Аю-Даг (; також Бююк-Кастель, ) — руїни церковнофеодального комплексу VIII—XV століття, на горі Аюдаг в Ялтинському районі Криму. Рішеннями Кримського облвиконкому № 595 від 5 вересня 1969 року та № 16 (обліковий № 184) від 15 січня 1980 року «монастир на горі Аю-Даг: комплекс середньовічних церков» VIII—XV століття оголошено історичною пам'яткою регіонального значення.

Опис Загалом у межах гірського масиву Аю-Даг виявлено 39 археологічних комплексів, із них 4 античного часу, 26 середньовічних та 3 — XVII—XVIII століття. Найбільший середньовічний — церковно-феодальний комплекс, що складається з кількох поселень із храмами та двох монастирів, захищених загальною системою оборони. Його виникнення пов'язують з підйомом сусіднього Партеніту та утворенням Готської єпархії, до якої належав монастирський комплекс. Укріплення складається з трьох ліній кріпосних стін (складених з діабазового буту насухо, товщина 2,2—2,8 м, збереглися в деяких місцях на висоту до 3 м) і кільцеподібного зміцнення всередині.

Перша стіна (складена з діабазового буту насухо, ширина 1,5-2 м, збереглася на висоту до 1,5 м), вперше згадується Миколою Рєпніковим 1909 року, досліджена 1973 року Олегом Домбровським, датована VIII—X століттям. Друга стіна, згадувалася з XVIII століття, описана в XIV томі «Повного географічного опису нашої вітчизни» Семенова-Тян-Шанського В. П.

На півдорозі до вершини Аю-Дага стежка досягає залишків стародавньої стіни, місцями добре збереженої…У 1963—1966 роках досліджувалася Левом Фірсовим, 1969 року — експедицією Олега Домбровського. Влаштування стіни аналогічне першій, Лев Фірсов визначав її довжину в 1350 м, ширина 1,5-2 м, висота, що збереглася, — до 3 м. Датована дослідниками VIII—X століттям.

Третю стіну відкрито й обстежено Домбровським 1973 року, такої ж кладки, як попередні, збереглася фрагментарно. Четверту (західну) стіну відкрито 1998 року розвідувальним загоном Гірничо-Кримської експедиції Кримської філії інституту археології НАН України. Складена насухо з діабазового буту, ширина близько 1,8 м, збереженість місцями сягає 2,3 м, простежується протягом 400 м. Попередньо датована VIII—X століттям.

Біюк-Кастель

Найбільш відома пам'ятка комплексу — «кільцеподібне укріплення», за яким у місцевих жителів закріпилася назва «Біюк-Кастель» (на відміну від просто Кастеля на сусідній горі в 10 км на північ) — залишки укріпленого прихистка (стіни з буту на глині, довжиною 693 м, товщиною 1,8-2,2 м), розмірами 220 на 180 м (площа 3,25 гектара). Укріплення (у плані складний багатокутник) мало 14 напівкруглих та 4 прямокутні вежі. Усередині, біля стін (без прив'язки до них) — залишки деяких однокамерних будівель, а також з діабазу (Петр Кеппен нарахував їх 13), розмірами в середньому 2 на 3 м, без культурного шару всередині, можливо кордегардії. Кеппен вважав, що вхід до укріплення знаходився зі східного боку, Лев Фірсов розміщував ворота у південному секторі. На думку Олега Домбровського, прихисток зведено у VIII—IX столітті, також використовували і як загін для худоби, і він зберігав своє значення, мабуть, до X століття. Культурного шару всередині фортеці немає: на думку істориків, укріплення було збудовано жителями Партеніта як притулок і загін для худоби на випадок військової небезпеки, але так ніколи і не було застосовано за прямим призначенням і могло бути зруйновано сильним землетрусом.

