Дуб (Quercus) — рід багаторічних рослин родини букових (Fagaceae), що налічує приблизно 470 негібридних видів. Його представники поширені переважно у помірних і тропічних областях Північної півкулі. Серед дубів існують цінні деревні, танідоносні, лікарські та декоративні рослини, деякі з них у минулому широко використовували як харчові.
Дуб у багатьох народів вважають найкрасивішим деревом, і до нього ставляться з пошаною і любов'ю. Недарма латиною дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево» Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с.. Українська назва дуб праслов'янського походження.
Опис
До роду належать вічнозелені або листопадні, переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев зазвичай товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя.
У Греції та Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями. В Україні поширюється дуб червоний, завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. Особливо гарний він в листопадний період, коли його листя набуває відтінків червоного кольору (на кожному окремому дереві забарвлення може різнитися). Але за споживацькими властивостями, його деревина поступається вітчизняному дубу.
У популяціях дубів поширений сезонний поліморфізм — є літні та зимові біоморфи. У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба, листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років (див. також: Вічнозелений дуб).
Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими, утворюючи так званий морений дуб, який дуже цінують у столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тож з дуба роблять діжки і паркет.
Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці. Одночасно з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках, виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в круглій чашечці — плюсці.
Листя і зокрема, кора саджанців дуба (полюбляють обгризати зайці), є їжею для численних тварин, деякі з них можуть помітно шкодити (дубова листовійка, жук трубкокрут дубовий та інші).
Поширення в Україні
Дуб — основна лісотвірна порода Лісостепу, добре співіснує в поєднанні з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком (див. також діброва). Росте на більшій частині України, у степу рідше, переважно в долинах річок. Він посідає 27 % площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок, догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях. Найпоширеніший вид в Україні: дуб звичайний (Quercus robur); також ростуть дуб бурґундський (Q. cerris), дуб скельний (Q. petraea), дуб пухнастий (Q. pubescens).
Використання
Найчастіше дуб використовують для виготовлення меблів. Дубові меблі вважають найгарнішими і міцними, водночас, щільна деревина дає змогу прикрасити деякі частини виразним різьбленням. Також міцність і твердість деревини, сприяє виготовленню дрібних кріпильних, але водночас міцних з'єднань. Дуб — одна з небагатьох порід деревини, з якої можна зробити гнуті вироби різного радіусу. Через високий вміст в деревині дубильних речовин, дуб вважають найбільш стійкою до гниття деревиною, серед усіх листяних порід.
До того ж, його використовують у столярно-меблевому і паркетному виробництвах; вагоно-, обозо- судо-, сільгоспмашинобудуванні, для виготовлення бочок під виноградні вина, коньяки. Деревина і кора дуба слугують для отримання дубильних речовин.
У харчуванні
Дуб був першою борошняною рослиною, що її використала для їжі людина. Жолуді містять багато дубильних речовин, тож на смак гіркі. Щоб позбавити гіркоти зібрані восени чи напровесні жолуді, їх чистять, подрібнюють на 6-8 частинок і вимочують два-три дні у воді. Протягом цього часу воду змінюють. В давнину, подрібнені жолуді вкладали в плетені кошики та затоплювали в проточній воді струмків або річок.
Після вимочування жолуді заливають свіжою водою і деякий час проварюють. Далі висушують на сонці, а потім завершують дію у печі або духовці. Висушена крихка маса подрібнюється на крупу в млині, ступі чи крізь м'ясорубку. Зазвичай із жолудяного борошна печуть коржики, оладки та різноманітне печиво. Якщо до такого борошна додати 10—15 % зернового - для в'язкості, то вийде смачний і поживний хліб.
У Франції та Англії в такий спосіб і тепер готують жолудяне борошно та використовують для приготування особливих сортів тістечок, тортів, печива.
Листя дуба застосовують як пряно-ароматний додаток для квашення огірківМ. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.96.
Деякі дуби мають меншу кількість таніну в жолудях, отож позбавити гіркоти їх простіше. Наприклад дуб Келлога, що здавна використовують індіанці в їжу.
У Кореї з жолудів роблять желе (도토리묵, ). Його переважно готують у гірських районах. Жолуді розмелюють на пасту, що має оранжево-коричневий колір. Пасту розмішують у воді, відокремлюючи волокна від крохмалю. Водну суміш з крохмалем час від часу відстоюють, щоб він осів, і змінюють, вилучаючи танін .
Дуб у культурі Кукутень-Трипілля Вчені-археологи ще за часів СРСР, під час розкопок давніх поселень трипільської культури на землях сучасної Кіровоградщини, знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. На думку тодішніх радянських науковців, з нього випікали хлібІвченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — С.41.. Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».
Дуб як символ Дуб — символ Перуна, Сонця та інших богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливостіДуб // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 238. (ISBN 978-966-2464-48-1).
У багатьох індоєвропейських звичаях існував культ дуба, який вважали священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може постати перед людьми. Як і всі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з'єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.
Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. На думку Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, предмет їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свою появу розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, оскільки в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.
Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятьби), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога, свідчила про твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.
Окрім Зевса, у Стародавній Греції дуб був присвячений також богу Сонця, науки і мистецтв — Аполлону. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові звитяги. Центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким розташовувалось джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі. Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворені Філемон і Бавкіда, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За переказами, у Геракла була дубова палиця. На думку деяких дослідників, з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.
У Стародавньому Римі дуб означає силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, а на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як знак родючості. Священним вважали й дубове поліно, завдяки йому підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.
Дубу відведено місце й у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба. У віруваннях друїдів дуб символізував вісь світу й пов'язувався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів, усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливе значення мав образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловіче начало, а омела — жіноче. В епоху християнізації кельтів, багато церков та монастирів в Ірландії, часто будували неподалік від дібров або окремих дубів.
Вдавнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя вояків та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується відомим фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.
Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.
У карпатських слов'ян у старовинній пісні співається: «В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуби, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила». Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «…дуби… незаймані століттями, одного віку зі Всесвітом, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше диво світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, через це і жолудь мав назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід».