Ускладнене речення — речення, яке містить синтаксичні конструкції (речення з однорідними членами, речення з відокремленими членами, речення із звертаннями, речення із вставними і вставленими компонентами).

Ускладнені речення, за семантичними й граматичними ознаками, перебувають між простими і складними реченнями. Вони споріднені з простими реченнями через наявність ускладненої частини в ролі головних і другорядних членів — підметів, присудків, додатків, означень, обставин. Із складними реченнями об’єднують синтаксичні відношення, синонімія ускладнених конструкцій з певними групами складних речень.

Види

Однорідні члени речення Однорідні члени речення - це члени речення, які виконують одну синтаксичну функцію, об’єднуються однаковими синтаксичними відношеннями до того самого члена речення. Ними можуть бути головні і другорядні члени речення.

Скільки б членів речення не входило до однорідного ряду, всі виконують одну синтаксичну функцію, є одним членом речення. Однорідні члени речення виражаються однією частиною мови, у деяких випадках вони бувають морфологічно різнорідними:

«Молодиці розсідаються на лавах попід стінами, перебирають настрижену й знесену сюди мирту від найближчих сусідів, добутий по горбах у Голосному потоці барвінок і шиють велин, обсипають його живою зеленню її червоними сосновими ягідками, купленими на торговищі» (В. Качкам)

У вище зазначеному реченні кілька груп однорідних членів: однорідні присудки - розсідаються, перебирають, шиють, обсипають, однорідні означення - настрижену й знесену, однорідні додатки - мирту, барвінок (імен. З.В.), зеленню, ягідками (імен. О.В.), об’єднані інтонацією й сурядним зв ’язком, виражені однотипними частинами мови в кожній групі.

Означення

Однорідні означення — це означення, які перелічують споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв’язок. Вони пов’язуються одне з одним сполучниками сурядності, інтонацією переліку, єднальними паузами. Якщо означення пов’язані між собою сполучниками, вони завжди однорідні: «А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарівничих зваб, богиня квітів, юная Хлорида, у жовтому віночку із кульбаб...» (Л. Костенко) Неоднорідні означення — означення, які характеризують предмет з різних боків, коли кожне попереднє з неоднорідних означень стосується всього подальшого словосполучення, а не безпосередньо означуваного (пояснюваного) слова. Неоднорідні означення виражаються найчастіше сполученням якісного і відносного, якісного і присвійного прикметників. Проте, характеризуючи предмет з різних боків, можуть стати однорідними, коли вживаються для опису зовнішності, інтер’єру, позитивної або негативної оцінки тощо: «Сонце вдарило з-за лісу червоним потужним промінням на київські гори. Широка зелена Оболонь і Поділ укрились тінню і потемнішали. Виразніше виступили високі смужки київських гір під ясним чистим небом, обсипані збоку червонястим промінням. Вигляд став якийсь фантастичний... Київські сизі гори стали фіолетові... Ліс чорнів широкою смугою на горяному правому березі Дніпра. Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі... Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних зелених городів. На сукупних, скрізь одгороджених тинами городах зеленіла розкішна соковита бутина та бадилля кукурудзи. Коло хатів у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші» (І. Нечуй-Левицький)

Відокремлені члени

Відокремлення — це виділення одного із членів речення (як одиничного, так і з пояснювальними словами) за допомогою інтонації з метою надання йому певної синтаксичної самостійності. У реченні: «Але це прояснення схоже на осінній день, коли з димчатої хмарної проріхи прогляне якась пляма, схожа на сонце» (М. Стельмах) виділене поширене означення схожа на сонце, яким автор, порівнюючи пляму з сонцем, створює художній образ прояснення. Відокремлені узгодження означень можуть бути виражені дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежно від їх місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту. «Темна ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією» (О. Гончар), де напоєна степовими пахощами - дієприкметниковий зворот. «Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране» (Г. Тютюнник), де високий, сутулий - відокремлені одиничні прикметники. Відокремлені неузгоджені означення найчастіше виражені іменником, рідше — інфінітивом. Обов’язковою умовою відокремлення виступає семантичне навантаження їх. Наприклад: «Яке більше багатство може бути для чабана, ніж цей колодязь (який?), круглий, просторий, з віконцем жовтого ніздрюватого каменю, щільно складеного, злеглого так ніби від природи» (О. Гончар) Відокремлена прикладка — це субстантивний (іменниковий) зворот, один із виразних стилістичних засобів, який виступає в реченні у функції означення. Як і невідокремлена прикладка, вона узгоджується з означуваним словом у відмінку. З одного боку, вона дає можливість у стислій формі висловити свої думки, передати їх ієрархію, з другого — виступає яскравим зображувально-оцінним засобом. Відокремлюються прикладки такі фактори, як зміст, наявність поясню вальних слів, характер означуваного слова, місце прикладки в реченні та ін. «І світає, і смеркає, і знову смеркає, а москаля, її сина, немає, немає» (Т. Шевченко), де її сина - відокремлена прикладка. Відокремлена обставина — обставини, які виражені одиничним дієприслівником або дієприслівниковим зворотом. «З лави, стогнучи, підвівся Бараболя» (М. Стельмах), де стогнучи - відокремлений одиничний дієприслівник; «Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми» (О. Гончар), де розступаючись перед баскими кіньми - відокремлений дієприлівниковий зворот.

Література

Синявський О. Норми української літературної мови / Олекса Синявський. — Харків, 1931. Пономарів Олександр. Сучасна українська мова. - Київ, "Либідь", 1997, с.273-303 ISBN 966-06-0032-1