Андрій Андрійович Алексєєнко (позивний «Медоїд»; 19 вересня 1994, село Червоне, Костянтинівський район, Донецька область— 17 жовтня 2023, селище Іванівка, Харківська область) — український військовослужбовець, боєць підрозділу спеціального призначення «Артан» Головного управління розвідки Міністерства оборони України, учасник російсько-української війни. Загинув під час бойових дій у жовтні 2023 року.

Життєпис Андрій Андрійович Алексєєнко жив у селі Молочарка Донецької області. Навчався у Новодмитрівському ліцеї. Після закінчення школи вступив до професійного училища № 113 у Костянтинівці, де здобув спеціальність електрогазозварювальника.

До початку служби в правоохоронних органах працював водієм вантажного автомобіля та на кар'єрі.

У 2018 році розпочав службу в патрульній поліції Краматорська. Під час служби навчався за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, куди 2022 року вступив заочно..

Після початку повномасштабного російського вторгнення Алексєєнко, продовжуючи працювати в поліції, виїжджав у райони бойових дій та надавав допомогу постраждалим унаслідок російських обстрілів. Він пройшов підготовку та отримав сертифікат парамедика.

У 2019 році Андрій познайомився з Дар'єю. Незабаром вони почали жити разом. У подружжя народилася донька Вероніка. Сина Дар'ї від попереднього шлюбу, Тимура, Алексєєнко виховував як власного. За словами родини, він планував його усиновити та дати йому своє прізвище. Служба Після початку повномасштабного вторгнення Алексєєнко вивіз родину у безпечніше місце та вирушив на військову службу.

Був призваний Бучанським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Служив у поліцейському взводі № 1 полку управління поліції ОП № 1, штурмовому полку «Сафарі» Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють»..

Згодом пройшов відбір до підрозділу спеціального призначення «Артан» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Обіймав посаду старшого солдата, кулеметника..

У складі підрозділу виконував бойові завдання, зокрема на острові Зміїний.

17 жовтня 2023 року Андрій Алексєєнко загинув під час відбиття штурму російських військ поблизу села Іванівка Куп'янського району Харківської області. За спогадами його побратимів, через складну бойову обстановку тіло військовослужбовця не могли забрати з поля бою протягом трьох днів.

Поховання Прощання з Андрієм Алексєєнком відбулося в Києві. Похований на Лісовому кладовищі.

За словами матері військовослужбовця, на похорон прийшло близько 400 його побратимів.

Пам'ять про Алексєєнка вшановують його бойові товариші. Вони виготовили футболки з його фотографією та написом «Помстимося!». На службовий автомобіль було встановлено номерний знак із позивним військовослужбовця «Медоїд».

Особисте життя та захоплення Андрій Алексєєнко був батьком двох дітей — доньки Вероніки та Тимура, якого виховував як сина.

За спогадами родини, він цікавився музикою. У дитинстві грав на акордеоні, а в дорослому віці — на синтезаторі. Також захоплювався малюванням, переважно зображував мотоцикли та автомобілі.

Алексєєнко любив мотоцикли та швидкість. Незадовго до загибелі дружина допомогла йому здійснити мрію придбати мотоцикл. На ньому він вирушив на військову службу.

Позивний «Медоїд» Алексєєнко обрав сам. За словами його дружини, на вибір позивного вплинуло ставлення військовослужбовця до медоїда як до тварини, що вирізняється безстрашністю.

Родина та спогади побратимів За спогадами дружини Дар'ї, Алексєєнко був хороброю, відважною та енергійною людиною.

Побратим із позивним «Глобус» характеризував його як доброзичливу, добру та безкорисливу людину, яка завжди приходила на допомогу. За його словами, Алексєєнко був товариським і мав почуття гумору.

16 жовтня 2023 року Алексєєнко востаннє зателефонував дружині та попередив, що протягом кількох днів не матиме зв'язку.

У розмовах із близькими він говорив про бажання побачити перемогу України та продовжити військову кар'єру після завершення війни. За словами родини, Україну він розглядав як місце свого майбутнього та майбутнього своєї сім'ї.

Нагороди Андрій Алексєєнко був нагороджений:

орденом «За мужність» III ступеня — 17 червня 2024 року, посмертно, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також вірність військовій присязі; відзнакою Головного управління розвідки «За бойові заслуги».

Вшанування

Історія Андрія Алексєєнка увійшла до мистецького проєкту вшанування українських захисників «Наші пам'яті Артема Тимченка», авторкою якого є художниця та поетка Оксана Шабас. У межах проєкту створено портрет Алексєєнка та присвячений йому вірш, який увійшов до збірки «Поезія народжена війною».

Інформацію про Андрія Алексєєнка також розміщено на Всеукраїнському онлайн-ресурсі вшанування пам'яті полеглих захисників «Меморіал»

Портрет Алексєєнка представлений на Алеї слави «Незламні серця Костянтинівської громади», а інформація про нього — на меморіальному ресурсі Костянтинівської громади.

Пам'ятний банер із фотографією Андрія Алексєєнка встановлено на Алеї Слави в Черкасах, а також у Києві біля Михайлівського собору.

Частину особистих речей військовослужбовця передано до Національного музею історії України у Другій світовій війні (Музею війни) в Києві.

Примітки