Лоренцо Пуччі (, ; , Флоренція, Флорентійська республіка — , Рим, Папська держава) — італійський кардинал і церковний сановник. Представник роду . Прихильник дому Медічі. Меценат. Заступався за Рафаеля Санті і Мікеланджело Буонаротті. Його активна торгівля індульгенціями спричинила жорстку критику Римської курії з боку Мартіна Лютера. Брав участь у засіданнях V Латеранського собору та на двох конклавах у 1521—1522 та 1523 роках, на яких римськими папами обрали Адріана VI та Климента VII.
Біографія
Ранні роки Народився у Флоренції 10 серпня 1458 року в родині Антоніо Пуччі та Маддалени, уродженої Джині. У деяких джерелах помилково вказано його мамою П'єру Манетті, друга дружина батька, від якої у нього був , який також став кардиналом, як і один з його племінників. Сім'я Пуччі належала до благородного стану Флоренції і мала тісні зв'язки з сім'єю Медічі.
У 1474—1475 роках вступив до Пізанського університету, в якому 1478 року захистив ступінь з цивільного права. У 1478—1480 роках викладав цю дисципліну в альма-матер, одночасно вивчаючи канонічне право і поглиблюючи пізнання в теології. Здобувши ступінь з канонічного права, у 1480—1482 роках викладав цю дисципліну в Пізанському університеті.
У жовтні 1479 року в єпархії Ареццо купив кілька церковних бенефіцій. 1481 року став каноніком у соборі Санта -Марія-дель-Фйоре у Флоренції. 1491 року у тому ж соборі купив місце субдекана. 1508 року став каноніком базиліки Сан-Лоренцо у Флоренції. У лютому 1481 року Флорентійська республіка запропонувала Пуччі місце адміністратора архієпископства Пізи, але Святий Престол призначив іншого кандидата.
Кар'єра Завершивши освіту, переїхав до Риму. Під покровительством сім'ї Медічі та кардинала Родріго Борджа, коханця сестри дружини його брата, розпочав кар'єру службовця Апостольської палати. У квітні 1484 року зробив марну спробу обійняти посаду ревізора Папської палати. Незабаром купив низку посад в адміністрації папської держави, які потім окупилися і принесли йому добрий прибуток. Першу свою посаду, писаря апостольських документів, набув у жовтні 1484 року. До 1494 року, на прохання сім'ї Медічі, виконував для них різні доручення на дипломатичному фронті. Так, 23 липня — 11 серпня 1486 року, на прохання Лоренцо Пишного, брав участь у завершенні мирних переговорів між римським папою Інокентієм VIII і неаполітанським королем Фернандо. Пуччі отримав це доручення, тому що Флорентійська республіка не хотіла публічно займати чийсь бік у конфлікті, який увійшов в історію як . Восени 1494 року узяв на себе функцію неофіційного посередника у переговорах між римським папою Олександром VI і П'єро Медічі, на яких обговорювалася можливість спільних дій проти французького короля Карла VIII. Ці переговори також ні до чого не привели. Після вигнання родини Медічі з Флоренції брав участь у секретних переговорах у Римі про дипломатичне та військове сприяння їхньому поверненню до міста.
5 лютого 1509 року призначений коад'ютором , Єпископа Пістої. 17 вересня 1518 року очолив цю єпархію, а 5 листопада 1518 року поступився кафедрою Пістої племіннику, майбутньому кардиналу. Пуччі був прихильником непотизму і всіляко допомагав родичам. У березні 1511 року придбав місце апостольського датарію, яке дозволяло йому збирати церковні бенефіції та продавати куріальні посади. З цією посадою він став одним із впливових куріальних служителів і пріоритетним посередником понтифіка у його переговорах з Флоренцією, що особливо виявилося під час у 1511—1512 роках. У вересні того ж року за його участі з Флоренції зняли інтердикт. У липні 1512 року в офіційних переговорах з керівництвом Флорентійської республіки Пуччі марно намагався переконати Флоренцію відмовитися від союзу з французьким королем та увійти до Священної ліги. Однак після міста Прато іспанською армією у серпні 1512 року Флоренція вступила в антифранцузьку коаліцію і дозволила сім'ї Медічі повернутися до міста. Пуччі та кардинал Джованні Медічі всіляко сприяли зміцненню влади родини Медічі у Флоренції.
