Комісію з вивчення наслідків атомного бомбардування (, ) було створеною в 1946 році при Національній академії наук США–Національній дослідницькій раді відповідно до президентського розпорядження Гаррі Трумена. Її метою стало вивчення наслідків опромінення тих, хто вцілів після атомного бомбардування у Хіросімі та Нагасакі. Робота комісії АВСС фінансувалась США і була спрямована виключно на наукові дослідження, а не медичну допомогу, що, звісно, викликало здебільшого недовіру серед вцілілих японців та інших верств населення. Комісія працювала майже тридцять років і завершила свою діяльність у 1975 році.
Історія Комісію з вивчення наслідків атомного бомбардування (ABCC) було створено після атак США на Хіросіму та Нагасакі 6 та 9 серпня 1945 року. Вона розпочала роботу як Спільна комісіяLindee, 36, завданням якої було отримати первинну технічну інформацію та підготувати звіт про тривале вивчення наслідків атомного бомбардування.Henshaw, 2 У 1946 році Льюїс Від, голова Національної дослідницької ради, сукупно із групою вчених погодили рішення, що «детальне та довгострокове дослідження біологічних та медичних наслідків для людини» є «надзвичайно важливим для США та людства в цілому.»Lindee, 32 Президент Гаррі Трумен погодив створення ABCC 26 листопада 1946 року.Lindee, 34 Ключовими членами ABCC були Льюїс Від, лікарі Національної дослідницької ради Остін М. Брюес та Пол Геншоу, а також представники армії Мелвін А. Блок, доктор медицини, та Джеймс В. Ніл, PhD з генетики .Lindee, 35 П'ятим членом команди був Фредрік Ульріх з Naval Medical Research Center, призначений Національною дослідницькою радою за рекомендацією Офісу головного хірурга.
Робота Комісії з вивчення наслідків атомного бомбардування ABCC прибули до Японії 24 листопада 1946 року та ознайомилися з процедурами японської армії. Вони відвідали Хіросіму та Нагасакі, щоб оцінити обсяг робіт. Як з'ясувалось, японці мали добре організовану медичну групу під егідою Японської національної дослідницької ради, яка проводила вивчення у вцілілих від атомної бомби як гострих ушкоджень, так і тих травм, що проявлялися з часом . Визначити точну кількість загиблих у двох бомбардуваннях практично неможливо, оскільки в обох містах перебували люди, які евакуювались у зв'язку з воєнним часом. Хіросіма очікувала бомбардування, оскільки це був важливий військовий центр постачання, тож багато мешканців виїхало. Також були люди з околиць, які час від часу прибували до міста на роботу.Lindee, 7 Роберт Голмс, директор ABCC з 1954 по 1957 рік, зазначав, що «[вцілілі] — найважливіші живі люди»Lindee, 5.
ABCC також користувалася результатами роботи китайських науковців, які вже вивчали цю категорію населення до прибуття ABCC у Японію, тому була інформація як від американських, так і від китайських чиновників.Lindee, 17 Масао Цудзукі був провідним японським експертом з біологічних ефектів радіації. Він зазначав чотири причини травм у містах, що зазнали бомбувань: тепло, вибух, первинне випромінювання та радіоактивний токсичний газ.Lindee, 24 У звіті, опублікованому Цудзукі, автор відповів на запитання: «Що робить сильна радіоактивна енергія з людським тілом?» Зокрема, він зазначив: «пошкодження крові, потім гемопоетичних органів, таких як кістковий мозок, селезінка та лімфатичні вузли. Усі вони серйозно пошкоджені або зруйновані. Легені, кишечник, печінка, нирки тощо зазнають впливу, і їхні функції порушуються.» Пошкодження оцінювали за ступенем тяжкості. Люди з тяжкими ушкодженнями перебували в радіусі 1 км від епіцентру. Вони зазвичай помирали протягом кількох днів, деякі доживали до двох тижнів. Помірні ушкодження були у тих, хто жив на відстані 1–2 км від епіцентру, ці люди доживали до 2–6 тижнів. Люди, що перебували на відстані 2–4 км, зазнавали легких ушкоджень, які не призводили до смерті, але могли спричиняти проблеми зі здоров'ям упродовж кількох місяців після опромінення.Tsuzuki, 71
