«Квіт папороті» — збірка легенд українського письменника Леоніда Павленка, вперше видана 1990 року. Легенди розповідають про українську природу, особливо рослинний світ, взаємодію людей з рослинами, любов людей до рослин. Книга здобула Премію імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
Історія створення й видання Окрім художньої літератури, Леонід Павленко відомий як народний фітотерапевт, автор книжок про лікування травами, зокрема науково-художніх книжок «Цілющі скарби землі» (1984), «Ліки з чар-зілля: Поради і рецепти народного цілителя» (1992). В описах книги його називають нащадком давнього роду травників МатяшівКвіт папороті, Читанка, які зналися на народній медицині й на травах та лікували ще запорізьких козаків. Сам Павленко згадує, як його вчив траволікуванню дідусь, а мати оповідала йому легенди.
Книжку видало 1990 року київське видавництво «Веселка». Чорно-білі ілюстрації до книги виконала львівська художниця Ольга Юдіна, і Леоніду Павленку ці ілюстрації дуже сподобались. Обкладинка кольорова й оформлена в тому ж стилі.
На думку філологині Наталії Лівіцької, книга вийшла за сприятливих суспільно-політичних обставин і збагатила українську дитячу літературу народознавчою тематикою. 1993 року книга здобула Премію імені Лесі Українки Кабінету Міністрів України за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
Оповідання «Рідна мати» з цієї збірки увійшло до хрестоматії «Основи християнської етики» для 6 класу як ілюстрація теми «Терпіння і справедливість». Казку "Росамита" сайт української народної творчості представляє як народну, записану 2008 року в Полтавській областіРосамита, Народна творчість. Перші речення "Лісової Любаши" без посилання на джерело використані як вправа в підручнику української мови.
Зміст Книга містить легенди й оповіді про українську природу, про маловідомі та рідкісні рослиниКвіт папороті, Креденс. До книги увійшла 31 легенда: Велика Біла Троянда. Дівчина з кручі крикнула вітру, щоб той забрав її до себе в гості, й опинилась на загадковому острові. Затуживши за батьком, вона вронила сльозу на Білу Троянду. Та розповіла дівчині, що її поневолив вітер-сокіл, і порадила, як дівчині самій вберегтись від такої долі. Коли до неї прилетіли красивий сокіл і голуб обскубаний, вона, не звертаючи уваги на сокола, приласкала голуба. Тоді сокіл, уособлення вітру, відпустив її додому, а голуб обернувся на сусідського юнака, якого вона давно кохала. Вони одружились, але дівчина й далі ходила на кручу, куди вітер приносив їй запах Троянди. Оленчина тополя. Іванко й Оленка бавились на яблуні. Оленка впала з дерева, і в неї став рости горб. Коли Іванко, сердячись на яблуню, вдарив її по стовбуру, та порадила йому звернутись по допомогу до давньої тополі, яка росте на місці, де колись козаки полягли у битві з ворогами. Тополя наказала 18-річній Оленці 18 разів приходити до неї й обіймати її на сході сонця, і після цього її стан став струнким, як у тополі. На прохання тополі Оленка посадила біля неї 18 молодих тополь в пам'ять про 18 загиблих козаків, а 20-річний Іванко посадив 20 яблунь. Іванко й Оленка одружились і ще багато разів відвідували стару тополю, але та з ними більше не говорила. Тарас. Наймит Тарас, розмальовуючи оселю вельможного пана, покохав його служницю Мирославу і попросив пана звільнити її як плату за його роботу. Пан відмовив і наказав побити і Мирославу, і Тараса. Після цього Мирослава втопилась, а Тарас у розпачі намалював портрет утоплениці. Після цього до нього прийшла русалка в образі Мирослави і стала з ним жити, невидима для інших людей. Розуміючи, що Тарасу наблидло жити з несправжньою Мирославою, вона зникла, а Тарас намалював її в образі рожевої чайки. Слава про його неймовірно реалістичні картини дійшла до царя, і Тараса ув'язнили, щоб він не намалював солдатів, які б ожили з його картин. В тюрмі йому знову явилась Мирослава, і після цього йому раптом оголосили указ про звільнення. У кінці легенди читач дізнається, що йшлося про