Директи́ва про ме́неджерів альтернати́вних інвестиці́йних фо́ндів (2011/61/ЄУ) — нормативно-правовий акт Європейської Унії щодо фінансового регулювання гедж-фондів, фондів прямих інвестицій, фондів нерухомості та інших «альтернативних інвестиційних фондів» (AIFMs) у Європейській Унії. Директива вимагає від усіх AIFMs, на які поширюється дія цієї директиви, отримання дозволу та здійснення різноманітних розкриттів інформації як умову ведення діяльності. Вона була прийнята після фінансової кризи 2008 року. До цього галузь альтернативних інвестицій не регулювалася на рівні ЄУ.

У травні 2014 року повідомлялося, що лише третина держав-членів ЄУ успішно імплементувала цю директиву в законодавство. Станом на 2014 рік, до країн, які транспонували Директиву 2011/61/ЄУ у законодавство, належать Кіпр, Чехія, Сполучене Королівство, Люксембург, (Німеччина), Франція, Мальта та Ірландія. У грудні 2014 року Європейська комісія винесла офіційне попередження таким країнам, як Іспанія, Латвія та Польща, за невиконання вимог щодо імплементації Директиви 2011/61/ЄУ.

Передісторія Директива 2011/61/ЄУ була запропонована в рамках ширших регуляторних зусиль, здійснених країнами G20 після фінансової кризи 2008 року. Положення Директиви 2011/61/ЄУ включають підвищення прозорості керівних органів інвестиційних фондів та забезпечення того, щоб національні органи нагляду, Європейське управління з цінних паперів та ринків (ESMA) та Європейська рада з системних ризиків (ESRB) мали інформацію, необхідну для моніторингу фінансових систем у ЄУ. Директива 2011/61/ЄУ також спрямована на захист інвесторів.

Щодо необхідності прийняття директиви, у пояснювальному документі Європейської комісії зазначено, що AIFMs стали «дуже важливими учасниками європейської фінансової системи, які управляють великими обсягами активів від імені пенсійних фондів та інших інвесторів; займають значну частку торговельної діяльності на фінансових ринках; та становлять важливе джерело ризику контрагента для інших учасників ринку», а також що вони «сприяли нарощуванню левереджу у фінансовій системі, наслідки якого для стабільності фінансових ринків стали очевидними, коли левередж у секторі хедж-фондів був швидко розгорнутий під час кризи».

Коли директиву було схвалено Європейським парламентом, тодішній президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу заявив: «Прийняття директиви означає, що хедж-фонди та фонди прямих інвестицій більше не працюватимуть у регуляторній порожнечі поза сферою діяльності наглядових органів. Новий режим забезпечує прозорість та безпеку в управлінні та діяльності цих фондів, що сприяє загальній стабільності нашої фінансової системи».

Зміст

Розділ I, Загальні положення Визначено сферу застосування директиви. Директиви застосовуються до EU AIFMs, які управляють одним або кількома АІФ, незалежно від того, чи є такі AIFs — EU AIFs або non-EU AIFs; Non-EU AIFs, які управляють одним або кількома EU AIFs; та non-EU AIFs, які продають один або кілька AIFs в Унії, незалежно від того, чи є такі AIFs - — EU AIFs або non-EU AIFs. Також перелічено конкретні суб'єкти, які звільнені від дії директив.

Розділ II, Авторизація Управлінець альтернативним інвестиційним фондом (AIFM) повинен отримати дозвіл від регуляторного органу своєї країни для AIFMs, які мають активи під управлінням в альтернативних інвестиційних фондах (AIFs) понад такі порогові значення: (1) 100 мільйонів євро, якщо AIFs використовує левередж; або (2) 500 мільйонів євро, якщо АІФ не використовує левередж.

Розділ III, Умови діяльності для AIFMs Згідно з правилами звітності Директиви 2011/61/ЄУ, кожен AIF повинен мати назву з використанням серії кодів, включаючи його національний ідентифікаційний код, банківський ідентифікаційний код (BIC) та ідентифікаційний код юридичної особи. AIFMs повинні вибирати лише брокерів та контрагентів, які підлягають регуляторному нагляду, є фінансово стабільними та мають необхідну організаційну структуру для надання послуг AIFM або AIF. Усі AIFMs повинні подавати щоквартальні, піврічні або річні звіти відповідному регуляторному органу держави-члена з інформацією про AIFM та його AIFs, а також річний звіт з такою інформацією, як фінансова звітність фонду, діяльність та інформація про загальну суму винагороди, виплаченої AIFM своїм співробітникам.

