Майкл Кіо — ірландський солдат, який служив по обидва боки Першої світової війни (у британській та німецькій армії). Після закінчення війни воював у складі фрайкора, став відомим як «людина, яка врятувала Гітлера», а потім деякий час служив в ірландській армії.

Раннє життя Майкл Патрік Кіо народився в 1891 році у містечку Таллоу, графство Карлоу, в сім'ї місцевого поліцейського Королівської ірландської поліції Лоуренса Кіо. Деякі з предків Кіо брали участь у повстанні 1798 року в графстві Вексфорд, а його дід Метью Кіо був лідером опору 1887 року проти виселень Кулгріні, також у графстві Вексфорд. Його двоюрідним дідом був Майлз Кіо, заступник американського полковника Кастера, який загинув у битві при Літтл-Біггорні.

У дитинстві Кіо жив у Таллоу, а у віці 14 років отримав стипендію Ради графства для навчання в семінарії монастиря Святого Патріка в Маунтраті, графство Лей. Він був членом відділення О'Гроуні Гельської ліги в Таллоу з 1903 по 1906 рік і брав участь у співочих і танцювальних змаганнях.

У 1907 році Кіо емігрував до Нью-Йорка, де жив зі своєю тіткою Мері Кіо, і там вступив до Національної гвардії. Він став членом «Гельського клану» у Нью-Йорку, завдяки якому потоваришував з Роджером Кейсментом (аристократом, який став активістом ірландського руху за незалежність). У 1909 році Кіо, за його твердженням, нібито здобув ступінь інженера в Колумбійському університеті, хоча це залишається непідтвердженим. У 1910 році Кіо провів 10 місяців, воюючи проти мексиканських партизанів на техаському кордоні, але був змушений піти у відставку з армії через вогнепальне поранення в живіт.

Після того працював на Панамському каналі, можливо, інженером, до 1913 року, коли повернувся до Ірландії. Там він вступив до Королівського ірландського полку, хоча пізніше стверджував, що зробив це, щоб завербувати своїх товаришів — ірландських солдатів до Республіканської армії. Рядового Кіо було засуджено за підбурювання до заколоту в 1914 році після інциденту в таборі Керра, де британські офіцери відмовилися воювати проти ольстерських юніоністів, і провів 28 днів у камерах.

Перша світова війна Кіо був направлений до Франції у складі Королівського ірландського полку на початку Першої світової війни. За службу під час відступу з Монса він був нагороджений Зіркою 1914 року.

Невдовзі по тому був захоплений у полон і відправлений як військовополонений до табору Зеннелагер у Вестфалії. У цей момент Кіо відновив зв'язок з Кейсментом, який також перебував у Німеччині, намагаючись створити Ірландську бригаду ірландських військовополонених для боротьби на боці Німеччини. Кіо очолив кампанію з набору, метою якої було завербувати 1500 ірландських військовополонених. На початку 1915 року Кіо, якому німці присвоїли звання оберфельдфебеля, зміг завербувати у бригаду лише 56 чоловіків. Їх було переведено до більш комфортного табору Цоссен, на південь від Берліна, за пропозицією Кейсмента, хоча через відсутність успіху Ірландської бригади ірландські військовополонені не отримували особливих привілеїв. Усі плани щодо бригади закінчилися арештом і стратою Кейсмента в 1916 році після його повернення до Ірландії.

У 1916 році Кіо керував групою ірландців, які встановлювали новий бензобак у Діршау, Західна Пруссія. Вважається, що ці люди були залишками Ірландської бригади. До 1918 року (точна дата невідома(Кіо вступив до лав Імперської німецької армії, і за службу під час Весняного наступу був нагороджений Хрестом Гінденбурга. Його було призначено командиром кулеметної роти 16-ї Баварської піхотної дивізії в Ліньї. Під час служби тут Кіо познайомився з молодшим капралом Адольфом Гітлером. Кіо стверджував, що зустрів його, коли Гітлер оговтувався на ношах від поранення в пах, яке, на думку Кіо, «зробило б неможливим для нього стати батьком».

Ближче до кінця війни Кіо захворів на іспанський грип, але вчасно одужав, щоб вступити до правого ополчення Фрайкор у Мюнхені. Приблизно в цей час Кіо познайомився та одружився з Аннамарі фон Зойфферт.

