Друга польсько-українська війна. 1942–1947 — книга Володимира В'ятровича на тему польсько-українського конфлікту під час та після Другої світової війни. Концепції автора, представлені в книзі, зазнали критики деяких істориків як необ'єктивні та такі, що спотворюють історичну правду з метою заперечення відповідальності ОУН та УПА за винищення поляків.

Видання 2011 — перше українське видання 2012 — друге українське видання 2013 — перше польське видання

Інформація про книгу (перше українське видання) Формат: 148x214 мм Кількість сторінок: 288 Обкладинка: м'яка

Зміст «Друга польсько-українська війна 1942–1947» представляє бачення польсько-українського конфлікту з особливим акцентом на 1942–1947 роки. Частину II автор присвячує опису формування польсько-українських відносин перед початком Другої світової війни. Початком конфлікту, який, на думку В. В'ятровича, розпочали поляки з винищення української інтелігенції на Холмщині, автор вважає 1942 рік. Далі, згідно з «теорією доміно», події на Холмщині спричинили українську відповідь на Волині, а це, у свою чергу, — польсько-українські бої в Галичині. У 1945 році, після початку виселення українського населення, конфлікт перемістився на території так званого Закерзоння і завершився операцією «Вісла».Анджей Леон Сова, рецензія на книги: Польсько-українські відносини в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА, ред. Володимир В'ятрович та Володимир В'ятрович, Друга польсько-українська війна 1942–1947, [в:] «Pamięć i Sprawiedliwość», № 21, с. 459. Per Anders Rudling, Warfare or War Criminality? Volodymyr V’iatrovych, Druha pol’s’ko-ukains’ka viina, 1942–1947 (Kyiv: Vydavnychyi dim “Kyevo-Mohylians’ka akademiia,” 2011). 228 pp. , Ab Imperio, 1/2012, с. 362Гжегож Грицюк, рецензія на книгу: Володимир В'ятрович, Друга польсько-українська війна 1942–1947, [в:] «Pamięć i Sprawiedliwość» № 21, с. 460-471 , с. 461. Автор послідовно називає описувані події «війною»Анджей Леон Сова, рецензія на книги..., с. 454, яка є продовженням та завершенням польсько-української війни 1918–1919 роківPer Anders Rudling, Warfare..., с. 360.

Генеза та значення За словами Володимира В'ятровича, ідея написання «Другої польсько-української війни 1942–1947» виникла у нього після ознайомлення з документами, зібраними в так званому «архіві Лебедя», з якими автор працював у США з 2007 року, а також з документами з архіву Служби безпеки України, вивченими у 2008-2010 роках. На його думку, знайдені документи проливали нове світло на історію польсько-українських відносин у 1940-х рокахВолодимир В'ятрович, Друга польсько-українська війна. 1942–1947, Київ 2011, с. 6.

На думку історика Андрія Портнова, появу «Другої польсько-української війни 1942–1947» слід пов'язувати з внутрішньоукраїнськими суперечками щодо ОУН та УПА; вона була відповіддю на історичну політику табору президента Віктора Януковича. Портнов вважає книгу «важливим, якщо не ключовим, текстом націоналістичної сторони» в політичній боротьбі навколо історичної пам'ятіАндрій Портнов, «Історії для домашнього вжитку», Ab Imperio 3/12, с. 326.

Ґжеґож Мотика та Анджей Земба також вважають, що мотиви написання книги були політичнимиҐжеґож Мотика, «Невдала книга», Ab Imperio, 1/2012, с. 401Анджей Земба, Міфологізована “війна”, Ab Imperio, 1/2012, с. 420. За словами Земби, йшлося про зміцнення «міфу ОУН-УПА» серед українців та превентивне відбиття критичних голосів на адресу ОУН-УПА, які могли б з'явитися в українському суспільстві. Як писав цей автор у 2012 році:

