Плейстоценовий койот (Canis latrans orcutti) — вимерлий підвид койота, який жив на заході Північної Америки у пізньому плейстоцені. Більшість останків цього підвиду знайдено на півдні Каліфорнії, хоча щонайменше один екземпляр виявлено в Айдахо. Деякі дослідження припускають, що так званий «плейстоценовий койот» насправді не був койотом, а представляв вимерлу західну популяцію рудого вовка (Canis rufus)
Опис У порівнянні зі своїми сучасними голоценовими нащадками, плейстоценові койоти були більшими та масивнішими, важили 18 — 21 кг.Choi, C. Q. (February 27, 2012). How Coyotes Dwindled to Their Modern Size. LiveScience Ймовірно, це було адаптацією до хижіших конкурентів і здобичі, а не наслідком дії правила Бергмана. Їхні черепи та щелепи були значно товщими та глибшими, ніж у сучасних койотів, з коротшим і ширшим рострумом (носова частина черепа), а також ширшими карнасіальними зубами (великі верхні премоляри та нижні моляри, пристосовані до розрізання м’яса). Ці адаптації дозволяли плейстоценовому койоту витримувати більші механічні навантаження під час полювання на велику здобич — у порівнянні із сучасними койотами.Meachen, J., Samuels, J. (2012). Evolution in coyotes (Canis latrans) in response to the megafaunal extinctions. PNAS : 10.1073/pnas.1113788109 Плейстоценові койоти, ймовірно, були спеціалізованішими м’ясоїдними тваринами, ніж їхні нащадки, оскільки їхні зуби краще пристосовані до розривання м’яса — із меншою кількістю жувальних поверхонь, придатних для обробки рослинної їжі. Нижня щелепа була глибшою, а корінні зуби демонстрували більше слідів стирання та поломок, що свідчить про споживання більшої кількості кісток порівняно із сучасними койотами. Meachen JA, Janowicz AC, Avery JE, Sadleir RW (2014) Ecological Changes in Coyotes (Canis latrans) in Response to the Ice Age Megafaunal Extinctions. PLoS ONE 9(12): e116041. doi:10.1371/journal.pone.0116041 Що до поведінки, ймовірно, що плейстоценові койоти були соціальнішими, ніж сучасні. Про це свідчить той факт, що їхні рештки є третіми за поширеністю у бітумних ямах Ла-Брея — після жахливих вовків і шаблезубих котових, які вважаються соціальними видами.
Їхнє зменшення в розмірах відбулося за 1000 років після четвертинне вимирання, коли клімат зазнав суттєвих змін, а більшість великої здобичі, на яку полювали плейстоценові койоти, зникла. Крім того, ці койоти не змогли успішно зайняти нішу великих хижаків серед псових, яка звільнилася після вимирання жахливого вовка, оскільки цю екологічну нішу дуже швидко заповнили сірі вовки. Ймовірно, ці сірі вовки активно знищували більших за розміром койотів, і природний відбір віддавав перевагу сучасному, грацільному морфотипу. Також зміна морфології плейстоценового койота могла бути частково спричинена людським тиском на популяції великої здобичі, що стрімко зменшувались.
Canis latrans harriscrooki C. l. harriscrookiCanis latrans harriscrooki , Shuler Museum of Paleontology, Southern Methodist University, Texas. (Slaughter, 1961)Slaughter, B.H. (1961) A new coyote in the Late Pleistocene of Texas. Journal of Mammalogy 42(4):503–509.Slaughter, B.H., Crook, W.W., Jr., Harris, R.K., Allen, D.C., and Seifert, M. (1962) The Hill-Shuler local faunas of the Upper Trinity River, Dallas and Denton counties, Texas. Report of Investigations, University of Texas Bureau of Economic Geology 48: 1–75. — ще один вимерлий койот пізнього плейстоцену, який колись мешкав на території сучасного Техасу. Слотер описав його як тварину, схожу на вовка, і відрізнив від інших койотів за кількома морфологічними особливостями: добре розвиненим заднім горбиком (куспідом) на p2 (другий премоляр нижньої щелепи), довшим зубним рядом у співвідношенні до глибини щелепи, меншою відстанню між премолярами, вертикальнішою висхідною гілкою нижньої щелепи.
