Різанина в Островках — злочин, скоєний 30 серпня 1943 року (також вказана дата 29 серпня) проти громадян Польської республіки польського етнічного походження громадянами Польської республіки українського етнічного походження у складі підрозділу Української повстанської армії під командуванням Івана Климчака «Лисого» та місцевого українського селянства. Місцем злочину стали Островки, розташовані в Любомльському повіті Волинського воєводства. У результаті цієї акції в Острівках було вбито щонайменше 474 особи польської національності, зокрема 145 чоловіків, 125 жінок та 204 дитини. З них приблизно 300 осіб убито на так званому Полі трупів; їхній середній вік становив 7 років. За даними В. Філара, вбито 521 поляка та 2 євреї, зокрема 246 дітей віком до 14 років.
Ймовірно, була актом помсти за різанини українського населення протягом травня 1943 року в Моложеві, Стрільцях і Тугані, скоєні Армією Крайовою в Люблінському воєводстві.
Передумови подій Навесні 1943 року загони УПА розпочали акцію витіснення поляків на Волині, що супроводжувалася акціями геноциду. Хвиля нападів поступово просувалася зі сходу на захід. Однак колишній Любомльський повіт, де розташовувалися Островки, залишався відносно спокійним до серпня 1943 року. Незважаючи на існування в селі таємної мережі Армії Крайової (АК) з кількох десятків осіб та наполягання парафіяльного священика, отця Станіслава Добжанського, мешканці Островок вирішили не створювати сили самооборони. Переважала думка, що самооборона може спровокувати українців. Нічні вартові та патрулі виставлялися лише для попередження про напад. Перевірка, проведена командувачем Любомльського округу Армії Крайової (АК) у серпні 1943 року, показала, що вартові були погано дисциплінованими та не дотримувалися правил вартової служби.У червні 1943 року Юрій Стельмащук, командир військового округу УПА «Турів», отримав наказ від командира УПА Дмитра Клячківського знищувати поляків із західної Волині. Не повіривши наказу, Стельмащук спробував звернутися до лідера ОУН-Б Миколи Лебедя. Однак згодом Лебедя було усунено з посади. Клячківський погрожував Стельмащуку військовим трибуналом за його вагання. Зрештою, загони Стельмащука розпочали знищення поляків наприкінці серпня 1943 року.
За кілька днів до нападу до мешканців Острувка дійшли звістки про мобілізацію українців до УПА в сусідніх селах та підбурювання їхніх мешканців до вбивства поляків. Однак це не спровокувало евакуації поляків; не вірилося, що напад може відбутися. Також з'явилася думка, що пересування українських підрозділів були пов'язані з якоюсь операцією проти німців. Деякі поляки готувалися до втечі у разі можливого нападу, пакуючи найнеобхідніші речі. Вважаючи, що напад може відбутися лише вночі, селяни виставили вартових, озброєних вилами та косами. Вранці в день нападу вважалося, що небезпека минула, і вартових було знято.
Хід злочину
Вранці 30 серпня 1943 року Островки були оточені кордоном УПА. Тих, хто намагався покинути село, розвертали геть. УПА, яка розійшлася групами по всьому селу, скликала всіх мешканців на шкільне подвір'я о 10:00 ранку, де їм пообіцяли важливу інформацію. Зловмисники намагалися бути ввічливими, щоб уникнути паніки; одна поранена жінка отримала пов'язку. УПА привела всіх поляків, які чинили опір. Після зібрання населення на площі було проведено відбір — чоловіків замкнули в шкільній будівлі, а жінок, дітей та людей похилого віку — у дерев'яній церкві. Тим часом нападники почали копати три ями для тіл: у садибі Яна Трусюка, за садом Суцького та в кузні Едварда Баланди.
Через деякий час упівці почали виводити чоловіків зі школи групами та вбивати їх сокирами та кийками над викопаними ямами. Ув'язнені поляки (як у школі, так і в церкві), здогадуючись, що їх чекає, почали молитися, співати релігійні гімни, прощати один одному гріхи та прощатися. У могилі Сушки було поховано близько 100 жертв, Трусюка — 81, а Баланди — близько 20.
