Доменіко Джинназі (, ; , Кастель-Болоньєзе, Папська держава — , Рим, Папська держава) — італійський куріальний кардинал і церковний сановник. Архієпископ-митрополит . Апостольський нунцій у Великому герцогстві Тоскана та Королівстві Іспанія. Камерленго Святої Римської церкви. Декан Колегії кардиналів. .

Біографія

Освіта та початок служіння Народився 19 червня 1550 року в сім'ї Франческо Джинназі і Катерини, уродженої Паллантьєрі. Точне місце народження Доменіко Джинназі не відоме; за однією з версій, він народився в Кастель-Болоньєзі, поблизу Равенни, за іншою — в родовому маєтку Казалеккьо-ді-Рено, поблизу Болоньї. Батько майбутнього кардинала був знаним хірургом і викладачем Болонського університету, якого папа Пій IV запросив до Риму на місце особистого лікаря понтифіка і надав йому кафедру медицини в університеті Сап'єнца.

1572 року захистив ступінь доктора обох прав у Болонському університеті, де вивчав право, богослов'я та медицину. Переїхавши до Риму, зблизився з впливовими особами з Колегії кардиналів. Час його висвячення у священники невідомий. Безперечно можна стверджувати, що це сталося за папи Григорія XIII, за правління якого Джинназі стали доручати справи, що не належали до компетенції мирян. 1578 року отримав місце референдарія обох Сигнатур. 1585 року отримав Сигнатуру правосуддя. Потім отримав призначення на місце заступника папського легата Болоньї, але його не затвердив на посаді. У лютому 1586 року папа Сікст V призначив його заступником папського легата Маріттіми та Кампаньї — провінції Папської держави, де на той час господарювали банди розбійників.

Архієпископ 17 грудня 1586 року папа Сікст V номінував Джинназі архієпископом на кафедру Манфредонії. 28 грудня того ж року висвячений в архієрейський сан. Його хіротонію в Сикстинській капелі очолив кардинал Дечіо Аццоліні, якому співслужили , єпископ Терамо та Вінченцо Казалі, єпископ Маса-Мариттіми. У своїй дієцезі Джинназі суворо стежив за виконанням постанов Тридентського собору й остаточно скасував візантійський обряд, що практикувався в церквах Сіпонто. У 1588 і 1592 роках провадив єпархіальні синоди в Сіпонто та Манфредонії. За час управління єпархією заснував духовну семінарію та жіночий монастир, розширив архієрейський палац, відновив собор, упорядкував санктуарій Монте-Сант_Анджело на горі Гаргано та відкрив ломбард для допомоги бідним.

Нунцій У лютому 1595 року папа Климент VIII запропонував йому посаду віцегубернатора Фермо за племінника папи П'єтро Альдобрандіні. Джинназі обіймав цю посаду з 18 лютого 1595 року по червень 1596 року. Відтоді мав дружні стосунки з кардиналом Альдобрандіні. Джинназі відмовився від пропозиції понтифіка зайняти місце генерального скарбника Апостольської палати та апостольського нунція у Речі Посполитій. Причиною відмови назвав своє слабке здоров'я, що унеможливлювало тривалі подорожі. Іншою причиною було небажання Джинназі займатися фінансовими питаннями. 11 серпня 1598 року призначений апостольським нунцієм у Тоскану і кілька місяців провів у Флоренції. За цей час йому вдалося врегулювати питання, пов'язане з водотоками Валь-ді-Кьяни, одна частина яких знаходилася на території Папської держави, інша — на території Великого герцогства. У статусі апостольського візитатора проінспектоував деякі тосканські та монастирі, зокрема скит камальдулів.

У березні 1599 року кандидатура Джинназі розглядалася на посаду губернатора Риму, але в січні 1600 року папа Климент VIII відправив його апостольським нунцієм до Іспанії. Офіційне призначення відбулося 5 лютого, а до Іспанії він прибув 24 березня 1600 року. Головною метою Джинназі при дворі в Мадриді був захист інтересів Папської держави в італійських володіннях Габсбургів — Міланському герцогстві, Сицилійському та Неаполітанському королівствах. Велику увагу також приділяв церковній реформі на кшталт постанов Тридентського собору. Джинназі сприяв поліпшенню відносин між єзуїтами та домініканцями, що виникли через богословську суперечку, розв'язанням якої займалася спеціальна . Сприяв посиленню контролю Святого Престолу над іспанською помісною церквою. На дипломатичному фронті стежив за недопущенням відкритого протистояння між Іспанією та Францією та виступав посередником між двором у Мадриді та папською курією. Як генеральний колектор, займався вилученням та передачею Апостольській палаті майна та доходів, що належали померлим прелатам.