Критика «Друга польсько-українська війна 1942–1947» зазнала критики з боку істориків: Ігоря ІльюшинаІгор Іллюшин, Погано забуте старе: про нову книгу Володимира В'ятровича, Ab Imperio, 1/2012, с. 382-385, Андрія ПортноваАндрій Портнов, «Історії..., с. 324-334, Ґжеґожа МотикиҐжеґож Мотика, У країні спрощень, Нова Східна Європа 1/2013, с. 97-101 українська версія, Анджея ЗембиАнджей Земба, Міфологізована “війна”, Ab Imperio, 1/2012, с. 403-421, Пера Андерса РудлінгаPer Anders Rudling, Warfare..., с. 356-381, Ґжеґожа Россолінського-ЛібеGrzegorz Rossoliński-Liebe, Debating, obfuscating and disciplining the Holocaust: post-Soviet historical discourses on the OUN–UPA and other nationalist movements, East European Jewish Affairs, 42:3, с. 207-208, Анджея Леона СовиАнджей Леон Сова, рецензія на книги..., с. 450-460 та Гжегожа ГрицюкаГжегож Грицюк, рецензія на книгу..., с. 460-471, які висунули низку звинувачень:

Подвійні стандарти, вибірковий підхід до джерел. Історики звинувачують В. В'ятровича у застосуванні подвійних стандартів в оцінці доказів та фактів. У випадку українських злочинів він намагається їх применшити, а у випадку польських — перебільшити«У випадку вбивств поляків він множить сумніви, засуджує будь-які спроби узагальнення і майже вимагає прямого зізнання винуватців, тоді як, коли йдеться про страждання українців, йому вже не потрібен такий розгорнутий доказовий матеріал для висунення далекосяжних гіпотез». – Мотика, Невдала книгаPer Anders Rudling, Warfare..., с. 368. В. В'ятрович застосовує подвійні стандарти також до свідчень очевидців. Він повністю відкидає спогади польських свідків злочинів ОУН-УПА як нібито необ'єктивніАнджей Земба, Міфологізована..., с. 407-408. Водночас він безкритично спирається на ті свідчення, що підтверджують його бачення історії (найчастіше на спогади українських націоналістів). Подібну тактику В. В'ятрович застосовує і до документів. Він цитує їх вибірково для доведення заздалегідь визначеної тезиАнджей Земба, Міфологізована..., с. 415-416 та безпідставно ставить під сумнів автентичність документів, що представляють ОУН-УПА в негативному світлі. Радянською фальшивкою для нього є свідчення Юрія Стельмащука перед НКВС про передачу йому Дмитром Клячківським таємної директиви Проводу ОУН про винищення польської меншиниPer Anders Rudling, Warfare..., с. 366-367. Історики вказують, що В'ятрович висуває ці сумніви без жодних доказів, у відриві від контексту та інших подібних документівАнджей Земба, Міфологізована..., с. 414-415«У випадку свідчень Стельмащука В'ятрович наводить ще один аргумент, вказуючи на відсутність протоколу допиту Стельмащука від 28 лютого 1945 року, в якому це питання було розглянуто детальніше. Це винятковий приклад несумлінності, поєднаний з відсутністю доброї волі. Український історик стверджує, що цього протоколу немає в матеріалах, що знаходяться в київському архіві. Тим часом із завіреною копією протоколу допиту Стельмащука від 28 лютого 1945 року В'ятрович, напевно, міг би ознайомитися в Російському державному військовому архіві». [в:] Гжегож Грицюк, рецензія на книгу..., с. 465-466. Водночас В. В'ятрович не соромиться широко посилатися на документи, опубліковані Миколою Лебедем та Володимиром Косиком, незважаючи на доведення того, що українські націоналісти видаляли з них компрометуючі для ОУН фрагментиPer Anders Rudling, Warfare..., с. 364-366.

Спираючись на один, неперевірений документ (лист єпископа Платона до єпископа Полікарпа), автор книги покладає відповідальність за злочин у Малині на підрозділ Шуцманшафт, що складався з поляків, ігноруючи низку інших джерел, що спростовують цю тезуГжегож Грицюк, рецензія на книгу..., с. 469.

