Вільям Брамвелл Вітерс (, , , Шропшир, Англія — , , Новий Південний Уельс) — англо-австралійський журналіст,

письменник й історик. Знаний як автор високо оціненої книги «History of Ballarat» (з англ. — «Історія Балларата»), а також низки інших праць, які публікувалися в провідних журналах міста і колонії. Його книга «The Westons» (з англ. — «Вестони») посіла друге місце на конкурсі літературних робіт газети «Ейдж».

Біографія

Ранні роки Народився 27 липня 1823 року в англійському місті Вітчерч у сім'ї Джейсона Вітерса та його дружини Елізабет Ганді. Його батько був весліанським , а мати померла, коли Вільяму було лише шість років. До 13 років він навчався в гімназії, після чого батько відправив його до дядька, який був крамарем. Дядько прищепив йому пристрасть до античного мистецтва, механіки та хімії. 1846 року Джейсон Вітерс помер на 74 році життя, залишивши Вільямові у спадок 300 фунтів стерлінгів. На ці гроші він купив 121 гектар землі в колонії Наталь, Південна Африка, куди вирушив за три роки. Пізніше купив велику ферму у 2428 гектарів разом з . Але йому набридла самота, і пізніше, продавши свою частку, попрямував до Пітермаріцбурга. Там влаштувався кореспондентом друкованих видань і «Natal Standart», а також професійно вчив англійську та вивчав нідерландську мови.

У Вікторії 1852 року прибув до британської колонії на австралійському континенті Вікторію, на шхуні діставшись до Мельбурна у листопаді того ж року, зайшовши в Порт-Філіп. У колонії на цей момент йшла золота лихоманка. Багато хто прибував сюди в гонитві за багатством. Центром для золотодобувачів стало містечко Балларат. Вітерс попрямував саме туди, проте зазнав невдачі в пошуках і повернувся до Мельбурна, влаштувався в районі . Однією з причин його повернення стала дизентерія. Знайшов роботу дорожнього майстра та будівельника. Пізніше влаштовувався також кучером і клерком на пристані.

1854 року почав працювати в газетах Мельбурна, першою з яких стала «The Argus». Однак там пропрацював недовго, вже наступного року перейшовши до . Того ж року повернувся до Балларату. Намагався заробити золотошуканням, але марно. Разом з тим працював репортером і на пів ставки складачем у «Ballarat Times» до 22 вересня 1855 року, коли перейшов у нещодавно створену газету .

У цій газеті пропрацював досить довго, документуючи бізнес й інвестиції. Принагідно 1859 року обраний в перший комітет Балларатського механічного інституту (). 1865 року став чемпіоном у боулінг-клубі міста. Тоді ж вирішив описати свою історію. П'ять років листувався з першими золотошукачами та сквотерами, а також свідками кримінальних справ. Ця книга, що отримала назву «History of Ballarat», є найвідомішим твором Вільяма. Вперше вона публікувалася у виданні «The Ballarat Star» в 12 частинах, починаючи з червня 1870 року. У серпні книгу видали в твердій палітурці в декількох томах; пізніше неодноразово перевидавалася, зокрема 1887 році єдиним виданням у друкарні Френка Нівена. Наклад цього видання становив 10 200 екземплярів, хоча продажі йшли доволі повільно.

Як передає автор статті про Вітерса в Австралійському біографічному словнику Остін Маккаллум, рецензенти похвалили книгу за об'єктивність, хороший літературний склад і ретельність проведених досліджень. Наприклад, автор рецензії в мельбурнській газеті «The Argus» назвав самого автора журналістом-професіоналом з високою репутацією, який знаний своїм допитливим ставленням до фактів. Журналіст окремо високо оцінив бажання Вітерса скомпонувати складну історію міста воєдино. Оглядаючи пізніше видання 1887 року, підкреслив, що історія Балларата була насичена подіями лише приблизно до 1860 року, тому книга була цілком актуальною і не потребувала доопрацювання і так. Попри це, в перевиданні її все ж доповнили, але, на думку журналіста, ці доповнення, з вищевикладених причин, виявилися малоцікавими. Його також порадувала відсутність цензури у книзі, адже вона розповідає в найдрібніших подробицях і про суворі часи, що відрізнялися жорстокістю, і про проблеми можновладців. Твір використовується як джерело інформації про історію міста іншими вченими. Наприклад, вона є в списку літератури в науковій книзі австралійського історика , який писав свою історію міста набагато пізніше і в інших роботах. Також на неї покликаються і за життя автора.

За оцінкою Маккаллума, після виходу книги репутація Вітерса в Баллараті досягла апогею. Разом із процвітанням міста гроші дійшли і до нього. У цей час йому вдалося побути навіть співвласником «The Ballarat Star». Крім цього він продовжував писати книги: випустив два романи, що здобули широку популярність: «Eustace Hopkins», який одночасно публікували баларатська газета і журнал з Нового Південного Уельсу «Sydney Echo», і «The Westons», який був опублікований в журналі. Перший із них брав участь, поряд з 120 іншими творами, у проведеному мельбурнською газетою «Ейдж» конкурсі літературних робіт і посів у ньому друге місце. Крім цього у 1896—1997 роках видав збірку спогадів «Reminiscences of the '50's and '60's», яка публікувалася в журналі «Austral Light». Також писав інші, коротші оповідання, що друкувалися в мельбурнському літературному журналі «The People's Tribune».

У Новому Південному Уельсі 1901 року переїхав до Сіднея, в штат об'єднаної Австралії Новий Південний Уельс. Там прожив 6 років, поки 1907 року не перебрався в містечко Далуїч-Гілл (нині передмістя Сіднея). Перед цим відвідав Лондон, звідки у вересні-грудні писав свою автобіографію «A Pilgrim Pioneer», яку публікувала газета «The Ballarat Star». Помер 14 липня 1913 року в Далуїч-Гіллі від крововиливу в мозок, залишивши свою спадщину співмешканці Мері Ен дю Сутуа і пасинку Вільяму Леслі. Похований в англіканській частині Руквудського цвинтаря. У некролозі «The Ballarat Star» назвала його «журналістом-ветераном», а також головною фігурою в журналістиці міста, якої йому бракуватиме.

Особистість На початку свого життя приєднався до весліанців, як і батько, але не був схильний до надмірно релігійного життя. При цьому був благочестивим і глибоко шанобливий до людей. Як писав його біограф, Вільям не просто сповідував християнство, але і по життю діяв як християнин. 1843 року став противником страти і був ним до кінця життя. Крім цього був переконаним вегетаріанцем. 1846 року писав статті для християнських журналів про стриманість і пост. Перед тим як покинув Британські острови, писав статті про користь сироїдіння і вегетаріанства в оздоровче видання «Health Advocate», а також виступав за проведення першої в історії країни вегетаріанської конференції, проте не зумів на ній побувати, оскільки вона відбулася після того, як Вільям поїхав у Наталь. Крім того, вів активне листування-бесіду з , з яким познайомився на сторінках одного з журналів. Бесіда була з питань . Цю тему він пізніше активно обговорював з другом вже в Баллараті. У молодості був високим, міцним і широкоплечим саксом. Ближче до кінця життя його зовнішність змінилася — став невисоким, щетинистим і пересувався великими кроками з парасолькою під пахвою.

Бібліографія

via

via via

 — останнє видання 2019 року з передмовою.

via

Примітки

Література

Посилання