«Австрійський погляд на історію економічної думки» — це двотомна науково-популярна праця, написана економістом Австрійської школи Мюрреєм Н. Ротбардом."An Austrian Perspective on the History of Economic Thought | Mises Institute". Mises.org. 18 August 2014. Retrieved 2017-07-15. Ротбард стверджував, що спочатку мав намір написати «стандартну книгу помірного розміру від Адама Сміта до сьогодення»; але розширив рамки проєкту, включивши економістів, які працювали до Сміта, та створивши багатотомну серію. Ротбард завершив лише перші два томи: «Економічна думка до Адама Сміта» та «Класична економіка».

Загальний огляд

Том I: «Економічна думка до Адама Сміта» Цей том присвячений економічній думці від античних часів до XVIII століття. Ротбард виступає проти загальноприйнятої думки, що економічна наука почалася з Адама Сміта. Натомість він стверджує, що правильні економічні ідеї, які пізніше були розвинуті Австрійською школою, існували протягом століть, але потім були забуті.

Том II: «Класична економіка» Другий том продовжує огляд, починаючи з творчості Адама Сміта, якого Ротбард вважає причиною «катастрофи» в економічній науці.

Загалом, книга є унікальною спробою переписати історію економічної думки з позицій Австрійської школи, стверджуючи, що ключові істини були відкриті рано, а потім забуті. Ротбард бачить історію економіки як історію боротьби між світлом (суб’єктивізм, вільний ринок) і темрявою (об’єктивізм, державне втручання).

Том I. Економічна думка до Адама Сміта («Economic Thought Before Adam Smith»)

Частина I. Стародавній світ

Глава 1. Вступ: Ротбард окреслює свою основну тезу: історія економічної думки — це не лінійний прогрес, а скоріше битва ідей. Він стверджує, що багато правильних принципів були відкриті задовго до Адама Сміта, але потім були забуті або замінені хибними. Глава 2. Мислителі Стародавньої Греції та Риму: Аналізує погляди Платона та Арістотеля. Ротбард критикує Платона за його етатистські та анти-ринкові погляди, але високо оцінює Арістотеля за його захист приватної власності та усвідомлення важливості добровільного обміну.

Частина II. Середньовічна схоластика

Глава 3. Святі отці та ранні схоласти: Ротбард розглядає економічні погляди середньовічних теологів. Він стверджує, що всупереч поширеній думці, багато з них підтримували принцип приватної власності та справедливих цін. Глава 4. Тома Аквінський і його школа: Ротбард глибоко аналізує ідеї Аквінського, особливо його погляди на «справедливу ціну», яка, на думку Ротбарда, була ближчою до вільної ринкової ціни, ніж до регульованої. Глава 5. Пізні схоласти: Цю главу Ротбард присвячує розвитку економічної думки в Іспанії в XVI-XVII ст. Він відзначає заслуги Саламанкської школи та інших пізніх схоластів, які, на його думку, розвинули суб'єктивну теорію вартості, теорію попиту, а також чітко розрізняли відсотки та лихварство.

Частина III. Націоналізм і меркантилізм

Глава 6. Протомеркантилісти: Ротбард критикує ранніх меркантилістів, які вважали, що економічна політика має служити інтересам держави, а не народу. Глава 7. Зростання етатизму та меркантилізму: Розглядає зростання національних держав і розвиток меркантилістських ідей, які виправдовували державне втручання в економіку, протекціонізм і колоніалізм.

Частина IV. Раннє Просвітництво в Іспанії та Ірландії

Глава 8. Іспанський внесок: Ротбард повертається до іспанських мислителів, які продовжували розвивати «схоластичну» традицію, незважаючи на панівний меркантилізм. Глава 9. Видатний Річард Кентіллон: Ротбард присвячує цілу главу Кентіллону, вважаючи його «справжнім батьком сучасної економіки». Ротбард стверджує, що ірландський економіст, який працював у Франції, створив у своїй праці «Essai sur la Nature du Commerce en Général» («Есе про природу торгівлі загалом») 1730 р. набагато більш повну та послідовну систему, ніж та, що з'явилася пізніше у Сміта. Він відзначає його внесок у теорію підприємництва, аналіз ролі грошей та географії. На думку Ротбарда, Кентіллон був набагато більш розвинутим економістом, ніж Сміт.

