Стаття 12 Європейської конвенції з прав людини

Стаття 12 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) передбачає два складові права: право на шлюб та право на створення сім'ї. З прямим посиланням на «національне законодавство, що регулює здійснення цього права», стаття 12 порушує питання щодо доктрини та пов'язаного з нею принципу субсидіарности, який є найбільш помітним у праві Європейської Унії. Він найчастіше використовується, часто разом зі статтею 8 Конвенції, для оскарження відмови в одностатевих шлюбах у внутрішньому законодавстві Договірної держави.

Застосування Як право, що міститься в ЄКПЛ, стаття 12 доступна для будь-кого, хто перебуває під юрисдикцією держави-члена Ради Європи, Council of Europe page on Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms., яка в іншому випадку вважається договірною стороною Конвенції.

Право, що міститься у статті 12, тісно пов'язане зі статтею 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до «приватного та сімейного життя, житла та листування»., European Convention on Human Rights. Стаття 12 не використовувалася так широко, як стаття 8, в аргументах на користь прав щодо сім'ї та стосунків, але вона відігравала певну роль у контраргументах проти звинувачень у фіктивних шлюбах і відіграє дедалі більшу роль в оскарженні законів щодо одностатевих шлюбів.1 Crown Office Row, Article 12 - Right to marry/found family, UK Human Rights Blog Оскільки стаття 8 була надійним джерелом для позовів, що стосуються сім'ї, стосунків та житла, судова практика щодо статті 12 залишалася досить слабкою., UK Human Rights Blog on Article 12.

Подібні положення існують у низці інших міжнародних документів з прав людини. Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) була першим документом, який закріпив певні права, викладені у Загальній декларації прав людини (ЗДПЛ), і зробив їх обов'язковими в Європі,, European Court of Human Rights page on The European Convention on Human Rights. тому, як і очікувалося, стаття 16(1) ЗДПЛ містить аналогічне положення:, Universal Declaration of Human Rights, Article 16Чоловіки та жінки, які досягли повноліття, без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності чи релігії, мають право одружуватися та створювати сім'ю.Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП) також гарантує визнання права на шлюб у статті 23(2):, International Covenant On Civil and Political Rights, Article 23.Визнається право чоловіків і жінок шлюбного віку одружуватися та створювати сім'ю.

Принцип субсидіарности Протокол № 15, який ще не набрав чинности, містить конкретне посилання на принцип субсидіарности в преамбулі Конвенції. Субсидіарність була включена до Договору про Європейську Унію, а пізніше до Маастрихтського договору, і є фундаментальною частиною функціонування права Європейської Унії. Фон Штаден,Von Staden, ‘The Democratic Legitimacy of Judicial Review Beyond the State: Normative Subsidiarity and Judicial Standards of Review’ (2012) 10 International Journal of Constitutional Law 1023 at 1036 cited by Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-341 at 316. науковець з питань міжнародних організацій, та Жан-Поль Коста,Costa, ‘The Relationship between the European Court of Human Rights and the national courts’ (2013) European Human Rights Law Review 264 at 267 cited by Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-341 at 317. колишній Голова Суду, зазначили, що елемент субсидіарности був інтегрований в інституційну структуру Суду через вимогу про те, щоб заявники вичерпали всі національні засоби правового захисту, перш ніж мати право подавати заяву до Страсбурга.Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-341, at 316-317. Інші правові джерела принципу субсидіарності в ЄКПЛ були знайдені у статті 1 (зобов'язання поважати права людини), 13 (право на ефективний засіб правового захисту), 19 (створення Суду) та 35(1) (критерії прийнятности).Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-34, at 319-320.

Моубрей пояснив, що принцип субсидіарності має два аспекти.Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-34, at 321, citing Matscher and Petzold (eds), ‘The Convention and the Principle of Subsidiarity’ in Macdonald, Matscher and Petzold (eds), The European System for the Protection of Human Rights (1993) at 42. Перший – це процесуальний аспект, який вимагає вичерпання всіх національних засобів правового захисту перед поданням скарг до Страсбурга. Другий – це матеріальний аспект, за допомогою якого Суд обмежує власні можливості переглядати рішення національного органу влади.Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-34, at 321. Останній має три частини. По-перше, Суд не прагне замінити основну роль національних судів у тлумаченні національного права; по-друге, там, де Конвенція поклала обов'язок конкретної поведінки на національний орган влади; і по-третє, через створення Судом доктрини меж розсуду.

Моубрей стверджує, що ця доктрина є продуктом субсидіарності: «це метод, розроблений для розподілу повноважень щодо прийняття рішень між відповідним органом у схемі Конвенції, щоб у конкретних випадках окреслити межу між «первинною» національною дискрецією та «допоміжною» міжнародною юрисдикцією».Alastair Mowbray, "Subsidiarity and the European Convention on Human Rights", Human Rights Law Review, Vol. 15, No. 2 (Jun., 2015), pp.313-34, at 322 citing Matscher and Petzold (eds), ‘The Convention and the Principle of Subsidiarity’ in Macdonald, The European System for the Protection of Human Rights (1993) at 59. Таке розуміння розрізняє субсидіарність та доктрину меж розсуду як два окремі поняття.

