«Синій тушканчик» () — кодова назва першого випробування Францією ядерної зброї, здійсненого 13 лютого 1960 року о 7:04 (за місцевим часом) на полігоні в центрі , на плато Танезруфт поблизу Реггана, за 600 кілометрів на південь від Бешара. Ця операція була частиною політики ядерного стримування, якої прагнув тодішній президент Франції Шарль де Голль. Кодова назва походить від тушканчика (), невеликого степового гризуна, і синього кольору, який зазвичай символізує Францію за кордоном.

Історія Першим стратегом розробки ядерної програми Франції був генерал де Голль, який прагнув вивести військову міць країни на новий рівень, пам'ятаючи про її принизливі поразки у двох військових конфліктах (Франко-прусська війна 1870 року та Друга світова війна). 1945 року він створив Комісаріат з атомної енергії (КАЕ), що від початку негласно мав військові цілі. Радник де Голля, бригадний генерал П'єр-Марі Галлуа — один із чотирьох людей, які стояли біля витоків рішення про створення незалежного французького ядерного потенціалу, згодом отримав неофіційний титул «батька французької атомної бомби».

Над створенням французької атомної бомби працювала команда видатних учених — Фредерік Жоліо-Кюрі, , та інші. Робота велася в умовах найсуворішої таємності протягом десяти років. Військові до останнього моменту не брали участі в проєкті. КАЕ розробив першу атомну бомбу на (департамент Есон), детонатор — у (департамент Сена і Марна), а плутоній надійшов із . Дату та місце проведення випробування встановив Фелікс Гайяр (прем'єр-міністр Франції в 1957—1958 роках, у 1958—1961 — лідер Радикальної партії) за кілька місяців до події. Безпосередньо керував підготовкою ядерного випробування , міністр оборони в 1959—1960 роках. Технічним керівником підготовки випробування був фізик .

Виготовлення бомби Проєкт створення першої французької атомної бомби розпочато у вересні 1955 року у під Парижем. 1957 року визначено критичну масу матеріалу, який ділиться. Того ж року прискорювач Ван де Графа в дав змогу визначити найпридатніший матеріал для відбивача нейтронів. Детонатор, який мав стиснути плутоній до надкритичної маси, розроблено у форті Вожур.

Дані, отримані від американців наприкінці 1958 року, дозволили скоротити необхідну масу плутонію, щоб не перевищити певної потужності і не допустити сильного радіоактивного забруднення випробувального полігону, сама конструкція бомби при цьому залишилася без змін. Зекономлений завдяки цьому плутоній дав змогу створити ще одну бомбу (пристрій P1), використану в наступному ядерному випробуванні («»).

Технічний план виготовлення першої атомної бомби підготовлено наприкінці 1958 року. Створено бомбу 1959 року, але довелося чекати на завершення поставки плутонію, виробленого в Маркуле. Перша бомба мала сферичну форму і містила близько 32 вибухових лінз або GODSC (генераторів доцентрових сферичних детонаційних хвиль), утримуваних оболонкою зі смоли і скляних волокон і здатних відкриватися для вставлення в центр плутонієвого керна. Ця центральна частина з плутонієвого сплаву, названа «Єзавель», для підвищення ефективності пристрою була оточена шаром природного урану, який діє як ініціатор і відбивач нейтронів. Зовнішнє джерело нейтронів, розташоване поза активною зоною, дало змогу з високою точністю запустити ланцюгову реакцію, додатково підвищивши її ефективність.

Проведення випробування

На місце випробування на ядерному полігоні Регган у Танезруфті в центрі Сахари (тоді — Французький Алжир) запрошено кілька спеціально відібраних журналістів. Спостережний пункт розміщувався за 20 км від епіцентру вибуху («точки зеро»). Перед вибухом спостерігачів попросили сісти на землю спиною до епіцентру та надягти захисні окуляри.Patrice Gélinet, invité Jean Guisnel, " 1960, La première bombe atomique française « , випуск на , 20 листопада 2006, повтор 12 лютого 2010. За хвилину до вибуху запущено червону ракету. Атомну бомбк підірвано 13 лютого 1960 рокуChristian Bataille, „L'évaluation de la recherche sur la gestion des déchets nucléaires à haute activité“, tome II: „Les déchets militaires“, rapport de l' № 541 à l'Assemblée nationale (15 décembre 1997) et № 179 au Sénat (17 décembre 1997), 2e partie, chap.II, § 1 : » Les essais aériens à Reggane « , sur le site du Sénat.. о 7:04 (за місцевим часом)Henri Revol et Jean-Paul Bataille, „Les incidences environnementales et sanitaires des essais nucléaires effectués par la France entre 1960 et 1996 et les éléments de comparaison avec les essais des autres puissances nucléaires“, rapport de l' №|3571 à l'Assemblée nationale (5 février 2001) et № 207 au Sénat (6 février 2002), § I-3.1 » L'ensemble des faits " , sur le site du Sénat. в точці з координатами

Атомна бомба, встановлена на металевій вежі заввишки 100 метрів, мала потужність 70 кілотонн у тротиловому еквіваленті, що більш ніж утричі перевищувало потужність вибуху в Хіросімі. Найближчі до місця випробування будівлі були на відстані 70 км, вибух викликав випадання радіоактивних опадів на території завширшки 200 км та завдовжки 100 км. Журналісти, присутні на випробуванні, постраждали від радіації від вибуху бомби.

Французькі військові експерти передбачали потужність вибуху від 60 до 70 кілотонн. Отже, операція «Синій тушканчик» мала цілковитий науковий та військовий успіх.

Примітки

Література

Посилання Dossier du Sénat français