Частина V. Просвітництво у Франції та Англії

Глава 10. Політична економія в Англії: Аналізує англійських мислителів, що передували Сміту. Глава 11. Французькі фізіократи: Ротбард розглядає ідеї фізіократів, особливо Франсуа Кене та Анн-Робера-Жака Тюрго. Він високо цінує їхній захист laissez-faire та аналіз капіталу. Глава 12. Недооцінений Тюрго: Ротбард вважає Тюрго ще одним «прото-австрійцем» та одним із найвеличніших економістів. Він виділяє його розуміння капіталу, часу та ролі підприємця, яке, на його думку, значно перевершувало розуміння Сміта. Глава 13. Дорога до Адама Сміта: Розглядає інших мислителів, що передували Сміту, зокрема його вчителя Френсіса Гатчесона. Ротбард знову підкреслює, як багато ідей, які приписують Сміту, були розроблені його попередниками.

Частина VI. Адам Сміт та його школа

Глава 14. Справжній Адам Сміт: Ротбард тут заперечує звичне сприйняття Адама Сміта. Він представляє його не як засновника, а як «руйнівника» справжньої економічної науки, що існувала до нього. Глава 15. Знаменитий Адам Сміт: У цій главі Ротбард детально критикує Сміта за його плагіат і перехід до трудової теорії вартості, що, на його думку, призвело до «затемнення» правильних ідей. Глава 16. Поширення руху Сміта: Ротбард обговорює, як помилкові ідеї Сміта поширилися та вплинули на наступні покоління, замінивши, на жаль, більш прогресивні ідеї його попередників.

Том II. Класична економіка («Classical Economics»)

Частина VII. Класична економіка в Англії

Глава 1. Адам Сміт: Ротбард продовжує критику Адама Сміта, розпочату в першому томі. Він звинувачує Сміта у створенні заплутаної теорії, що відкинула економічну науку від правильного курсу, встановленого його попередниками, і стала основою для багатьох помилок у майбутньому. Глава 2. Після Сміта: Ротбард аналізує ранніх послідовників Сміта, які намагалися розширити й систематизувати його ідеї, але при цьому, на думку Ротбарда, не змогли уникнути внутрішніх суперечностей його теорії. У цій главі Ротбард розглядає внесок таких економістів, як Жан-Батіст Сей, який намагався організувати принципи Сміта, Томас Роберт Мальтус, відомий своєю песимістичною теорією народонаселення, а також Джеймс Мілл, який активно сприяв поширенню класичної думки, заклавши основу для подальшого розвитку напряму під керівництвом Девіда Рікардо. Ротбард розглядає цю групу як важливу перехідну ланку, що допомогла консолідувати, хоч і помилкові, на його думку, ідеї, що домінували в економічній науці наступні десятиліття. Глава 3. Девід Рікардо: Ротбард розглядає Девіда Рікардо як фігуру, яка найбільш послідовно розвинула хибні ідеї Сміта, зокрема трудову теорію вартості, ігноруючи суб'єктивний фактор. Він критикує Рікардо за створення абстрактної та дедуктивної моделі, яка була відірвана від реальності, що, за словами Ротбарда, «занапастила» економічну науку на десятиліття. Глава 4. Послідовники Рікардо: Ротбард досліджує внесок інших англійських економістів, які слідували рікардіанській традиції, особливо трудовій теорії вартості, що призвело до домінування цих поглядів в економічній науці. Ротбард згадує таких ключових фігур, як Джеймс Мілл та Джон Мак-Каллох які систематизували теорію Рікардо та активно її пропагували, а також Роберта Торренса. Ротбард вважає цей період консолідацією «помилок», що стало серйозною перешкодою для розвитку правильних, «австрійських» ідей. Глава 5. Джон Стюарт Мілл: Ротбард критикує Джона Стюарта Мілла за його спроби поєднати ідеї класичного лібералізму з соціалістичними, що призвело до внутрішніх суперечностей у його теорії.