Кардинал 9 червня 1604 року отримав кардинальську шапку від папи Климента VIII, проте брав участь у конклаві після смерті понтифіка у березні 1605 року, оскільки все ще перебував у Мадриді. На тому конклаві, який обрав папою Лева IX, був одним із кандидатів. 1606 року, вже за нового папи Павла V, обраного на конклаві в травні 1605 року, Джинназі отримав титул кардинала-пресвітера з титулярною церквою Сан-Панкраціо, а потім кардинала-пресвітера з титулярною церквою Додічі-Апостолі. Манфредонії, управління над якою передав племіннику, Анібале Серугі.

Залишивши дипломатичну службу, остаточно влаштувався в Римі. У листуванні з кардиналом Альдобрандіні, який перебував у Равенні, повідомляв про ситуацію в папській курії та ситуацію в Іспанії. Його думка про справи при дворі в Мадриді мали повагу в інших кардиналів. Близько 1608 року брав участь у кількох зборах Академії розсудливих, заснованої та очолюваної кардиналом . 1613 року заснував жіночий монастир у Кастель-Болоньєзі. На конклаві 1621 року діяв серед прихильників кардинала Альдобрандіні. Під час понтифікату нового папи Григорія XV із ним часто радилися з багатьох важливих питань. Джинназі брав участь в обговоренні передачі Папській державі герцогства Урбіно та повернення з Лондона до Риму архієпископа Марка Антонія де Домініса. У 1618—1619 роках виконував обов'язки Камерленго Священної Колегії кардиналів. У 1621—1623 роках служив префектом Конгрегації у справах єпископів.

На конклаві 1623 року кандидатуру Джинназі відхилили через звинувачення в скупості та надмірній суворості. За нового папи Урбані VIII 16 вересня 1624 року став кардиналом-протопресвітером з титулом церкви Сан-Лоренцо-ін-Лучина. 2 березня 1626 року з титулом кардинала-єпископа очолив субурбікарну єпархію Палестрини. Джинназі рідко відвідував свою єпархію. Соборному храму в Палестрині подарував церковне начиння, а також подав щедру милостиню місцевим біднякам. 2 серпня 1629 року перейшов на кафедру субурбікарної єпархії Порто та Сан-Руфіни, обійнявши місце заступника декана Колегії кардиналів. 30 липня 1630 року призначений кардиналом-єпископом Остії та Веллетрі та деканом Колегії кардиналів. Одночасно з цим обійняв посаду .

В Остії відновив церкву Святого Себастьяна та збудував лікарню для місцевих селян. У соборі Веллетрі облаштував капелу для місцевого Братства допомоги стражденним. Картини для капели замовили у його племінниці Катерині Джинназі. Він також подарував собору бюст святого Климента з мощами й орган. Джинназі погасив усі борги Веллетрі та заснував у місті зерносховище — Гору достатку, зерно з якого роздавали місцевим біднякам. 1633 року в поминальний ораторій у Веллетрі з церкви Косми і Даміана в Римі за його наказом перевезли образ Богоматері з немовлям і двома ангелами пензля Джентіле да Фабріано, створений живописцем у 1426—1427 роках.

Пізні роки У пізні роки в Римі був одним із найвпливовіших кардиналів. Брав участь у роботі , зборах кардиналів, єпископів і чернечих, роботі Фабрики Святого Петра. Був дружній із засновником піаристів, святим Йосипом де Каласансом. Став протектором Ордену отців щасливої смерті святого Камілла де Лелліса, з яким також мав дружнє спілкування. Допомагав композитору Джованні Франческо Анерьо. У своєму палаці на вулиці Боттеге-Оскурі влаштував домову церкву Святої Люції, монастир Тіла Господнього для кармеліток й інтернат для навчання восьми гідних кандидатів у священники з Кастель-Болоньєзе. Водночас Джинназі написав і видав коментарі до Книги псалмів. Його коментарі до П'ятикнижжя залишилися не завершеними.

Джинназі, який страждав останніми роками життя від подагри, помер у Римі 12 березня 1639 року. Заупокійні служби по ньому пройшли в церкві Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі, храмах Веллетрі та Кастель-Болоньєзе. Особисте майно заповів племінникам, зокрема племінниці Катерині Джинназі. Кардинал також залишив значні кошти для започаткованих ним благодійних установ. Його поховали в церкві Санта-Лючія-Алле-Боттеге-Оскурі. Посмертний бюст і надгробний пам'ятник кардиналу роботи Джуліано Фінеллі зберігається у зібраннях Галереї Боргезе.

Примітки

Джерела

Посилання