Замовчування. В. В'ятрович замовчує факти, що обтяжують керівництво ОУН-УПА: прийняття проведеної за наказом Дмитра Клячківського волинської різанини III З'їздом ОУН та слова Романа Шухевича на з'їзді УГВР про початок у квітні 1944 року етнічної чистки в Галичині. В описі діяльності ОУН до війни не згадує про терор цієї організації щодо українців та відкидання такої політики греко-католицькими єпископами Григорієм Хомишиним та Андрієм ШептицькимАнджей Земба, Міфологізована..., с. 418.

Одним із замовчувань у книзі є пропуск інформації про те, що, незважаючи на наказ вбивати лише чоловіків (у Галичині), сили ОУН-УПА зазвичай вбивали також жінок і дітей. А. Л. Сова вказує на замовчування в книзі важливих вбивств УПА поляків, таких як трагедія у Яновій Долині чи злочин у Балигороді«Іншим недоліком праці є вказана мною маніпуляція фактографією, що полягає у пропуску автором фактів, незручних для його концепції, таких як напади УПА на польських мешканців Янової Долини чи Балигорода». [в:] Анджей Л. Сова, Рецензія..., с. 460.

Перекладання відповідальності з ОУН-Б та УПА. Ґ. Мотика та Ґ. Грицюк зауважують, що В. В'ятрович у своїй книзі намагається перекласти відповідальність за вбивства поляків на загони Тараса Боровця «Бульби» (бульбівці, так звана перша УПА)Гжегож Грицюк, рецензія на книгу..., с. 468, хоча на це немає доказів, більше того, існують докази, що «Бульба» відмовився приєднатися до «антипольської акції» ОУН-Б і навіть засудив її. В'ятрович також висуває бандерівську версію подій, згідно з якою різанина на Волині була спонтанним бунтом українських селянських мас проти поляків. При цьому він приховує, що українські селяни були мобілізовані та змушені до участі у вбивствах ОУН-Б. На думку Мотики, не відомо жодного випадку масового злочину, скоєного проти поляків незалежними від ОУН-Б українськими селянами«Варто звернути увагу на „методологію“ автора: він не може вказати жодного польського села, винищеного „спонтанно“, але це не заважає йому стверджувати, що таке явище було широко поширене на Волині. Натомість достовірні свідчення, що підтверджують мобілізацію цивільних УПА до антипольських акцій, він намагається знецінити». – Мотика, Невдала книга.

Іншою групою, на яку автор книги перекладає відповідальність за вбивства поляків, є так звані сокирники, які нібито не мали нічого спільного з бандерівцями. Ґ. Мотика вважає цю теорію несерйозною, оскільки з документів випливає, що «сокирниками» називали українських націоналістівҐжеґож Мотика, У країні..., с. 100.

Аргументація в книзі, що волинські поляки нібито самі накликали на себе масові вбивства через колаборацію з німцями та радянською владою, визнається А. Зембою типовим прийомом заперечувачів, які покладають вину на жертв за їхню власну долюАнджей Земба, Міфологізована..., с. 410.

Заперечення та мінімізація злочинів. В. В'ятрович ставить під сумнів усталені в літературі оцінки польських жертв злочинів ОУН-УПА, вважаючи їх навмисно завищеними. Пер Андерс Рудлінг зауважує, що подібної обережності В. В'ятрович не виявляє, коли йдеться про жертв української національності, і без доказів стверджує, що кількість українських жертв «другої польсько-української війни» становила «кілька десятків тисяч»Per Anders Rudling, Warfare..., с. 374.

А. Земба та Пер А. Рудлінг критикують повторення в книзі пропагандистської тези ОУН, що «антипольська акція» була для українських націоналістів «третім фронтом», менш важливим, ніж боротьба з радянськими партизанами та німцями. На їхню думку, ця теза не підтверджена фактами та статистикою вбитих ОУН-УПА радянських громадян та німцівPer Anders Rudling, Warfare..., с. 363-364Анджей Земба, Міфологізована..., с. 413.