Частина VIII. Класичний лібералізм та марксизм у Франції

Глава 6. Французька школа в економіці: На відміну від англійської школи, Ротбард високо оцінює французьких класичних економістів. Він стверджує, що вони зберегли дух laissez-faire та були послідовнішими у своїх поглядах. Глава 7. Жан-Батіст Сей: Ротбард відзначає Сея як видатного економіста, який чітко розрізняв економічні категорії та розробив «Закон Сея» («пропозиція породжує власний попит»), який Ротбард вважає наріжним каменем економічної теорії. Глава 8. Фредерік Бастіа: Ротбард вважає Бастіа одним з найвидатніших захисників вільного ринку. Він хвалить його за гостру сатиру та спростування протекціоністських та соціалістичних помилок. Ротбард бачить у Бастіа справжнього продовжувача класичного лібералізму. Глава 9. Марксизм: Цю главу Ротбард присвячує детальному розгрому марксизму. Він стверджує, що марксизм є логічним продовженням помилкової трудової теорії вартості, яка була започаткована Смітом і розвинута Рікардо. Ротбард розкриває ідею Маркса як хибну ідеологію, засновану на хибному уявленні про вартість і класовий конфлікт.

Частина IX. Висновки У завершальній частині книги Ротбард підсумовує свою головну тезу: історія економічної думки — це битва між «австрійською» традицією (суб’єктивна вартість, індивідуальні дії, вільний ринок) та її опонентами (об’єктивна вартість, етатизм, матеріалізм). Він розглядає Маркса як кінцеву точку в історії помилкових ідей, а Австрійську школу (яку він представляє) — як спадкоємицю правдивої економічної думки.

Критика Книга Мюррея Ротбарда викликала значну критику, попри те, що її високо оцінили прихильники Австрійської школи. Основні претензії до роботи стосуються її надмірної упередженості та вибіркового підходу до історії. Основними пунктами критики є:

1. Упередженість і догматизм Головне звинувачення, яке висувають проти книги, — її догматичний підхід. Ротбард не приховує, що пише історію з точки зору переконаного прихильника Австрійської школи. Його робота не є нейтральним історичним оглядом, а скоріше полемічним текстом, спрямованим на доведення переваги австрійських ідей. Критики стверджують, що це призвело до спрощеного поділу економістів на «героїв» (ті, хто підтримував суб’єктивну теорію вартості та laissez-faire) і «лиходіїв» (ті, хто схилявся до об’єктивної теорії вартості, трудової теорії вартості та державного втручання).

2. Вибіркове трактування історії Ротбард приділяє надмірну увагу тим економістам, які, на його думку, підтримували «австрійські» ідеї, ігноруючи або принижуючи тих, хто не вписувався в його наратив. Наприклад, він надмірно звеличує Річарда Кантллона та Анн-Робера-Жака Тюрго, тоді як критикує Адама Сміта і Девіда Рікардо, яких зазвичай вважають основоположниками сучасної економіки. Критики стверджують, що такий підхід не відображає реальний вплив і внесок цих мислителів в історію економічної думки.

3. Перебільшена критика Адама Сміта Ротбардівська жорстка критика Адама Сміта особливо виділяється. Його звинувачення Сміта в плагіаті та ігноруванні попередників є дуже суперечливими. Багато істориків економіки вважають, що Сміт, хоч і спирався на ідеї попередників, створив справді унікальну та всеосяжну систему, яка й стала основою для класичної економіки. Ротбардівське заперечення цієї системи, на думку його опонентів, є необґрунтованим і не відображає роль Сміта в історії.

4. Недооцінка класичної школи Критики стверджують, що Ротбард несправедливо занижує внесок класичної школи в розвиток економічної науки, зосереджуючись виключно на її недоліках. Хоча класичні економісти, можливо, й припускалися помилок, вони зробили величезний внесок у розуміння торгівлі, грошей, вартості та інших економічних категорій, що є основою для сучасної економіки.

Незважаючи на цю критику, книга Ротбарда залишається важливою працею, оскільки вона пропонує альтернативний погляд на історію економічної думки, кидаючи виклик традиційним уявленням і спонукаючи до дискусії.

Рецензії