Право на шлюб, як це передбачено статтею 12 Конвенції, можна вважати конкретним прикладом розуміння Моубреєм застосування Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) матеріальної частини принципу субсидіарності. По-перше, «щоб уникнути порушення суверенітету держави, Суд втручається лише тоді, коли це абсолютно необхідно».Michael R. Hutchinson, "The Margin of Appreciation Doctrine in the European Court of Human Rights", The International and Comparative Law Quarterly, Vol. 48, No. 3 (Jul., 1999), pp.638-650, at 640. Ця дискреція (для правильного тлумачення статті 12 у контексті національних норм) не є безмежною та йде пліч-о-пліч з європейським наглядом через суд.See Handyside v. UK, E.Ct.H.R., Case Reports, 5493/72, 1976

По-друге, стаття 12 покладає на національні органи влади конкретний обов'язок дотримуватися цього права в контексті національного законодавства, що регулює шлюб, чітко викладений у її формулюванні. І, нарешті, право на шлюб виявилося правом, щодо якого Суд розробив чіткі та широкі межі розсуду.See Christine Goodwin v. The United Kingdom, E.Ct.H.R., Case Reports, 28957/95, 2002.; Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010.

Доктрина меж розсуду (або межа розсуду держави) є фундаментальною частиною судової практики ЄСПЛ щодо тлумачення та застосування положень ЄКПЛ. Подібно до субсидіарності, вона прямо не згадується в самій Конвенції, а є продуктом діяльності Страсбурзьких органів.Michael R. Hutchinson, "The Margin of Appreciation Doctrine in the European Court of Human Rights", The International and Comparative Law Quarterly, Vol. 48, No. 3 (Jul., 1999), pp.638-650, at 639. Завдання Страсбурзьких органів полягає у вивченні національних тлумачень Конвенції та вирішенні питання про їх сумісність з універсальністю норм КонвенціїMichael R. Hutchinson, "The Margin of Appreciation Doctrine in the European Court of Human Rights", The International and Comparative Law Quarterly, Vol. 48, No. 3 (Jul., 1999), pp.638-650, at 639, 640. та про те, чи слід їх санкціонувати за відступи, які «обмежують право таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права».Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § . See for example B. and L. v. the United Kingdom, E.Ct.H.R., Case Reports, 36536/02, § 34, 2005 and F. v. Switzerland, E.Ct.H.R., Case reports, 11329/85, 1987. Таким чином, межу розсуду можна краще розуміти як «питання того, хто приймає рішення, а не якими можуть бути ці рішення».

Гатчінсон пояснює, що на практиці межі розсуду щодо впровадження державою стандартів Конвенції на внутрішньому рівні можуть ставати ширшими або вужчими залежно від обставин передбачуваного порушення, що розглядається Судом. Відступи від Конвенції зрештою ґрунтуються на концепції внутрішньої необхідності в суспільствах Договірних держав, і тому природним наслідком стають межі розсуду, орієнтовані на ситуацію.

Щодо ЄСПЛ, межі розсуду будуть вужчими там, де існує значний ступінь європейського консенсусу серед держав-членів щодо прийнятних обмежень певного права, гарантованого Конвенцією, і ширшими там, де такого консенсусу немає. Це стало особливо очевидним у випадку статті 12 та права на шлюб, особливо стосовно одностатевих шлюбів. У кількох справах Суд зазначав, що стосовно статті 12 Договірні держави користуються «особливо широкими» межами розсуду у визначенні заходів, необхідних для забезпечення таких прав, гарантованих Конвенцією, як це, в межах їхньої юрисдикції.Christine Goodwin v. The United Kingdom, E.Ct.H.R., Case Reports, 28957/95, 2002, § ; Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § .

Судова практика

Обмеження на шлюб визнані допустимими

Шальк і Копф проти Австрії (2010) Шальк і Копф стверджували про дискримінацію, оскільки, будучи одностатевою парою, їм було відмовлено в можливості одружитися або визнати свої стосунки законом у національному законодавстві Австрії. Заявники стверджували, що цивільний шлюб – це союз двох осіб, який охоплює всі аспекти життя, а народження дітей більше не є вирішальним елементом шлюбного союзу.See Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § . Вони вважали, що посилання на «національне законодавство» у статті 12 Конвенції не може означати, що державам надається необмежена свобода дій у регулюванні цього права. Уряд стверджував, що як чітке формулювання статті 12, так і практика Суду в її чинному вигляді вказують на те, що право на шлюб за своєю природою обмежується парами різної статі.See Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § .

Уряд Австрії визнав, що з моменту прийняття Конвенції відбулися значні соціальні зміни в інституті шлюбу, але досі не існує жодного європейського консенсусу щодо надання одностатевим парам права на шлюб. Беручи до уваги статтю 9 Хартії основних прав Європейської Унії, Суд більше не вважає, що право на шлюб, закріплене у статті 12 ЄКПЛ, за будь-яких обставин має обмежуватися шлюбом між двома особами протилежної статі.See Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § .

Наразі питання про те, чи дозволяти одностатеві шлюби, має регулюватися національним законодавством Договірної держави, і жодного порушення статті 12 не було виявлено. Суд обґрунтував, що вибір формулювання статті 12 слід вважати навмисним. Це право було надано в контексті суворо традиційних концепцій шлюбу, а відсутність європейського консенсусу підтримувала широкі свободи дій, надані Договірним державам.See Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010, § , .See Schalk and Kopf v. Austria, E.Ct.H.R, Case Reports, 30141/04, 2010.

Паррі проти Сполученого Королівства (2006);