Такий тип зубного горбика також було виявлено у двох зразках із Мексики та одному з Гондурасу. Слотер вказав на морфологічну спорідненість із C. l. hondurensis. Згодом Новак висунув гіпотезу, що в плейстоценовому Техасі існував теплолюбний койот, який був морфологічно ближчим до вовків, ніж сучасні койоти, і можливо, цей тип зберігся у вигляді сучасного C. l. hondurensis.
Canis latrans riviveronis Canis riviveronis (Hay, 1917)O. P. Hay. 1917. Vertebrata mostly from Stratum No. 3, at Vero, Florida, together with descriptions of new species. Florida State Geological Survey Annual Report 9:43-68 — вимерлий койот, який колись мешкав у Флориді в плейстоцені. Зразок був описаний як койот, але його належність саме до C. latrans викликала сумніви. Він відрізнявся від сучасного койота тим, що передня частка карнасіального зуба (зуба, адаптованого до розривання м’яса) була відносно коротшою, а самі зуби — ширшими. Згідно з описом, ця тварина не була ні вовком, ні індіанським собакою.
Нащадки У 2021 році аналіз мітохондріальної ДНК сучасних і вимерлих північноамериканських вовкоподібних псових показав, що вимерлий берингійський вовк був предком південної клади вовків, до якої належать мексиканський вовк та вовк Великих рівнин. Мексиканський вовк є найбазальнішим серед усіх сучасних сірих вовків Північної Америки. Сучасний койот з’явився приблизно 10 000 років тому. Найбільш генетично базальна клада мітохондріальної ДНК койота виникла ще до пізнього льодовикового максимуму, і цей гаплотип сьогодні зустрічається лише у східного вовка. Це свідчить про те, що великий, вовкоподібний плейстоценовий койот був предком східного вовка. Більше того, ще один давній гаплотип, виявлений у східного вовка, виявлено також у мексиканського вовка. Дослідження висуває гіпотезу, що схрещування плейстоценового койота з берингійським вовком призвело до формування східного вовка задовго до появи сучасних койота і вовка.
Хоча східні койоти не є прямими нащадками плейстоценового койота, деякі їхні сучасні популяції, що виникли в результаті гібридизації зі східним вовком та іншими популяціями псових, а також під впливом селективного відбору на більший розмір тіла (для заповнення екологічної ніші, що утворилася після локального зникнення сірих вовків на сході США), адаптувалися до форми, яка зовні нагадує плейстоценового койота. А саме: збільшений (для потужніших щелепних м’язів), міцніші зуби, більшу схильність до зграєвого способу життя та полювання, більші розміри тіла в порівнянні із західними койотами.
У деяких регіонах східні койоти регулярно досягають розмірів, подібних до своїх плейстоценових попередників."Eastern Coyote Wildlife Note"
Дискусії щодо видової ідентичності У 2021 році черговий аналіз мітохондріальної ДНК плейстоценових койотів та історичних зразків рудого та східного вовків показав, що плейстоценовий койот мав незалежне походження від койотів середньої частини континенту. Дослідження також виявило, що історичні популяції рудого вовка та східного вовка несли гаплотипи, притаманні плейстоценовим койотам, але у сучасних койотів із центральних регіонів континенту ці гаплотипи не зустрічаються. На цій підставі дослідники висунули гіпотезу, що плейстоценовий "койот" і спільний предок рудого та східного вовка були генетично пов’язані близько 50 000–60 000 років тому. Цей відносно недавній зв’язок інтерпретували як належність до одного виду, що привело до висновку: плейстоценовий "койот" насправді був вимерлою західною популяцією рудого вовка. Також дослідження припустило, що доісторичне розширення ареалу "справжніх" койотів у Каліфорнії призвело до вимушеного схрещування з місцевою західною популяцією рудого вовка та, зрештою, до її зникнення.
Примітки