Історія вивчення Першим із дослідників про ісар згадував Петер-Симон Паллас у книжці «Спостереження, зроблені під час подорожі південними намісництвами Російської держави в 1793—1794 роках»: «…руїни грецького монастиря в ім'я святих Костянтина і Олени, укріпленого стіною…». Запис про «…частинки фортеці, бійниць, на схилі сліди церков…», на горі Аю-Даг, залишив Павло Сумароков у книжці «Дозвілля кримського судді, або Друга подорож до Тавриди», як одне з можливих місць розташування легендарного храму Діани руїни фігурують у статті Івана Бларамберга 1831 року, згадано в донесенні Єгора Келлера 1821 року. Перший більш-менш науковий опис руїн залишив Петро Кеппен: у праці «Про старожитності південного берега Криму і гір Таврійських» 1837 року — Бююк-Ісару присвячено 12 сторінок книжки, з аналізом можливої історичної приналежності — вчений справедливо відніс пам'ятку до середньовіччя, склавши план укріплення, але, не дивлячись на це, багато хто ще тривалий час (до 1960-х років) вважав ісар таврійською фортецею І століття до н. е. — IV століття н. е. (Фредерік Дюбуа де Монпере, Микола Рєпніков в 1909 році, Павло Шульц у роботі 1959 року, Олександр Лєсков 1965 року. Деякі дослідники (наприклад, Володимир Дьяков) ідентифікували тут римське укріплення перших століть нашої ери. У статті 1935 року Микола Ернст писав про туристичний потенціал пам'ятки.

Лише після археологічних розвідок Львом Фірсовим у 1963—1966 роках і Олегом Домбровським 1969 року, а також робіт 1970-х років, учені дійшли висновку про датування пам'ятки середньовіччям, конкретно VIII—IX століттям. До того ж періоду віднесено більшість сільських поселень і храмів на плато і схилах Аю-Дага.

Поселення на Аюдазі Крім давно і широко відомого притулку археологами в різний час на плато Аюдага та схилах було відкрито кілька пам'яток, що належать до різних часових періодів.

Ай-Констант (у Миколи Рєпнікова місце називалося «Клісури», зараз назва не застосовується) — руїни укріпленого монастиря і поселення VIII—X століття, розташовані наприкінці північно-східної частини плато, над східним прибережним урвищем. На його руїнах — залишки церкви (каплиці) XII—XV століття. Монастирський комплекс із храмом XII—XV століття (можливо, більш ранній) над бухтою Панаїр, на висоті близько 40 м. Відкритий експедицією О. І. Домбровського 1969 року, розкопки проводилися 1994—1995 року під керівництвом С. Б. Адаксіної. Значна частина монастиря і поселення поховані обвалом XV (або XVI) століття, частина знищена зсувами. Були досліджені залишки храму XII—XV століття, окремі споруди, монастирська огорожа і частина кладовища. Спочатку це було поселення X—XI століття, потім монастир XII—XIII століття, зруйнований, мабуть, землетрусом, і реконструйований монастир, що існував до кінця XVI століття. Поселення на північно-східному схилі гори між другою і третьою оборонними стінами — відкрито 1969 року експедицією УРСР під керівництвом О. І. Домбровського, розкопано приблизно 40 одно- і двокамерних будинків, розташованих у п'ять рядів один над одним уздовж схилу, датовано VIII—X століттям. Поселення на південно-західному схилі (умовна назва Артек, бо розташоване на території Артека) VIII—XV століття — відкрито 1963 року, одне з найбільших у Криму для того часу. Під час закладання шурфів знайдено обриси вулиць, огорожі будинків, стіни жител і господарських будівель, ковальські майстерні, де виготовляли залізні якорі та металеві деталі корабельного оснащення. За знайденим матеріалом це був досить великий торговельний порт, основним заняттям мешканців селища були морські промисли. Урочище Осман — на західному схилі Аю-Дага, на хребті Тоха Дахир, багатошарова археологічна пам'ятка: рання, з культурним шаром античного часу (IV ст. до н. е. — IV ст. н. е.), за іншими даними — поселення І-ІІІ ст. н. е. та поселення VIII—X ст., яке розміщувалося на штучних терасах. Поселення на південному схилі Аю-Дага — розташоване на території Артека, на західному боці Великого яру, над береговими урвищами. Під час розвідувальних розкопок виявлено залишки понад 50 одно- і двокамерних будинків, з буту на глині, збереглися на висоту до 1,5 м. Знайдена кераміка датується VIII—X століттям, пізніші матеріали поки що не виявлено.

Усього список археологічних пам'яток Аю-Дага включає 41 найменування, більшість з яких не розкопувалося і в науковій літературі не описано.

Примітки