Тараса Шевченка. Росамита. У селян Марка і Сідеї народилась дочка, коли вони працювали в полі. Її умили росою і тому назвали Росамитою. Марко підняв дочку до неба й попросив у зірки й місяця, щоб у неї серце було добре і слово мудре. Після цього у неї на лівій долоні з'явився знак місяця й зірки. Коли Росамита виросла, слава про її мудрість і вміння зцілювати хвороби людей дійшла до країни поганців за морями. Її владика Бабун-Хасан перекинувся на стерв'ятника, прилетів в Україну і в образі старця спробував увійти в хату Росамити, але та його викрила і показала йому свою ліву руку, обернувши його знову на стерв'ятника. Розлючений Бабун-Хасан разом з усіма своїми чаклунами і чорнокнижниками зграєю стерв'ятників налетіли на землю Марка, Сідеї і Росамити і стали руйнувати все навкруги. Росамита почула голос зірки, яка порадила їй підняти ліву руку до неба і проказати закляття, і так і зробила, хоч і розуміла ціну цього. Земля заколихалась, вороги попадали мертвими, а Росамита зникла назавжди. Тепер вона живе в людях і несе добро, хоч ніхто її й не бачить. Лісова Любаша. Лісова відьма розгнівалась на лісника й перетворила його доньку Любашу на бузок. Коли на бузок впали сльози матері, він розповів людським голосом, що не треба рубати старих дерев, треба саджати нові дерева і вбити злого вовка, який прислужує відьмі, і тоді вона втратити силу. Лісник все виконав, і любаша повернулась, і не сама, а з парубком Сильвестром, теж сином лісника, але з іншого краю, якого відьма тримала зачарованим у лісового духа. Любаша, пізнавши мудрість дерев, стала лікувати людей від хвороб, а Сильвестр став лісником. Лебіда. Мисливці на озері поранили білу лебедицю, а Олесь врятував її. Лебедиця прийшла до нього уві сні й пообіцяла одружитись з ним. Коли Олесю виповнилось 20 років, на тому ж озері він врятував з води дівчину Лебіду й одружився з нею. Дідусь глід. Малий Марко любив кущ глоду в лісі й розмовляв з ним, і глід став являтись йому в образі старого діда й розповідати Маркові про дерева, людей, квіти, птахів. Одного разу він розповів про явора і яворицю, які кохали один одного, і дуба, який захищав їх своїми гілками. Але лихий вітер повалив яворицю на дуба, і явір, побачивши, що явориця вже не його, засох з горя. Дуб і явориця від відчуття провини і від докору інших дерев пішли з лісу і стали на роздоріжжі, але дістали коренем каменя і скоро неминуче загинуть. Щоб врятувати їх, Марко погодився віддати 10 років життя: він заснув 10-літнім і прокинувся 20-літнім, зате дуб і явориця були знову в лісі біля глоду, і явір був знову живий і в парі з яворицею. 20-річний Марко спочатку подумав, що ця пригода була сном, але пішов у ліс і все згадав. У 30 років Марко одружився, його молодший син Андрійко бігав у ліс милуватись глодом, дубом і яворами, а Марко багато розповідав йому про дерева. Марко дожив до 100 років і заповів Андрійкові поховати себе біля дубу і яворів. З могили Марка виріс кремезний дуб, який люди назвали Марковим дубом. Рутина і Зорина. Бідний чоловік Оверко у березні пішов у ліс, щоб нарубати дрів і зігріти хату. Зустрівши там кущ зеленої рути, він хотів зірвати гілочки на подарунок своїм дочкам, але від куща озвався Рік, наказавши йому, щоб його 4 дочки поклали гілочки під подушки, і тоді вони стануть нареченими його синам-вітрам. Коли Оверко прийшов додому з гілочками, старші дочки Горпина й Коптина відмовились класти їх під подушки й кинули в ноги на ліжка, третя дочка Зорина поклала під подушку, а молодша Рутина ще й поцілувала гілочку. Вранці Рутина знайшла під подушкою одяг, шитий золотом, Зорина - шитий сріблом, а Горпина й Коптина знайшли в ногах одяг з грубої мішковини. У Святу неділю батько наказав дочкам піти в ліс, і там потрабили в убогу захаращену хатину, в якій сидів старий Рік. Рутина й Зорина взялися прибирати хатину, а Горпина й Коптина відмовились. Коли прийшли вітри, сини Року, то веселий і молодий весняний вітер взяв собі Рутину, теплий літній вітер середніх літ взяв Зорину, мокрий