Отця Добжанського знайшли в купі соломи та стратили на фермі Трусюка. Де було поховано тіло священика, незрозуміло. За однією версією, кати кинули його в могилу «у Трусюка», за іншою, його поховали 2 вересня 1943 року біля церкви в Островках. Макбрайд, посилаючись на матеріали повоєнного радянського розслідування, стверджує, що Трофим Шава, один із мешканців Кримного, мобілізованих для дій проти польських сіл у Любомльському повіті, привласнив коня священика та вбив його.
Після вбивства чоловіків, дізнавшись про німецький патруль у цьому районі, українці відмовилися від свого нібито наміру спалити церкву разом з її мешканцями. Близько 300 жінок, дітей та людей похилого віку було відведено та зігнано до лісу Кокоравець поблизу українського села Сокіл. По дорозі тих, хто намагався втекти або відмовлявся продовжувати шлях, розстрілювали.
Коли поляки дісталися стерні біля лісу, їх зібрали в одному місці. З кожної групи виділили по десять осіб, наказали лягти обличчям вниз і вистрілили в потилицю. Поранених добивали багнетами та прикладами гвинтівок. Різанина відбувалася на очах у тих, хто чекав на смерть. Кілька поранених або ті, хто симулював смерть, пережили страту, навіть не отримавши поранень через поспіх катів. Приблизно через три дні УПА змусила українців із Сокіла поховати тіла, що лежали на стерні, на місці, яке пізніше стало відомим як Поле трупів.
Під час різанини УПА село було пограбовано українцями з сусідніх сіл. Усіх поляків, яких виявляли, убивали. Крім того, після різанини групи українців ходили по селу, закликаючи польською мовою тих, хто переховувався, з'являтися. Тих, хто виходив з укриттів, також убивали. П'ятьох жертв поховали у братській могилі біля церкви (відомій як могила Вигоні).
Одночасно з різаниною в Острівках відбувалася різанина в сусідній Волі Островецькій.Командир куреня «Лисий» написав у доповіді керівництву ОУН:(…) 29 серпня 1943 року я провів операції в селах Воля Островецька та Островки в Гловненській області. Я знищив усіх поляків, від малого до старого. Я спалив усі будівлі та конфіскував усе майно та речі для потреб куреняWładysław Filar, Wołyń 1939—1944, Toruń 2003, s. 99-100..За словами Івана Ольховського, злочин в Островках скоїв загін Петра Чавчуна «Байда», який входив до куреня «Лисого».
За підрахунками Леона Попека, в Острівках було вбито щонайменше 474 поляки, зокрема 145 чоловіків, 125 жінок та 204 дитини, тобто 70 % населення села. Вважається, що загальна кількість жертв могла бути дещо вищою та сягати 520. Вижили ті, хто ховався в будівлях, був поранений або вдавав себе мертвим. Після різанини ті, хто вижив, дісталися до інших польських сіл, які ще не були зруйновані, до Любомля та на лівий берег річки Буг.
Вшанування пам'яті злочину та ексгумації Леон Попек, син Гелени Попек, яка пережила різанину в Островку, почав збирати спогади колишніх мешканців сіл Острувки та Воля Островецька наприкінці 1970-х років. Разом з Томашем Трусюком він провів першу зустріч мешканців Островок та Волі з нагоди 40-ї річниці різанини. Через рік, 26 серпня 1984 року, на парафіяльному цвинтарі в Руді-Гуті, завдяки їхнім зусиллям, було виявлено перший у Польщі обеліск на згадку про вбитих на Волині. Кілька тисяч колишніх волинян з усієї Польщі відвідали церемонію відкриття обеліска.
3 листопада 1990 року, завдяки зусиллям люблінського Товариства друзів Кременця та Волинсько-Подільського регіону, відбулося перше паломництво колишніх мешканців Островок та Волі Островецької та їхніх родин до місць злочинів у обох селах. Відтоді їхні зусилля з очищення та вшанування пам'яті місця злочину, а також ексгумації останків жертв тривають.
