Битва за Дрогобич 1914 року — бойові дії в Дрогобицькому повіті, що відбувалися 3 вересня — 24 жовтня 1914 року в рамках Галицької битви. Унаслідок боїв російські та австрійські війська почергово займали ключові міста повіту — Дрогобич і Борислав. Передумови Упродовж червня–липня 1914 року австрійці активно споруджували оборонні укріплення поблизу річкових переправ і гірських перевалів на лінії річки Стрий біля міста Борислава, сіл Східниця, Новий Кропивник, Старий Кропивник, Смільна, Коритище та Ісаї. Ці укріплення мали захищати місцеві нафтові родовища.
У серпні 1914 року в Дрогобичі та повіті розпочалася масова мобілізація молоді. Вона формувалася за трьома рекрутськими списками: Польського піхотного легіону, Український добровольчий легіон (дальше: Українські січові стрільці) та інших підрозділів австрійської армії.
Після невдалої для австрійської армії операції, що тривала з 5 серпня до 13 вересня 1914 року, лінія фронту на Дрогобиччині значно змінилася, а ініціатива перейшла до Російської імператорської армії.
3 вересня 1914 року австрійські частини здали місто Стрий. Значна частина військ цісарської армії відступила до Дрогобича, Лішні та Нагуєвич; інша частина, разом із підрозділами Українських січових стрільців, відходила до Борислава через Східницю в напрямку села Кропивник.
Разом із частинами під командуванням генерала Еріха фон Людендорфа Українські січові стрільці на лінії Самбір–Комарно–Дрогобич тримали оборону проти Третього (Кавказького) корпусу 8-ї російської армії під командуванням генерала Олексія Брусилова, що наступав у напрямку Самбір–Перемишль.
Хід битви 6 вересня 1914 року в Дрогобичі розпочалася масова евакуація населення. По всьому повіту зчинилася паніка, адже російські війська під командуванням генерала Олексія Каледіна стрімко просувалися до Дрогобича від міста Стрий.
Ще 5 вересня група козацьких загонів прорвала фронт і зайняла Зварицьке передмістя, захопивши будівлю солевиварювального заводу.
Під час просування російських військ у проміжку між 6-10 вересня 1914 року до Дрогобича увійшли з'єднання під командуванням генерала Олексія Каледіна та генерал-майора Олександра Багалдина. Проте повністю взяти місто під контроль російським військам вдалося лише 16 вересня.
Уранці 11 вересня розпочалися перші артилерійські дуелі за місто. Зазначається, що внаслідок боїв і артилерійських обстрілів міська інфраструктура зазнала критичних руйнувань, а населення міста опинилося на межі голоду.
Незважаючи на втрату Дрогобича, бої тривали по всьому повіту. У другій половині вересня поблизу Борислава відбулася серія контрнаступальних дії австрійських з'єднань.
У жовтні активізувався курінь Українських січових стрільців під командуванням Степана Шухевича, який зумів прорватися до Дрогобича і закріпитися на південних околицях міста, зокрема на горі Тептюж.
6 жовтня з'єднання Охтирського гусарського полку з 12-ї кавалерійської дивізії вступило в бій із австрійською кавалерійською дивізією між селами Нагуєвичі та Унятичі. У бою обидві сторони підтримувала артилерія. Згодом бої перемістилися до села Лішня, а 7 жовтня 12-та дивізія генерала Олексія Каледіна відкинула австрійців назад до Борислава. Після запеклих міських боїв російські війська просунулися до Східниці.
Далі бої перемістилися в гірські райони поблизу Східниці, Нового Кропивника і Старого Кропивника.
12–13 жовтня відбувся австрійський контрнаступ під Східницею, а 15 жовтня до Дрогобича раптово увійшли січові стрільці під командуванням Івана Коссака. Керуючись розшифрованими телеграмами росіян, вони за короткий час заволоділи містом.
Такий стрімкий прорив фронту став можливим завдяки саботажу місцевої адміністрації, яка не повідомляла російському командуванню про пересування січовиків по території їхніх громад.
18 жовтня відбулися бої за село Сілець, де дві сотні УСС розбили переважаючі сили противника.
Вже 20 жовтня батальйон загального ополчення під командуванням капітана Мусіля разом із сотнею УСС Івана Коссака підійшов до Дрогобича з боку Стебника. На Гірці вони вступили в бій із трьома сотнями російських козаків. Австрійські війська зуміли вибити росіян і заволодіти містом, але наступного дня внаслідок російського контрнаступу були змушені відступити на південні околиці міста, закріпившись на горі Тептюж. Поруч, у селі Модричі, розташовувалася 129-та бригада.
У повіті весь цей час також тривали бої. Зокрема, відомо про бій за гору Кобила 24 жовтня. Там дві сотні УСС, прикриваючи відступ основних сил, тримали оборону проти переважаючих сил противника. Проте сотні УСС зазнали значних втрат і були змушені відступити з гори. Частина січових стрільців відійшла до Ісаїв, де з'єдналася з основними силами, а частина відступила до сусідньої Опаки, де потрапила в полон до російських військ.
Наприкінці жовтня австрійським військам довелося відступити глибоко в гірські райони.
Джерела