Розділи IV—V, Вимоги до прозорості Спеціальні вимоги застосовуються до AIFMs, які використовують кредитне плече. AIFMs зобов'язані розкривати ступінь кредитного плеча, що використовується в їхніх фондах, та доводити, що кредитне плече в будь-якому фонді було обмежено до розумної суми. Сфера застосування вимог Директиви 2011/61/ЄУ, що застосовуються до AIFMs, різна залежно від того, чи займається AIFMs діяльністю з управління портфелем або ризиками в межах ЄУ, чи продає свої фонди інвесторам ЄУ. Кожен фонд може мати лише одного AIFMs, хоча AIFMs може делегувати певні функції іншим організаціям. AIFMs ЄУ стали підпадати під дію всіх положень Директиви 2011/61/ЄУ після її впровадження на рівні держав-членів ЄУ. Уповноваженим менеджерам фондів, розташованим у ЄУ, дозволено продавати свої фонди ЄУ професійним інвесторам у будь-якій державі-члені ЄУ відповідно до того, що Директива 2011/61/ЄУ називає паспортом.

Вимоги до звітності Директиви 2011/61/ЄУ застосовуються до всіх AIFMs, які керують або продають альтернативні фонди в межах ЄУ. Щоб виконати вимоги до звітності, AIFMs повинні подати звіт за Додатком IV протягом 30 днів після закінчення відповідного звітного періоду, який визначається обсягом активів AIFMs під управлінням. Звітні періоди варіюються від щоквартального до піврічного та щорічного. Звіт за Додатком IV — це урядовий нормативний документ, що містить 41 питання, що аналізує інвестиційні портфелі фонду, експозиції, коефіцієнти левериджу, ліквідність та аналіз ризиків.

У розділі V, розділі 2, статтях 26–30, додаткові зобов'язання застосовуються до AIFs, які набувають контролюючий вплив у непублічних компаніях. Це в основному стосується приватних інвестиційних компаній і частково має на меті запобігти розпродажу активів. Стаття 26(5) визначає «контроль» як володіння понад 50 % прав голосу, включаючи «клубну угоду». Це було пом'якшено з 30 % у проєкті (раніше у статті 26(1)(a)). Стаття 27(1) встановлює, що фонди повинні повідомляти компанії-об'єкти інвестування та акціонерів про набуття контролю, а стаття 28(4) вимагає від них розкривати інформацію про придбання зацікавленим групам, включаючи працівників або представників, через раду директорів компанії-об'єкта інвестування. Стаття 29 покладає на центральну компанію з управління приватним капіталом (а не на компанії, в які інвестують) обов'язок надавати інформацію про операційні та фінансові зміни у щорічних звітах компанії. Стаття 30 перелічує вимоги щодо розподілу, які мають на меті запобігти розпродажу активів протягом перших 24 місяців після набуття контролю.

Розділи VI—VIII, Маркетинг та паспорт Для цілей цієї директиви маркетинг визначається як будь-яка пропозиція або розміщення (продаж) AIFs з ініціативи AIFM або від імені AIFM інвесторам, які проживають у ЄУ. Закони та правила держав-членів визначають, чи займається фонд маркетингом для цілей цієї директиви.

Фонди ЄУ, якими управляють менеджери з ЄУ, можуть продаватися по всій ЄУ відповідно до паспорта Директиви 2011/61/ЄУ за умови, що менеджер дотримується всіх вимог директиви. Фонди ЄУ або держав, що не входять до ЄУ, якими управляють менеджери з країн, що не входять до ЄУ, наразі можуть продаватися в ЄУ лише за національними режимами приватного розміщення, оскільки менеджери з країн, що не входять до ЄУ, не можуть отримати маркетинговий паспорт. Аналогічно, фонди, що не входять до ЄУ, якими управляють менеджери з країн ЄУ, можуть продаватися лише за режимами приватного розміщення. Фонди, що продаються за національними режимами приватного розміщення, підлягають дотриманню певних положень Директиви 2011/61/ЄУ, що стосуються звітності, угод про регуляторну співпрацю та того, що юрисдикція фонду та менеджера не внесена до списку «країн та територій, що не співпрацюють» Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відшкодуванням шкоди (FATF).

