Особливе м'ясо () — антиутопічний роман аргентинської письменниці Аґустіни Бастерріки. Роман вперше вийшов іспанською мовою 2017 року, та 2025 року Вікторія Дорофєєва переклала його українською мовою. Роман «Особливе м'ясо» зображує суспільство, в якому вірус заразив усе м'ясо тварин. Через брак тваринної плоті канібалізм стає легальним. Маркос, постачальник людського м'яса, стикається з конфліктом у цьому новому суспільстві та потерпає через власні особисті втрати.

Короткий зміст Світ занурився в хаос після «Переходу» — події, коли вірус, що вражав тварин, виявився смертельним для людей. Тварин масово вбивали та спалювали, змушуючи населення світу або стати веганами, або їсти одне одного. Невдовзі канібалізм був інституціоналізований, індустріалізований та нормалізований. Людей, яких розводять для споживання, називають «головою», а їхнє м'ясо продається як «особливе м'ясо». Сміттярі, які не можуть дозволити собі особливе м'ясо, споживають будь-які доступні мертві тіла.

Маркос — попри власний моральний протест, влаштувався працювати на бойню, щоб утримувати батька, хворого на деменцію. Він розлучився зі своєю дружиною Сесілією після смерті їхнього маленького сина та має роман з місцевим м'ясником. Сестра Маркоса, Маріса, ніяк не допомагає піклуватися про батька. Робота Маркоса полягає в тому, щоб бути посередником, який купує голову, а потім продає продукцію.

Одного разу клієнт дарує Маркосу племінну самку. Не бажаючи її забивати, він тримає її у своєму будинку, зрештою починає з нею статеві стосунки (хоча злягання з головою вважається одним із найгірших можливих провин у суспільстві) та називає її Жасмин через її запах, що нагадує йому квіти дикого жасмину. В результаті їхнього роману Жасмин зрештою вагітніє.

Коли батько Маркоса помирає, Маркос розвіює його прах у нині покинутому зоопарку, куди батько привозив його в дитинстві. Потім він відвідує «прощальну вечірку», яку влаштовує Маріса для їхнього батька, але йде, отримавши руку з голови домашньої голови, яку Маріса тримає живою.

Маркос повертається додому і застає Жасмин під час пологів. Він кличе Сесілію, медсестру, щоб та допомогла їй розродитися. Жасмин народжує хлопчика, якого Маркос називає своїм та Сесілиним, розкриваючи свої справжні наміри схреститися з Жасмин, щоб народити дитину, яка замінить його померлого сина та позбутися її, щойно досягне цієї мети. Його сексуальні контакти з Жасмин також можна вважати зґвалтуванням, оскільки вона має розумові здібності дитини та не може розуміти статеві акти чи давати згоду на них. Маркос б'є Жасмин і веде до сараю, щоб зарізати. Сесілія протестує, стверджуючи, що Жасмин могла б народити їм більше дітей. Маркос завершує розмову словами: «Вона мала людський вигляд одомашненої тварини».

Головні герої

Маркос : права рука власника найшанованішого м'ясопереробного заводу; він відповідає за щоденні операції та постачання і розподіл людського м'яса (також званого «спеціальним м'ясом») Жасмин: людина, яку вивели для споживання та яку подарували Маркосу. Вона є матір'ю другого сина Маркоса Дон Армандо: батько Маркоса. Він хворий на деменцію та живе в будинку для людей похилого віку. Сесілія: дружина Маркоса, з якою він розлучився. Вони з Маркосом спілкуються переважно телефоном. Маріса: сестра Маркоса. Одержима статусом і прагненням піднятися соціальними сходами, Маріса використовує похорон батька, щоб похизуватися своїми людськими м'ясними аксесуарами.

Критичне прийняття Роман «Особливе м'ясо» став переможцем аргентинської премії Premio Clarín de Novel та отримав схвальні відгуки від кількох критиків.

Деніел Краус з The New York Times Book Review описав роман як «потужний» у зображенні жахіть та бажань ієрархічної структури капіталізму. Краус також зазначив, що заміна свиней людьми повністю змінює погляд на індустріалізоване фермерство в романі. Джастін Джордан з The Guardian розглядала ландшафт роману як подібний до роману аргентинської авторки Саманти Швеблін «Маячливий сон». Джордан описала роман «Особливе м'ясо» як «вампірський», «провокаційний» та «сумний». Девід Тірні з видання Headstuff відзначив використання чорного гумору, який вдало доповнює темряву та жах роману. Тірні також визначив головну слабкість роману в тому, що Бастерріка надто опікується читачем, «веде його за руку»; твір помітно поліпшується, коли ця стриманість зникає.

Дослідники, зокрема Меґан Тодд, аналізують різні способи, у які роман функціонує як алегорія. Зокрема, Тодд описує роман Бастерріки як метафору політики експлуатації в умовах неоліберального капіталізму. Себастіан Вільямс стверджує, що роман кидає виклик традиційному гуманістичному розумінню «Я» (як автономного, відокремленого суб'єкта), особливо щодо проникних меж між індивідом і його середовищем — тобто тим, що люди споживають і які хвороби вони підхоплюють. Вільямс також зазначає, що Бастерріка висуває на передній план ширші культурні тривоги, пов'язані із зоонозними захворюваннями: хвороба ніколи не є просто матеріальним фактом, а вкорінена в культурних наративах, які визначають політику, етику тощо. Ґрейс Сєлінскі з The Michigan Daily у статті про «екстремальні» та «сплатерпанк»-романи, які здобули широку увагу й схвальні відгуки, пише:

Переклад українською 2025 року у видавництві «Морфеус» вийшов український переклад роману. Перекладачка — Вікторія Дорофєєва.

Примітки