Вступив у військово-чернечий Орден лицарів-гаудентів, отримавши від римського папи Юлія II пріорат Святого Михайла в Бритті. Разом з кардиналом Джованні Медічі брав участь у засіданнях V Латеранського собору. Був одним із душоприказників римського папи Юлія II, після смерті якого він домовився з Мікеланджело Буоноротті про завершення гробниці покійного понтифіка. На замовлення Пуччі 1514 року Мікеланджело перебудував у Римі, в якому нині розташовується Дикастерія віровчення. Після обрання кардинала Джованні Медічі римським папою під ім'ям Льва Х, на консисторії 23 вересня 1513 року зведений у сан кардинала. 29 вересня того ж року став кардиналом-священником з титулом церкви Санті-Куаттро-Коронаті, а в листопаді йому визначили щорічні виплати в розмірі п'ятсот дукатів. З 8 січня 1518 по 10 січня 1519 року був камерленго Колегії кардиналів. 15 червня 1524 року став кардиналом-єпископом Альбано. Але за місяць поміняв кафедру і 24 липня того ж року став кардиналом-єпископом Палестрини. Однак у всіх офіційних паперах і листуванні його як і раніше іменували з титулом церкви Санті-Куаттро-Коронаті, або коротко Сантікуатро. Як апостольський адміністратор, Пуччі, не виїжджаючи з Риму, керував, іноді одночасно, кількома єпархіями — кафедрами Мельфі з 12 серпня 1513 року по 16 березня 1528 року, Ванна з 21 листопада 1513 року по 11 грудня 1514 року, Амальфі з 1516 по 1519 рік, Корнето і Монтефьясконе з 23 березня 1519 року по 13 квітня 1519 року, Капаччо з 10 вересня 1522 року по 12 червня 1523 рік. Також був протектором Речі Посполитої з 1514 року, протектором Орден проповідників і віцепротектором Ордену служителів Діви Марії.
Наприкінці 1515 року супроводжував римського папу Лева X в Болонью на зустріч з французьким королем Франциском I. Від імені папської держави вів переговори про скасування прагматичної санкції та про компенсації Святому Престолу за відмову від Модени та Реджо, які були зайняті папською армією за часів потифікату Юлія II. Пуччі також доручили скласти остаточний текст угоди. На думку історика Франческо Гвічардіні, на Пуччі лежить головна відповідальність за потворну торгівлю індульгенціями в німецьких державах, яка спровокувала Мартіна Лютера на критику Святого Престолу, що, своєю черглю, спричинило Реформацію.
1520 року кардинал провернув аферу, ставши одним із засновників ордена кавалерів Святого Петра, щоб, торгуючи цим орденом, зібрати гроші на розробку шахт у Тольфі. Натомість обміняв квоти в товаристві, що займалося розробкою цих шахт, на вісім орденів для своїх непотів. 28 вересня 1520 року за двадцять п'ять тисяч дукатів Пуччі купив собі місце великого пенітенціарію, зробивши це від імені племінника, якому передав це місце 1 жовтня 1529 року. На цій посаді, яка займалася контролем за церковними фінансами, у кардинала траплялися неодноразові конфлікти через його непомірну жадібність. У 1522—1523 роках за римського папи Адріана VI йому довелося зіткнутися з серйозними звинуваченнями у фінансовій неохайності. Офіційним обвинувачем виступив кардинал Франческо Содеріні. Але раптова смерть понтифіка і протекція кардинала Джуліо Медічі перешкодили розвитку справи.
Пізні роки За нового римського папи, яким під ім'ям Климента VII став кардинал Джуліо Медічі, ситуація Пуччі зміцнилася. Він активно підтримував усі ініціативи понтифіка, наприклад, брав участь у зборі коштів на війну з Османською імперією і навіть зробив Климента VII своїм душоприказником. 1527 року, разом з понтифіком, пережив ув'язнення в замку Святого Ангела під час облоги Риму імператорською армією. За вісімнадцять тисяч золотих флоринів Пуччі викупив римського папу у командувача імператорської армії Філібера де Шалона. З благословення того ж таки понтифіка кардинал увійшов до складу Комісії з реформування вдач кліриків, заснованої в листопаді 1524 року. Йому також доручили переговори про визнання недійсним шлюбу англійського короля Генріха VIII та Катерини Арагонської. Пуччі помер у Римі 18 вересня 1531 року. Його гробниця знаходиться в базиліці Святої Марії над Мінервою.
Меценат За життя кардинал сприяв живописцям і літераторам. Його прихильністю користувалися Мікеланджело Буоноротті та Рафаель Санті. Останній на замовлення Пуччі написав вівтарний образ «Екстаз Святої Цецилії» для церкви Святого Йоанна на горі в Болоньї. Художник Россо Фьорентіно написав для нього герб Пуччі над входом у фамільну капелу в базиліці Сантіссіма-Анунціата у Флоренції. Інший художник, Перін дель Вага, на замовлення кардинала, розписав капелу в церкві Триніта-дей-Монті в Римі. Портрет Пуччі 1529—1530 років пензля Парміджаніно, на якому він зображений в одязі Великого пенітенціарія, тривалий час приписували Себастьяно дель Пьомбо. Пуччі також надавав підтримку поетам і письменникам П'єтро Бембо, Якопо Садолето, та проповіднику . Йому відомий гуманіст Еразм Роттердамський присвятив свої «Анотації до творів Святого Кіпріана», видані 1519 року.
Примітки
Література
Посилання