Юкі Аояма (; , Нагоя, Айті, Японія) — японський фотограф і кінорежисер. Здобув популярність своїми провокаційними циклами фотознімків. Його творчість привернула увагу великих європейських і японських засобів масової інформації, серед яких: CNN, «Індепендент», «Дейлі мейл», .

Біографія Народився у місті Нагоя у префектурі Айті. Закінчив факультет психології Цукубського університету. Здобув спеціальність фотографа у спеціального району Сібуя в Токіо. 2005 року створив свій власний фотоофіс. 2007 року ушанований престижною премією на конкурсі корпорації Canon. 2009 року став викладачем .

2014 року став режисером, актором і оператором фільму за однойменною мангою «Моя сестричка останнім часом сама не своя» (). Батьки головних героїв фільму укладають шлюб, самі вони стають зведеними братом і сестрою. У дівчинку вселяється привид дівчини, який змушує її допомогти примарі потрапити до раю. А для цього дівчинка має здобути якусь енергію, яку можна отримати лише фізичною близькістю зі своїм зведеним братом.

Широка популярність прийшла до Аояма у середині 2010-х років. Серія фотографій «Комплекс школярки» (), розпочата 2006 року і вперше опублікована як фотоальбом у 2015 році (пізніше вийшли нові альбоми з цієї серії), намагається передати одночасно чистоту та таємні пристрасті, заховані у глибині людської свідомості. Фотографії демонструють чарівність юності, перше кохання, заборонені фантазії хлопчика, навіяні образом дівчини-підлітка, одягненої у строгу форму японської школярки. За словами автора: «У багатьох хлопчиків у середній школі є комплекс власної неповноцінності щодо школярок». На його думку, вони вважають своїх однолітків як сексуальними, і святими одночасно. «Коли школярки роблять найбезневинніший рух, — стверджує Аояма, — це здатне запалити серця хлопчиків». На більшості фотографій не видно облич моделей, на думку автора, це підкреслює, що демонструються комплекси й образи, що належать не конкретному хлопчику чи підлітці, а самому підлітковому віку. 2011 року на основі цього циклу знятий середньометражний фільм «Комплекс школярки „M“».

2015 року опублікував альбом «Офісні працівники, які підстрибують» (дослівно — «Небесні люди, що живуть на зарплату», ) з серією зі 109 портретів японських офісних працівників, які підстрибують на місці. Японський термін «Sararīman» () перекладається як «службовець», «людина, що живе на зарплату», і має на увазі працівників великих торгових, фінансових і промислових фірм, але не робітників, а управлінців, в західному розумінні — «білих комірців». Слово «Solariman» — неологізм самого Аоями від «Sararyman», але тут цей термін використовується в спотвореній, наближеній до японського слова «небо» — японською «sora», формі. Кожен з офісних працівників зависає в повітрі поруч зі своєю донькою, яка стоїть в збентеженні і розгубленості. Батьки виглядають неймовірно молодими і безтурботними, виступаючи в ролі малюків і змінюючи на свою протилежність реальне співвідношення двох поколінь. Образ класичного японського службовця в сорочці, костюмі та краватці є символом міської культури в Японії, починаючи з 1920-х років. Атрибутами цього образу є ієрархічне мислення, корпоративна лояльність, героїчна робота на знос.. Етика японських офісних працівників іноді порівнюється психологами і соціологами з трудовою мораллю пуританства. «Я думаю, що вони хочуть показати себе з кращого боку перед своїми доньками, але вони не звикли до фотознімків або стрибків… тому кінцевий результат дуже комічний», — зізнавався Аояма. Один з батьків-офісних працівників на зніманні так старався, що навіть порвав собі штани. На початку фотосесії часто виникала незручність між батьком і дочкою-підлітком, після фотосесії вони зазвичай обіймалися і сміялися. Аояма стверджував, що до створення циклу його підштовхнули власні стосунки з батьком, який помер незадовго до початку роботи над серією знімків. Фотограф зізнавався, що просто не розумів до цього моменту, чим був зайнятий його батько на роботі: «Тільки після смерті мого батька я виявив, що він дійсно відмінно справлявся зі своєю роботою як офісний співробітник завдяки розповідям людей, які його знали».

«Веселощі», гумор, розкутість, яскрава індивідуальність не належать до традиційних атрибутів офісного працівника. «Я хотів розкрити їхню приховану індивідуальність», — стверджував Аояма. Кожному батькові запропонували стрибати так, як йому хотілося. Автор вважає, що «кожна фотографія виражає ідеальні стосунки між батьком і донькою». Робота над альбомом зайняла близько трьох років, знімки робилися у всій Японії, ця серія фотографій є частиною десятирічного проєкту Аоями «Офісні працівники» з дослідження психології та фотографування офісних працівників Японії.

2017 року випустив альбом з фотографіями котів на жіночих грудях. Він здогадався об'єднати дві популярні в інтернеті, які існували окремо одна від одної теми: кішки та напівоголені дівчата. Альбом «Painyan», що в перекладі з японської означає поєднання двох слів «груди» та «няв» (дослівно «Грудиняв»). Він містить 96 фотографій. Сам автор наполягає, що ці фотографії мають терапевтичний ефект (тому для студентів при покупці альбому встановлено знижку 10 %).

Фільмографія Рік Фільм Режисер Актор Оператор 2014 Моя сестричка останнім часом сама не своя (最近、妹のようすがちょっとおかしいんだが, Японія, 107 хв.).

Особливості творчості Аояму часто відносять до авторів, здатних кинути виклик суспільству та його стандартам. Його фотопроєкти показують світ з несподіваного боку, демонструють прихований сенс предметів і явищ, не порушуючи при цьому традиційних засад. Він говорить про свою творчість: «Я б хотів перетворити свою повсякденність на дивовижний світ за допомогою фотомистецтва… Фотографування — це спосіб насолоджуватися повсякденним життям… Я не хочу ніколи забувати про хвилювання, яке відчував у перші дні своєї кар'єри, і хочу виразити його у своїх роботах. При виборі об'єкта мене цікавлять перетворені на символ і знеособлені об'єкти, такі як костюм або уніформа. Цей інтерес базується на моїх особистих мотивах, як-от „повага до покійного батька“ і „підлітковий комплекс“… Крім цього, я в основному орієнтуюся на речі, унікальні для Японії, представляю японців, які можуть здатися дещо смішними з погляду іноземців»

Примітки

Література

Посилання