Розширення ABCC ABCC швидко розширилася у 1948 та 1949 роках. Кількість персоналу зросла вчетверо всього за один рік. До 1951 року загальна чисельність становила 1063 працівники — 143 союзники та 920 японців.Lindee, 99 Можливо, найважливішим дослідженням, проведеним ABCC, було вивчення генетики, яке зосереджувалося на невизначеностях щодо можливих тривалих наслідків іонізуючого випромінювання на вагітних жінок та їх ненароджених дітей. Дослідження не виявило доказів широкомасштабного генетичного пошкодження. Проте було зафіксовано підвищену частоту мікроцефалія та розумової відсталості у дітей, які під час вагітності зазнали впливу випромінювання від бомб на близькій відстані.«Archives» Метою генетичного проєкту було вивчення впливу радіації на вцілілих та їхніх дітей.Lindee, 76 Цей проєкт виявився найбільшим та найінтерактивнішим серед програм ABCC.Lindee, 79 У 1957 році Японія прийняла Закон про допомогу вцілілим після атомного бомбардування, який надавав право на два медичні огляди на рік.Lindee, 138 Японський термін для означення вцілілих після атомних бомб — хібакуся. Право на медичну допомогу мали особи, що перебували за кілька кілометрів від епіцентрів під час бомбардувань; ті, хто перебував у межах 2 км від епіцентрів протягом двох тижнів після бомбардувань; ті, хто піддався радіації від опадів, та діти, що перебували в утробі матерів, які підпадали під будь-яку з інших категорій.«Hibakusha»
Переваги та недоліки ABCC ABCC мала як переваги, так і недоліки. Недоліки: представники комісії часто ігнорували потреби японців у дрібницях. Підлога в кімнаті очікування для матерів та дітей була з полірованого лінолеуму, і жінки в дерев'яних клогах часто ковзали та падали. Таблички та журнали у кімнатах очікування були англійською мовою. ABCC фактично не надавала лікування вцілілим, яких вони досліджували, а лише спостерігала їх упродовж тривалого часу. Людей викликали на обстеження у робочі години будніх днів, через що вони втрачали в зарплаті, а компенсація вцілілим була мінімальною. ABCC проводила медичні огляди хібакусі, розтини померлих, а також збирала величезну кількість зразків крові та сечі. Проте жодного лікування не проводила, хоча саме лікування хотіли отримати постраждалі. Це призводило до невдоволення та критики, що людей використовують як лабораторних мишей, навіть після закінчення війни.For Whom does RERF Exist? －TSS Special Documentary for 75 Years Since the Atomic Bombing－ TSS-TV Co., Ltd.
Переваги: ABCC надавала людям цінну медичну інформацію. Немовлята проходили обстеження при народженні та повторно у 9 місяців, що в той час було рідкістю. Медичні огляди здорових немовлят майже не практикувалися. Дорослі також отримували користь від частих медичних оглядів.Lindee, 164-5
ABCC стає RERF У 1951 році Комісія з атомної енергії (AEC) планувала припинити фінансування роботи ABCC у Японії. Проте James V. Neel звернувся з проханням, і AEC вирішила продовжити дослідження на три роки та виділила фінансвування у розмірі $20,000 на рік.Lindee, 115 У 1956 році Ніл та William J. Schull опублікували фінальний проєкт монографії The Effect of Exposure to the Atomic Bombs on Pregnancy Termination in Hiroshima and Nagasaki. У цьому дослідженні детально описано всі зібрані дані.Lindee, 241 Незважаючи на їхні зусилля, довіра до ABCC падала, тому ABCC перетворилася на Radiation Effects Research Foundation (RERF), а з новою назвою та адміністративною структурою фінансування досліджень вцілілих стало забезпечуватися спільно США та Японією.Lindee, 245 RERF була заснована 1 квітня 1975 року. Це двонаціональна організація, якою керують США та Японія, і вона функціонує до сьогодні.«Objectives»
