«Човен Розпачу» () — історична повість (також публікувалася як легенда і новела) білоруського письменника Володимира Короткевича про життєлюбного рогачівського дворянина, який затіяв суперечку зі Смертю, яка закінчилася її поразкою. У пресі спочатку з'явився російський переклад твору, і лише через кілька років — оригінал; обидва варіанти зазнали редакційної правкиНа 23 старонках рукапісу цэнзары зрабілі Караткевічу 296 правак . Новела присвячена Ригору Бородуліну.

Історія Новела була написана білоруською мовою і закінчена 2 серпня 1964 року в Рогачові; в рукописі вона була підписана «День Іллі. Дощ. Вечір», проте цю позначку і дату автор надалі не включав у видання.

Опубліковано твір було в 1968 році в перекладі Василя Сьомухи російською мовою в мінському журналі «Нёман» (№ 2). Білоруською мовою з підзаголовком «повість» () вперше опубліковано лише в 1978 році в збірці «З вякоў мінулых».

Вперше факсимільна авторська версія повісті, а також вихідний варіант російського перекладу були опубліковані у 2010 році у виданні, яке виявило всі цензурні правкиУладзімір Караткевіч. Ладдзя Роспачы. Навела / Першае непадцэнзурнае выданне: аналіз аўтарскіх і цэнзарска-рэдактарскіх правак. Уклад., ідэя, камент., аналіз Глеба Лабадзенкі; прадмова Рыгора Барадуліна; паслямова Васіля Сёмухі. Мінск: Медысонт, 2010. — 148 с. ISBN 978-985-6887-98-0.

Сюжет «Триста років тому» (в оригіналі «чотириста років») в Рогачові жив небагатий, але родовитий дворянин Гервасій Виливаха («Біла чапля»). Він був «перелюбник, ухарь, волоцюга, пияка, задирака, бестія продувна і бабій несусветний» і спілкувався з такими ж приятелями. Нікому не вдавалося відвернути Виливаху від гріховного життя, навіть королеві Бонні, яка збиралася вже стратити грішника, проте відступила після розмови з ним. Але ось, коли Виливасі було 33 роки, за ним прийшла Смерть. Вона довела його до входу в пекло на берегах річки Поніклі, і Виливаха спустився вниз. Там його та інших недавно померлих чекав Човен Розпачу, на якому Перевізник мав доставити їх до царства смерті.

Хоча всі попутники Виливахи були пригнічені своєю долею, сам він намагався розвеселити їх і влаштував бунт на Човні, закликаючи не підкорятися Перевізнику. Гервасій, який прихопив із собою лютню навіть у царство смерті, заспівав пісню, і решта веслярів почали підспівувати, а на грудях Гервасія почала розгоратися квітка шипшини, зірвана ним на землі. Почувши пісню, Перевізник зізнався, що колись він під час облоги зрадив Полоцьк київському князю Володимиру і несе покарання за це. Одним з веслярів виявляється юна дівчина, схожа на жінку, яку Виливаха колись покохав, але вона була єдиною, хто не відповів йому взаємністю.

Човен досягає берега, і померлих приводять до покоїв Смерті; разом з ними ведуть і Перевізника, заарештованого за те, що він допустив бунт на Човні. У залі, де на них чекає Смерть, є вкриті павутиною двері, біля яких чекає павук Арахна — це останній етап шляху, за яким на померлого чекає вічне забуття. Бачачи життєлюбність Виливахи, Смерть пропонує йому зіграти в шахи, хоча той і розуміє, «який нелюдський розум грає ними, яка розрахована на сто ходів вперед передбачливість зв'язує його по руках і ногах, як нікому, ніколи не вдасться виграти у цієї вищої й холодної істоти». Виливаха програє партію. Смерть пропонує йому зіграти на те, що в разі виграшу кожному з його супутників буде дано ще по двадцять років життя, а самого Виливаху забрала б Арахна. Той погоджується. Він починає програвати, але розуміє, що треба грати інакше, не за очікуваними правилами: «Тому що людина тільки тоді людина, коли вона зухвало рве похмуре передбачення і плює на „вічний“ закон». Коли Смерть відволікається, Виливаха трохи посуває і потім б'є її турою, і в результаті виграє партію. Однак інші не хочуть здобувати життя ціною смерті Виливахи, і кожен віддає йому і його коханій по два роки свого життя. В результаті Виливаха і дівчина повинні прожити на землі ще по шістдесят років.

Вода вивергає померлих, які знову отримали життя, на поверхню Святого Озера недалеко від Рогачова. Виливаха з коханою зустрічають похоронну процесію з його порожньою труною і разом з радісними друзями прямують до замку.

Художні особливості Ригор Бородулін пише про те, що головний герой повісті Гервасій Виливаха — це, по суті, сам автор, який теж сповідував принцип «Роби несподіване, роби, як не буває, роби, як не робить ніхто, — і тоді переможеш» (думки Виливахи під час гри в шахи зі Смертю). Він називає твір Короткевича «піднесеною сагою» (), що оспівує Білорусь, Рогачовщину, Дніпро.

Мова твору зазнала спотворення внаслідок редакційних правок як російського перекладу, так і білоруського оригіналу в радянських виданнях. Перше нецензурне видання повісті, опубліковане у 2010 році, включало вихідний рукопис Короткевича 1964 року (подарований Ригору Бородуліну, якому і присвячена повість), текст книжкового видання 1978 року із зазначенням правок редакторів, машинописний варіант російського перекладу Василя Сьомухи з правкою Короткевича, а також коментарі та огляд цензурних правок. За словами укладача збірки Гліба Лободенка, в текст перекладу Сьомухи було внесено 84 виправлення, а в білоруський текст — 212. В цілому, текст російського перекладу був виправлений менш істотно, ніж білоруський текст, хоча редактори російського перекладу врахували зауваження самого Короткевича до перекладу Сьомухи несистематично, довільним чином. У білоруському ж оригіналі «радянські редактори-коректори спростили мову Короткевича, підігнали її під шаблон».

До систематичної правки білоруського оригіналу відноситься, наприклад, видалення з тексту в багатьох випадках слів «беларус», «беларускі».

Жанр повісті в підзаголовку також був позначений по-різному: якщо в оригіналі це «навела», то в російському перекладі — «легенда», а в першому білоруському виданні — «повість».

Адаптації

У 1987 році режисер Олег Білоусов зняв за повістю мультиплікаційний фільм «Човен Розпачу», в якому в скороченому вигляді викладено події твору (зокрема, Виливаха і Смерть грають в кості, а не в шахи). У 1993 році на Белтелерадіокомпанії зроблена радіопостановка повісті (білоруською мовою). У 2004 році музичний гурт «Стары Ольса» випустив диск «Ладдзя роспачы» із записом аудіоспектаклю за повістю. У 2014 році музичний гурт «Dzieciuki» випустив відеокліп на пісню «Ладдзя роспачы» («Ладзьдзя роспачы») з мотивами з повісті.

Примітки

Література

Посилання