«Легеня Момсена» () — примітивний підводний , який використовували до та під час Другої світової війни американські підводники як спорядження для евакуації підводників шляхом самостійного спливання з субмарини, що тоне.
Принцип дії Пристрій рециркулював дихальний газ крізь дихальний мішок, що містив для видалення вуглекислого газу. «Легеню» спочатку наповнювали киснем і з'єднували з мундштуком двома шлангами з односторонніми клапанами — один для вдиху, а другий для видиху.
Історія Винайшов цей прилад , який працював над ним з 1929 по 1932 рік. Підводники тренувалися його апаратом у навчальному резервуарі для евакуації глибиною 24 м на базі в Нью-Лондоні на або на базі в Перл-Гарборі. Після випробувань апарат був впроваджений як стандартне обладнання на субмаринах класів «Porpoise» та «Salmon».
Єдиний відомий випадок екстреного використання легеневого апарата Момсена стався під час евакуації з підводного човна США «Tang» 25 жовтня 1944 року. З тридцяти тих, хто вижив на борту, тринадцять підводників евакуювалися через носову евакуаційну шахту.
П'ятьох з них підібрали й полонили японці; ще троє досягли поверхні, «але не змогли втриматися на поверхні та потонули»; доля інших п'яти невідома. Точно невідомо, скільки моряків дісталося поверхні живими. Існує ймовірність, що не всі, покидаючи рятувальну шахту, вийняли з апарата зажим. Апарат Момсена використовували не всі, хто евакуювався, щонайменше один вихід через шахту був здійснений без нього. У одного з офіцерів, невдовзі після того, як він покинув евакуаційну шахту, якимось чином вибили мундштук. Багато хто не міг покинути шахту або відмовився від спроби евакуації. Більшість екіпажу загинула.
Починаючи з 1962 року, легеню Момсена замінили на капюшон Штайнке.
Британський Королівський флот з 1927 року використовував подібний за конструкцією апарат Девіса. Вони ж запровадили практику «blow and go» («видихнув і пішов»), коли моряк видихав все повітря перед початком спливання, щоб уникнути надмірного розширення легень повітрям через перепад тиску, що могло б призвести до їх розриву (відтоді встановлено, що значно менш ризиковано не видихати все повітря відразу, а робити безперервний розслаблений видих під час спливання). Вальтер Ф. Шлех-молодший та інші досліджували підводну евакуацію без дихальних апаратів і виявили, що спливання в такий спосіб можливе з глибини до 90 м. Один з авторів припустив, що «концепція „легені Момсена“, можливо, забрала життя набагато більше підводників, ніж врятувала».
Див. також Рятування з підводних човнів Підводний рятувальний апарат Девіса Капюшон Штайнке Submarine Escape Immersion Equipment
Примітки