Протокол № 14 до Європейської конвенції з прав людини набрав чинності 1 червня 2010 року, через три місяці після його ратифікації всіма 47 державами-учасницями конвенції. Між 2006 і 2010 роками Російська Федерація була єдиною державою-учасницею, яка відмовилася ратифікувати Протокол № 14. У 2010 році Російська Федерація припинила свою опозицію до протоколу в обмін на гарантії того, що російські судді будуть залучені до розгляду скарг проти Російської Федерації.
Протокол 14 призвів до реформ у трьох сферах: було посилено фільтрувальну здатність суду для розгляду явно неприйнятних заяв, було запроваджено нові критерії прийнятності, щоб справи, у яких заявник не зазнав значної шкоди, оголошувалися неприйнятними, а також було запроваджено заходи для ефективнішого розгляду повторюваних справ.
Протокол 14 вніс зміни до конвенції, згідно з якими судді обиратимуться на дев'ятирічний термін без права поновлення, тоді як раніше судді мали шестирічний термін з можливістю поновлення. Також було внесено зміни, згідно з якими одноосібний суддя міг відхилити явно неприйнятні заяви, тоді як до цього протоколу лише комітет із трьох суддів міг приймати таке остаточне рішення. У разі сумнівів одноосібний суддя передає заяви до Комітету Суду.
Одноосібний суддя не може розглядати заяви проти держави, яка його висунула. Комітет із трьох суддів має юрисдикцію визнавати заяви прийнятними та вирішувати справи по суті, якщо вони були обґрунтованими та ґрунтувалися на усталеній судовій практиці. Раніше комітет із трьох суддів міг лише визнати справу неприйнятною, але не міг вирішувати справи по суті, що могла зробити лише палата з семи суддів або Велика палата.
Протокол № 14 також передбачає, що коли комітет із трьох суддів вирішує справу по суті, суддя, обраний представником цієї держави, більше не є обов'язковим членом цього комітету. Суддя може бути запрошений комітетом для заміни одного зі своїх членів, але лише з певних причин, наприклад, коли заява стосується вичерпання національних засобів правового захисту.
Протокол № 14 уповноважив суд визнавати заяви неприйнятними, якщо заявник не зазнав значної шкоди та які не порушують серйозних питань, що впливають на застосування або тлумачення конвенції, або важливих питань щодо національного законодавства. Європейський комісар з прав людини тепер має право втручатися у справи як третя сторона, надаючи письмові коментарі та беручи участь у слуханнях. З метою зменшення робочого навантаження суду, Протокол № 14 зазначає, що суд повинен заохочувати сторони до досягнення врегулювання на ранній стадії провадження, особливо у повторюваних справах.
Комітет Міністрів контролює виконання врегулювання. Протокол 14 також дозволяє Комітету Міністрів звертатися до суду з проханням про тлумачення остаточного рішення, якщо виникають труднощі з його виконанням. Щоб запобігти повторним зверненням щодо структурних проблем у державах-учасницях, щодо яких суд раніше ухвалював остаточне рішення, Комітет Міністрів може за виняткових обставин та більшістю у дві третини голосів порушити провадження щодо невиконання остаточного рішення у Великій палаті суду.
Стаття 17 Протоколу 14 дозволяє Європейській Унії стати стороною конвенції. У свою чергу, Лісабонський договір, який набрав чинности у грудні 2009 року, передбачає, що Європейська Унія повинна приєднатися до конвенції та стати її стороною. Комітет міністрів має оцінити у 2012-2015 роках, наскільки виконання Протоколу 14 підвищило ефективність суду. Комітет міністрів має вирішити до 2019 року, чи потрібні подальші реформи суду.
Див. також
Європейський Союз і Європейська конвенція з прав людини Відносини Рада Європи — Європейський Союз
Примітки