і брудний осінній вітер — Коптину, а холодний і бородатий зимовий вітер — Горпину. Розбийгора. Чоловік Сава пішов добувати харчів і не повернувся. Його дружина Соломія за пів року народила сина й назвала його Розбийгорою на честь сусідньої гори, ніби розбитої надвої, бо і її життя тепер було таке ж розбите. Тільки вона назвала так сина, як почула голос гори, яка пообіцяла, що син буде сильний, як гора, швидкий, як вітер, що навколо гори літає, мудрий, як орел, що на горі живе, і сам цей орел сину служитиме. Коли син виріс, так і сталось. Щоб допомогти синові знайти батька, орел високо піднівся на сході сонця й побачив, що Саву полонила зла відьма Сахна. Орел відніс Розбийгору до відьми. Відьма загадала йому знайти серед її бранців найріднішого для нього, поставивши свою магічну силу проти його голови. Орел непомітно підказав Розбийгорі, і той правильно знайшов батька. Сахна втратила відьомську силу й перетворилась на убогу немічну бабу. Коли Папороть цвіте. Донька лісничого й зіллєварки Любава, яку прозвали Ясноокою, знала багато про природу, любила розмовляти з вербою і струмком. Одного разу бавлячись з відлунням вона забігла в склеп у чагарнику і зустріла там лісову відьму. Від того, що Ясноока лагідно розмовляла з відьмою, відьма втрачала силу і, розгнівавшись на привітність Ясноокої, висушила струмок, так що верба стала засихати. Щоб врятувати вербу, вона наказала Ясноокій зірвати квітку папороті, яка родиться в ніч на Івана Купала раз на 10 років. Папороть розповіла Ясноокій, що та може з'їсти квітку, і тоді стане багатою і знатною, а може закопати її під вербою, тоді струмок оживе, верба одужає, але Ясноока перетвориться на голубку і муситиме літати, доки не пізнає сама таємниць рослинного світу. Не піддавшись спокусі, Ясноока не з'їла квітку й не віддала її відьмі, а закопала під вербою. Не чіпайте журавлі. Дівчинка Аделіна крала яйця з журавлиних гнізд і за це перетворилась на стару бабусю. Після цього вона намагалась робити всім добро. А коли врятувала й вилікувала пораненого журавля, який не зміг відлетіти у вирій, прокляття спало, і вона знову стала молодою й красивою. Зло Каркали. Легенда перша. У доброго Дорофія і його дружини Дарини не було дітей. Відьма Каркала домовилась Дариною, що у неї народиться дочка, але, коли їй виповниться 17 років, Каркала забере її радість. Взамін Каркала дала Дарині некрасиву чорну троянду. Тим часом Дорофій спав під посадженою ним березою й побачив уві сні, що дочка мала б народитись і так. Коли він прокинувся, з-за куща шипшини до нього вийшла жінка, уся ніби з мінливого марева, яка була добром, зробленим Дорофієм в його житті, і навчила його, щоб врятувати дочку, кинути чорну троянду на кущ шипшини. На Івана Купала у Дарини народилась дочка Олеся, росла доброю і радісною, але на другий день після 17-річчя засумувала й почала марніти. Коли до оселі Дорофія завітала Каркала, Дорофій дістав збережену ним чорну троянду, і жінка, яка символізувала його добро, кинула її на кущ шипшини. Чорна троянда згоріла, а жінка дала Дорофію жолудь. Коли Олеся розкусила його, Каркала розпалась надвоє, а Олеся розсміялася. Зло Каркали. Легенда друга. Чумак Омелько на відпочинку дорогою в Крим вихвалявся перед товаришами, що не боїться злої Каркали і перехитрить її. Наступного дня на спуску з гори ворона клунула в око його вола й той різко повернув воза, пошкодивши його. Інші чумаки, побачивши таке лихо, втекли від Омелька. Раптом з'явилась Каркала в образі старої баби й запропонувала допомогти, якщо Омелько віддасть їй те, що того дня в його оселі знайшлося. Омелько погодився, але за додаткової умови, що Каркала з'їсть все те, що він здобуде. На полагодженому возі Омелько наздогнав решту чумаків у Криму, посварив їх, а потім пробачив і з сіллю повернувся додому. Каркала прийшла, щоб забрати те, що знайшлося, поки Омелько їздив по сіль, - його новонародженого сина. Але він змусив її спочатку з'їсти здобутий їм віз солі. Вона з'їла пів воза солі і розсипалася на порох.