adel in der Bukowina. Verlag «Der Südostdeutsche», München 1983. Johann Svoboda: Die Theresianische Militär-Akademie zu Wiener-Neustadt und ihre Zöglinge von der Gründung der Anstalt bis auf unsere Tage. Band 2, Hof- und Staatsdruckerei, 1894. Theodor Ritter von Zeynek: Ein Offizier im Generalstab erinnert sich. Böhlau Verlag GmbH, Wien/Köln/Weimar 2009, S. 196 ff.

Примітки