Фрайкор, загальна чисельність якого складала близько 30 000 чоловіків, придушили натхненну більшовиками марксистську революцію в Мюнхені в лютому 1919 року. Під час бойових зіткнень Кіо стріляв з кулемета та був нагороджений Почесним кинджалом Зігфріда з особистою присвятою від заступника командира Ернста Рема. Під час служби в німецькій армії Кіо також був нагороджений німецьким знаком «За поранення».

Саме через кілька тижнів після цієї битви Кіо був черговим офіцером у казармах на Тюркенштрассе. До нього дійшла звістка, що в спортзалі казарми спалахнув бунт після виступу двох місцевих праворадикальних політичних агентів. 200 солдатів напали на агентів та кількох солдатів, які їх підтримували. Кіо придушив виступ за допомогою сержанта та шести солдатів. Кіо згадував у своїх мемуарах, як впізнав одного з солдатів, на яких напали: «Чоловік з вусами одразу назвав своє ім'я: Адольф Гітлер. Це був молодший капрал, якого я пам'ятав за службою у Ліньї. Я б його не впізнав. Він п'ять місяців провів у лікарні в Пазевальку у Померанії. Він був худим і виснаженим від ран».

Кіо був звільнений з німецької армії у вересні 1919 року та повернувся до Ірландії. Він брав участь у контрабанді гвинтівок Маузера з Гамбурга до Ірландії та зустрічався з Майклом Коллінзом, Артуром Гріффітом та Ерскіном Чілдерсом. Він брав участь у навчальній діяльності республіканців та був учасником групи, атакованої чорно-брунатними на горі Ленстер. Після підписання перемир'я, яке поклало край Громадянській війні в Ірландії, Кіо повернувся до Німеччини, щоб привезти до Ірландії свою дружину та дітей, і продовжив служити інженером в армії Вільної держави.

Пізніше життя З 1930 по 1936 рік подружжя Кіо повернулося жити до Берліна, де Кіо працював інженером-оперативником у метро. Кіо відвідав один із Нюрнберзьких мітингів нацистської партії у серпні 1930 року та зазначив, що Гітлер «більше не потребує гауптвахти для своєї безпеки». Він працював перекладачем на Берлінських Олімпійських іграх 1936 року, оскільки вільно володів німецькою та англійською мовами. Під владою нацистів Кіо дедалі більше боявся, що може сам стати жертвою, оскільки був особисто знайомим з багатьма із тих, хто загинув під час Ночі довгих ножів, тому їх родина повернулася до Ірландії.

Після повернення Кіо працював на електростанції Пулбег у Дубліні та на цукрово-буряковому заводі в Карлоу. Помер у лікарні Конноллі в Бланчардстауні (нині західне передмістя Дубліна) у вересні 1964 року, а дружина пережила його.

Мемуари Історія Кіо стала відомою після повторного відкриття його мемуарів, над якими він працював на момент смерті. Він приніс папери з собою до лікарні, зберігаючи їх під подушкою. Його син стверджує, що знайшов батька у важкому стані, при чому він казав, що його папери зникли. Медсестра заявила, що єдиним іншим відвідувачем був «священник», і Кіо припустив, що саме ця людина забрала його папери. Кіо помер через два дні після інциденту. Документи були знову віднайдені онуком Кіо у 2005 році, який знайшов посилання на них в архівах Університетського коледжу Дубліна. Документи були знайдені переплетеними з тими, що були подаровані Моссом Тумі, колишнім начальником штабу Ірландської республіканської армії. Досі невідомо, як документи потрапили до Тумі, і деякі з записів Кіо з 1920 по 1964 рік відсутні.

Деякі дослідники критично розцінили розповіді Кіо про його роль в Ірландській бригаді та поставили під сумнів деякі з його заяв. Директор Бюро військової історії передував показанням Кіо так: «Його претензії на важливість, якими він хизується щоразу, вважаються тими, хто офіційно контактував з ним, грубо перебільшеними та абсолютно ненадійними. Спочатку він стверджував, що був унтерофіцером бригади, а в останніх листах до преси він стверджує, що був капітаном та ад'ютантом Роджера Кейсмента».

Примітки