У серпні 1992 року перша ексгумація останків убитого польського населення, яку очолив професор Роман Мадра, підтвердила різанину в Островкцях. Було досліджено братську могилу на місці ферми Трусюка та криницю, місця, вказані свідком, який пережив різанину. З могили Трусюка було вилучено останки 80 осіб, а з криниці — скелет 90-річного Владислава Кувалека. На той час решту ймовірних братських могил (у Трупному Полі, кузні Баланди, Сушека та Вигона) не вдалося знайти. Ексгумовані останки були поховані 30 серпня 1992 року на колишньому цвинтарі в Островках.
У 2011 році на Полі трупів було знайдено тіла ще 261 жертви різанини, зокрема приблизно 150 дітей.Ekshumacje w Ostrówkach na Wołyniu: Znaleziono szczątki Polaków, Dziennik Wschodni Розкопані останки були урочисто поховані 30 серпня 2011 року на цвинтарі в Острівках.Relacja Piotra Pogorzelskiego dla Polskiego Radia За день до похорону стався інцидент за участю приблизно десятка активістів партії «Свобода» на чолі з секретарем Державної міжвідомчої комісії з питань пам'яті Святославом Шереметою та його соратником Остапом Козаком. Вони прибули на місце та вимагали відкрити труни, а потім почали обшукувати їхній вміст. Через три години після втручання археологів вони пішли, а наступного дня на прес-конференції звинуватили польських спеціалістів у завищенні кількості знайдених жертв.Piotr Ferenc-Chudy, Dowody zbrodni wołyńskiej, Gazeta Polska Codziennie, 21.09.2011
Президент Броніслав Коморовський на зустрічі з президентом України Віктором Януковичем у лютому 2011 року оголосив про свою участь у пам'ятних церемоніях. 17 червня 2011 року на зустрічі в Києві він повторив свою заяву. Візит був запланований на 30 серпня — річницю злочину. Зустріч відбулася за планом, але була перенесена до Геля.
У 2011 році Рада захисту пам'яті бойових дій та мучеництва профінансувала встановлення пам'ятника на відреставрованому цвинтарі в Островках. Шаленими темпами за місяць збудували новеньку підїзну автомобільну дорогу із асфальтобетону протяжністю близько 4 км від найближчого села Борове та капітально відремонтували автомобільну дорогу від Ягодина, що пролягла також через села Старовойтове та Рівне. У планах було зведення у чистому полі поряд із кладовищем двох гелікоптерних майданчиків, однак цей задум був скасований. Все це відбувалось для комфортного прийому двох президентів Польщі та України та національних делегацій. Однак запланована церемонія відкриття цвинтаря не відбулася. У квітні 2012 року з пам'ятника було викрадено польський гербUkraina: ukradli polskie godło z pomnika ku czci ofiar rzezi wołyńskiej.
У 2015 році, під час чергового раунду пошуків, було знайдено та ексгумовано останки щонайменше 30 жертв.
Примітки
Бібліографія
Władysław Filar, Wołyń 1939—1944, Toruń 2003
Roman Mądro, Badania masowych grobów ludności polskiej zamordowanej przez nacjonalistów ukraińskich w roku 1943 w powiecie lubomelskim. Część I — Przebieg i wyniki ekshumacji w Woli Ostrowieckiej, (w:) Archiwum Medycyny Sądowej i Kryminologii, tom 43, nr 1, Kraków 1993, s. 47-63 Roman Mądro, Badania masowych grobów ludności polskiej zamordowanej przez nacjonalistów ukraińskich w roku 1943 w powiecie lubomelskim. Część II — Przebieg i wyniki ekshumacji w Ostrówkach, (w:) Archiwum Medycyny Sądowej i Kryminologii, tom 43, nr 1, Kraków 1993, s. 64-78
Wołyński testament, (oprac.) Leon Popek, Tomasz Trusiuk, Paweł Wira, Zenon Wira, Lublin 1997, Towarzystwo Przyjaciół Krzemieńca i Ziemi Wołyńsko-Podolskiej, WładysławW. Siemaszko WładysławW., EwaE. Siemaszko EwaE., Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939—1945, Warszawa: «von borowiecky», 2000, ISBN 83-87689-34-3, OCLC 749680885.