Філософський анархізм — це анархістська школа думки, зосереджена на критиці влади, особливо політичної, та легітимності урядів, без застосування насильства для їх усуненняWayne Gabardi, review of Anarchism by David Miller, published in American Political Science Review Vol. 80, No. 1. (Mar. 1986), pp. 300—302.. Американський анархіст Бенджамін Такер ввів термін «філософський анархізм», щоб відрізнити мирний еволюційний анархізм від його революційних варіантів. Хоча філософський анархізм не обов'язково передбачає будь-які насильницькі дії з усунення влади, філософські анархісти не сприймають підпорядкування будь-якій владі і переконані, що ні держава, ні будь-який індивід не мають права панувати над людьми.

Огляд Послідовники філософського анархізму вважають, що індивід «належить собі», і що він повинен діяти на власний розсуд і визнає однакову свободу для кожного індивіда.

За даними дослідників цієї теми, філософські анархісти, замість того щоб шукати насильницької конфронтації для знищення держави, «працювали над поступовою зміною, щоб звільнити індивідуума від того, що вони вважали гнітючими законами та соціальними обмеженнями сучасної держави, і дозволити всім індивідуумам стати самовизначеними істотами та творцями цінностей». Філософський анархізм є особливою складовою індивідуалістичного анархізмуOuthwaite, William & Tourain, Alain (Eds.). (2003). Anarchism. The Blackwell Dictionary of Modern Social Thought (2nd Edition, p. 12). Blackwell Publishing. Історично до філософських анархістів належать Вільям Ґодвін, П'єр Жозеф Прудон, Герберт Спенсер, Бенджамін ТакерTucker, Benjamin R., Instead of a Book, by a Man too Busy to Write One: A Fragmentary Exposition of Philosophical Anarchism (1897, New York), Макс Штірнер та Генрі Девід ТороBroderick, John C. Thoreau's Proposals for Legislation. American Quarterly, Vol. 7, No. 3 (Autumn, 1955). p. 285. Особами, які називали себе філософськими анархістами, хоча й не ідентифікували себе як філософських індивідуалістів, були Махатма Ганді та Джон Рональд Руел Толкін. Томаса Джефферсона також іноді ідентифікують як філософського анархіста.

Типи та варіації Згідно з концепцією Вільяма Ґодвіна, філософський анархізм вимагає від людей діяти відповідно до власних суджень і надавати кожній іншій людині таку ж свободу. Згідно з концепцією Макса Штірнера, це означає, що унікальна людина, яка справді володіє собою, не має ніяких обов'язків по відношенню до інших. У межах своїх можливостей вона робить те, що для неї правильно.

Замість того, щоб «взяти до рук зброю і знищити державу», філософські анархісти «працюють над поступовими змінами, щоб звільнити людину від деспотичних законів і соціальних обмежень сучасної держави, і дозволити всім людям отримати право на самовизначення і бути творцями своїх цінностей». Вони можуть виступати проти негайної ліквідації держави насильницьким шляхом через побоювання, що те, що залишиться, може виявитися вразливим для встановлення ще більш згубної, деспотичної і гнітючої влади. Це особливо стосується тих анархістів, які вважають насильство та державу синонімами або вважають, що контрпродуктивно, якщо реакція громадськості на насильство призводить до посилення «правоохоронного» насильстваMurphy, Brenda. The Provincetown Players and the Culture of Modernity. Cambridge University Press 2005. pp. 31-32..

Політичний та філософський анархізм Магда Егуменідес пише: «Анархістична критика та ідеал легітимності пояснюють зв'язок між філософським та політичним анархізмом: вони нагадують нам, що стійка недосконалість держави — це позиція, яку спочатку поділяють обидві форми анархізму, а моральні критерії філософського анархізму мають бути притаманні суспільству, яке прагне створити політичний анархізм». За словами Егуменідес, «демонстрація сумісності політичних анархістських соціальних бачень з перспективою та ідеалами легітимності критичного філософського анархізму встановлює наступність в анархістській ідеології».

Майкл Хьюмер пише: «У термінології сучасної політичної філософії я досі захищав філософський анархізм (точку зору, що немає політичних зобов'язань), але мені ще належить захищати політичний анархізм (точку зору, що уряд має бути скасований)». Він стверджує, що «термінологія вводить в оману», оскільки «обидва види „анархізму“ є філософськими та політичними твердженнями».

Критика Філософський анархізм зіткнувся з критикою з боку науковців після виходу проанархістських книг, таких як «Моральні принципи та політичні зобов'язання» (1979). У книзі «Проблема політичної влади: аналіз права примушувати та обов'язку підкорятися» (2013) Майкл Хьюмер захищає свою інтерпретацію філософського анархізму та стверджує, що «політична влада — це моральна ілюзія».

Професор права Вільям А. Едмундсон написав есе, в якому спростовує три основні філософські анархістські принципи, які він вважає хибними. Едмундсон стверджує, що людина не має обов'язку слухняності перед звичайною державою, але він вважає, що це не означає, що анархізм є неминучим результатом, а держава все ще морально легітимна.

Ще одна критика філософського анархізму полягає в тому, що він залишається суто теоретичним. Не втілюючи анархізм у реальному світі, філософський анархізм розглядається як буржуазна зручність, яка насправді служить статус-кво, а не руйнує його.

Виноски

Бібліографія

Додаткова література

Посилання

Philosophical anarchism in the Stanford Encyclopedia of Philosophy.