Критика та обговорення ABCC Комісія з вивчення наслідків атомного бомбардування (ABCC, 1946—1975) збирала інформацію про медичні наслідки ядерного вибуху для хібакусі, не надаючи жодної медичної допомоги чи фінансової компенсації за дослідження, які могли тривати для знедолених людей увесь день. ABCC не була частиною окупаційних органів влади, проте вона служила інструментом збору інформації для США. Хоча японські та американські лікарі працювали над проєктом разом, США врешті-решт забрали всі наукові дані, дослідження, фотографії та зразки (включно з частинами тіл, іноді без згоди родини), більша частина яких до сьогодні залишаються в США. Інформація, зібрана лікарями, не дозволялася для публікації або обміну в Японії під час окупації. Це стосувалося медичних звітів та розтинів хібакусі.. Більшість звітів про гуманітарні наслідки бомбардування були приховані як у США, так і в Японії. У американській пресі пропаганда також використовувалася для спростування медичних висновків, особливо щодо впливу радіації. Хоча японські лікарі надавали медичну допомогу, збирали дані про пацієнтів та створювали записи, ці звіти пізніше були вилучені США, заборонені для публікації та дотепер залишаються важкодоступними в Національному архіві в Меріленді.. Деякі зразки тканин пацієнтів та клінічні дослідження зберігалися в США до травня 1973 року, що викликало стрес у родин хібакусі.Selden, Kyoko Iriye, and Mark Selden, editors (1989). The Atomic Bomb Voices from Hiroshima and Nagasaki. M.E. Sharpe. p. 114—118.
Багато хібакусі свідчили про приниження, коли під час фотографування, зйомок і обстежень їх годинами змушували залишатися голими, як лабораторних об'єктів ABCC. Вони не тільки терпіли сором, але й здавали крові та зазнавали видалення тканин без будь-якої підтримки.Plus je me souviens, plus je souffre Жертви повідомляли про переслідування ABCC, яка часто викликала їх на обстеження або навіть забирала дітей зі шкіл без згоди батьків (або всупереч їхнім протестам).Selden, Kyoko, and Mark Selden, eds. (1989). The Atomic Bomb: Voices from Hiroshima and Nagasaki. Armonk, NY.: M.E. Sharpe. p. 114—118, 183. Години, проведені на обстеженні, створювали додатковий тягар для хібакусі, ускладнюючи їхнє працевлаштування. Люди залишались без фінансової компенсації, часто без харчування, потерпали від бідність. ABCC також проводила численні розтини, до 500 щорічно. Видалені тканини та частини тіл, часто без згоди родин, відправляли до США. Ці розтини часто проводилися одразу після смерті, що додавало страждань родинам. Вцілілі зазнавали безперервних переслідувань без будь-якої компенсації, а померлі, включно з дітьми, піддавалися розтинам.
Більшість вагітних жінок під час бомбардування пережили викидні, тоді як вцілілі діти страждали від мікроцефалії, серцевих захворювань, тяжкої розумової відсталості та затримки розвитку через високий вплив радіації в утробі. Через цензуру від жінок приховували правдиву інформацію, змушуючи звинувачувати себе, що причинами були стрес та недоїдання. Тільки через роки вони дізналися про справжні причини цих аномалій.
Без доступних даних неможливо було зробити висновки, що заважало будь-якій публікації щодо хібакусі. Через цензуру звітів жодна японська особа не могла дізнатися про наслідки впливу радіації, що призводило до смертей тих, хто залишався під впливом радіоактивності. Для померлих хібакусі вилучення органів без згоди порушувало волю родин. Для вцілілих їхні медичні записи — критично важливі для довготривалого підтвердження статусу хібакусі та отримання належної медичної допомоги — часто зникали. До того часу, як медичні звіти стали доступними, для багатьох хібакусі було вже запізно.
Коли хібакусі нарешті отримали медичну допомогу від японського уряду, вони були зобов'язані надати документи для підтвердження свого статусу. Оскільки понад 23 000 одиниць даних, які включали клінічні звіти, людські рештки та інші матеріали, зберігалися під грифом державної таємниці у Сполучених Штатах до травня 1973 року, багатьом хібакусі було важко підтвердити свій статус.Selden, Kyoko, and Mark Selden, eds. (1989). The Atomic Bomb: Voices from Hiroshima and Nagasaki. Armonk, NY:: M.E. Sharpe. p. 114—118.