Паспорти держав, що не входять до ЄУ У 2015 році аналітик EurActiv.com, європейського новинного та політичного вебсайту, висловив стурбованість тим, що директива ставить у невигідне становище фонди, що не входять до ЄУ. У 2015 році Європейське управління з цінних паперів та ринків ініціювало консультації для обговорення видання нових правил, які дозволять керуючим фондами з ЄУ продавати свої AIF з держав, що не входять до ЄУ, відповідно до паспорта Директиви 2011/61/ЄУ, а також для керуючих з країн, що не входять до ЄУ, продавати свої фонди за паспортом. У липні 2016 року менеджери фондів з країн, що не входять до ЄУ, дійшли висновку, що немає принципових перешкод для видачі паспортів Канаді, Гернсі, Японії, Джерсі та Швейцарії, також розглядається питання про сім інших держав, що не входять до ЄУ.

Імплементація Директива набула чинности 21 липня 2011 року. 16 листопада 2011 року ESMA видала Європейській комісії (ЄК) технічну рекомендацію щодо можливих заходів імплементації Директиви 2011/61/ЄУ. 19 грудня 2012 року ЄК додала низку нових регламентів на доповнення до тексту. Держави-члени ЄУ повинні були імплементувати Директиву 2011/61/ЄУ у національне законодавство не пізніше 22 липня 2013 року. Станом на липень 2014 року не кожна держава-член ЄУ транспонувала Директиву 2011/61/ЄУ у національне законодавство. Деякі, але не всі, держави-члени передбачили річний перехідний період, що починається 22 липня 2013 року, перш ніж AIFMs почнуть підпадати під вимоги Директиви 2011/61/ЄУ.

Директива вже була доповнена трьома Регламентами рівня II:

Делегований регламент Комісії (ЄУ) № 231/2013 щодо винятків, загальних умов діяльності, депозитаріїв, левериджу, прозорості та нагляду; Імплементаційний регламент Комісії (ЄУ) № 447/2013 щодо керуючих інвестиційними фондами (КАІФ) за власним бажанням; Імплементаційний регламент Комісії (ЄУ) № 448/2013 щодо процедури визначення держави-члена референтного характеру для керуючих фондами з країн, що не входять до ЄУ.

Європейське управління з цінних паперів та ринків також опублікувало низку рекомендацій для національних компетентних органів, зокрема щодо ключових концепцій Директиви 2011/61/ЄУ та винагороди.

Князівство Ліхтенштейн (1 квітня 2013 р.) З 1 квітня 2013 року FMA Ліхтенштейн приймає заявки на отримання дозволу від AIFM та AIF, а також інших осіб та організацій, які потребують дозволу відповідно до Закону про AIFM. 30 вересня 2016 року Спільний комітет ЄЕЗ, рішення якого призвели до включення нового законодавства ЄУ до Угоди про ЄЕЗ, вирішив включити перший пакет правових актів, що стосуються європейських наглядових органів (ESA).

Мальта (27 червня 2013 р.) 27 червня 2013 року (заходи були оприлюднені 25 червня 2013 року) Мальта стала першою державою-членом ЄУ, яка завершила транспозицію вимог Директиви до національного законодавства. Мальтійський законодавець та Мальтійське управління з фінансових послуг транспонували вимоги Директиви за допомогою серії нормативних актів, виданих відповідно до Закону про інвестиційні послуги (розділ 370, Закони Мальти), та низки нових правил MFSA. = Паспорт ЄУ

Люксембург (12 липня 2013 р.) У Люксембурзі директиву AIFM було транспоновано до національного законодавства 12 липня 2013 року. Згідно із законом 2013 року, суб'єкт господарювання, щоб стати AIFM, повинен подати заявку до Комісії з нагляду за фінансовим сектором (CSSF) та отримати від неї дозвіл. Заявка повинна містити інформацію про директорів AIFM, його акціонерів та альтернативні інвестиційні фонди (AIF), якими він має намір управляти, а також продемонструвати, як суб'єкт господарювання дотримуватиметься вимог Закону про AIFM.

Франція (27 липня 2013 р.) Директива AIFM була транспонована до національного законодавства Франції 27 липня 2013 року.

Рецепція